рефераты курсовые

Обдарованість у молодшому шкільному віц

p align="left">Тяга до розумових вправ захоплює всю особистість дитини, і такий підвищений нестаток у розумовому навантаженні можна розглядати як фактор самої обдарованості. Безустанне прагнення, пристрасть до розумових занять не є чимось зовнішнім стосовно потенцій зростаючого людини - від схильності до розумових зусиль багато в чому залежать можливість здійснення і ступінь успішності найрізноманітніших видів діяльності. У дітей з дуже ранніми досягненнями значення цієї внутрішньої умови формування здібностей проживається з особливою виразністю. Однак украй важко судити про те, наскільки тимчасовою чи постійної виявиться в дитини потреба в діяльності. Дуже багато чого може перемінитися в цій особливості, темп вікового розвитку сповільниться і наблизиться зрілість. Чи не тут одна з причин того, що далеко не у всіх дітей з ранніми ознаками обдарованості збережуться і розів'ються великі здібності?

Істотний інтерес являють дані, що показують, що схильність до «діяльності взагалі», тобто динамічна сторона розумової активності, ніби випереджає захоплення якими-небудь визначеними видами діяльності, їх змістом. Значення змістовної сторони тих чи інших занять для розвитку схильності до діяльності, мабуть, зростає з роками. Разом з тим безсумнівно, що і надалі в становленні спеціалізованих схильностей дуже велика роль загальної розумової активності, загального рівня потреби в діяльності.

Дитяча схильність до діяльності вже на ранніх ступінях розвитку може бути не тільки широкої, але і більш вузької (тяжіння до визначеного виду діяльності). Серед видатних дітей, навіть у дошкільні роки, вже можна зустріти виражених «математиків», «біологів», «лінгвістів», і в деяких з них таке вибіркове захоплення виявиться стійкою індивідуальною особливістю. Але частіше в дитячі роки виявляються особлива широта і мінливість захоплень, готовність прилучатися до все нових видів занять.

Зростаюча визначеність схильностей звичайно сприяє і спеціалізації здібностей, а, у свою чергу, здібності, що формуються, можуть направляти й обмежувати схильності.

На прикладі обдарованих дітей видно, що схильності і здібності як би підтримують і підсилюють один одного. Схильності - це прагнення до діяльності, здібності - це можливості її виконання, але вони мають загальні корені і між ними існує справжня взаємозалежність. І ті й інші (кожні по-своєму) характеризують інтелект дитини.

До власне розумових особливостей обдарованих дітей можуть бути віднесені їхня здатність до зосередження уваги, швидкість розумових процесів, підвищені можливості аналізу й узагальнення, висока продуктивність розумової Діяльності. Чудові властивості їхнього інтелекту особливо виражені та іноді здаються ледве не чимось надприроднім, оскільки виявляються вони в незвичайно ранньому віці. Разом з тим саме на обдарованих дітях буває дуже помітна деяка відносність достоїнств дитячого інтелекту.

Серед розумових якостей, якими виділяються такі діти, не слід упускати з виду надзвичайну здатність до розумового наслідування: діти з видатними здібностями схоплюють, усмоктують, роблять своїми знання і форми міркувань навколишніх дорослих. Це яскраво виявляється у своєрідному формалізмі їхньої розумової діяльності, і на цьому варто зупинитися.

Як відомо, кожній дитині доводиться починати з засвоєння саме форми того, що їй ще не може бути доступно власне кажучи: діти включаються в загальне життя, спираючись на копіювання зовнішньої сторони дій, що спостерігаються, і поведінку оточуючих. Вживання слів, мовних зворотів, усіляких понять і суджень, природно, передує в дитини з'ясуванню повноти їхнього значення. Так само обстоїть справа і з безліччю шкільних знань. Взагалі в роки вікового розвитку відбувається насамперед уподібнення розумових проявів підростаючої людини існуючим зразкам, уподібнення, яке не слід, однак, приймати за справжню психологічну зрілість. Якщо зовнішнє копіювання з неминучістю випереджає оволодіння змістом у всіх дітей, то у випадках швидкого темпу розвитку це спостерігається в більшому ступені. Відповідно і зв'язаний з цим формалізм мислення особливо виражений у дітей саме з підвищеними здібностями.

Таких дітей звичайно відрізняє схильність до чітких оцінок, до класифікації, побудові різних схем і таблиць. Ми знали, наприклад, юних біологів, що володіли величезними фактичними даними по систематиці комах, птахів,-- знаннями, що не знаходили в них застосування. Але оволодіння деяким «науковим апаратом» класифікації цілком їх задовольняло. Діти з раннім розквітом здібностей іноді ще в молодшому шкільному віці виявляються запеклими читачами енциклопедії. При цьому вони можуть особливо тягтися до статей, здавалося б, непосильних для них, але які ними, однак, по-своєму освоюються. Наприклад, ми були знайомі з третьокласником, що став орієнтуватися в багатьох спеціальних питаннях фізики винятково завдяки запам'ятовуванню і зіставленню енциклопедичних статей, що розкривають фізичні терміни (заняття, що доставляло йому насолоду). Інший відомий нам третьокласник вичитував з енциклопедії стільки історичної інформації (не тільки про конкретні події, але і щодо соціологічних їхніх оцінок), що ці пізнання його щонайменше були порівнянні із знаннями старшокласників. Для таких диво-дітей, що виконують граючись величезну роботу, характерна наївна віра в самодостатність такого роду розумової праці; вони, як правило, не відчувають умовності щодо своєї ерудиції, для них роздуми, понятійний образ - це лише маніпулювання кимсь даними визначеннями.

Ознаки формалізму мислення рано дозрілих дітей іноді різко виявляються й в особливостях моральної свідомості. Серед молодших підлітків, що випереджають однолітків у розумовому відношенні, зустрічаються і такі, від яких можна почути, наприклад, обґрунтування того, що батькам ніхто нічим не зобов'язаний; що скромність потрібна тим, хто нічого не вміє; що ті, хто мало сміється,-- погані люди. Судження їх «теоретично» аргументуються чи спираються на висловлення яких-небудь авторитетів, тобто підкріплюються логічно вірними посиланнями. Такого роду моралізування, тяга до етичних узагальнень можуть виявляти високий загальний розвиток і формальну силу інтелекту, але одночасно вказують на однобічність, обмеженість розвитку свідомості, що обумовлено, можливо, саме швидким розумовим ростом.

Зазначені особливості не дають, однак, основ недооцінювати таких дітей.

Як уже відзначалося, дітей, що виділяються легкістю засвоєння і швидким темпом розвитку - саме з таких проявів починається ранній підйом інтелекту,-- відрізняє енергійна допитливість, особлива настроєність на пізнавання, на розумову роботу. У них часто виявляються і такі, що як би протистоять наслідувальності і формалізму розумові особливості, як готовність до несподіваних асоціацій, продукування нових ходів думки.

У багатьох дітей з видатними розумовими особливостями помітна «творча жилка». Деякі з них рано починають складати «наукові праці», пишуть «підручники», планують небувалі подорожі. Підвищена сприйнятливість і швидкість засвоєння спонукають їх до пошуків нового. Їм бувають властиві безперестанні творчі спроби. І не слід забувати, що незвичайні розумові можливості, що виявляються цими дітьми, можуть виявитися передумовою розвитку високих, соціально значимих здібностей, початком становлення таланта.

Ознаки розвитку великих розумових здібностей ще проявляються в дітей і підлітків у досягненнях, що мають значення для суспільства: вони можуть виявлятися саме як потреба у розвитку, настійна і разом з тим недостатньо визначена. Загальна спрямованість особистості, пізнавальна схильність, що одухотворяє таких дітей,-- важливий поштовх для реалізації розумових даних.

Психологію дитини з багатообіцяючим стартом відрізняють, зрозуміло, не тільки ті чи інші розглянуті нами типові для таких дітей особливості, але й індивідуальна своєрідність цих особливостей. У кожному випадку дуже велика роль саме особово-індивідуально-особистої своєрідності, того «мало-мало» - у здібностях чи характері,-- яке може суттєво впливати на подальший розвиток. При вивченні обдарованих дітей важливо не випустити з уваги цю нерозривну єдність «загального», «особливого» і «одиничного».

Питання раннього прояву обдарованості дуже актуальні. Буде потрібно нагромадження ще багатьох матеріалів, щоб повніше і глибше проникнути в ті дуже значимі психологічні проблеми, що стоять за словами «обдаровані діти».

Особистісні системи цінностей у маленьких обдарованих дітей дуже широкі. Вони гостро сприймають суспільну несправедливість, встановлюють високі вимоги до себе і до оточуючих, жваво відгукуються на правду, справедливість, гармонію і природу. Всеохоплююче око телебачення приносить у наші домівки картини далеких проблем, а юні обдаровані глядачі чекають, а іноді і вимагають, щоб їхні батьки що-небудь зробили для голодуючих в Африці, для біженців Південно-Східної Азії і для дитинчат морських котиків в Африці, та й самі вони для цього готові розбити свої скарбнички.

Звичайно діти у віці від 2 до 5 років не можуть чітко розрізнити реальність і фантазію. Особливо яскраво це виявляється у обдарованих дітей. Вони настільки примхливі в словесному розфарбовуванні і розвитку власних фантазій, настільки зживаються з ними, буквально «купаючись» у живій уяві, що часом вчителі і батьки демонструють зайві переживання з приводу здатності дитини відрізняти правду від вимислу. Це яскрава уява народжує неіснуючих друзів, бажаного братика чи сестричку і ціле фантастичне життя, багате і яскраве. Через багато років багато хто з них як у роботі, так і в житті зберігають елемент гри. винахідливість і творчий підхід -якості, що стільки дали людству і в матеріальному, і в естетичному розвитку.

Однією з найбільш важливих рис для внутрішньої рівноваги обдарованої людини є почуття гумору. Талановиті люди обожнюють невідповідності, гру слів, часто бачать гумор там. де ровесники його не помічають. Гумор може бути рятувальною благодаттю та здоровим щитом для тонкої психіки, що потребує захисту від болючих ударів, що наносяться менш сприйнятливими людьми. (Щоправда, небагато хто з нас настільки впевнений в собі, щоб від душі посміятися над жартом, якщо її об'єктом є ми самі.)

Обдаровані малюки постійно намагаються вирішувати проблеми, які їм поки що "не по зубам". З точки зору їх розвитку такі спроби корисні. Але оскільки обдаровані діти в деяких речах роблять успіхи, що не досягаються більшістю їх ровесників, батьки таких дітей (а через них і самі діти) схильні очікувати такої ж легкості у всіх своїх починаннях. Перебільшені очікування дорослих ми називаємо "ефектом ореолу" та звертаємо на нього увагу кожного, хто працює з обдарованими дітьми на будь-якій стадії їх розвитку. В ранньому дитинстві обдаровані діти так само емоційно залежні, нетерплячі та емоційно незбалансовані, як і їх ровесники. Іноді вони навіть більш красномовні - оскільки їх уміння виражати себе більш досконале. Однак їх чудові мовні здібності можуть призвести до того, що дорослі починають невірно сприймати рівень їх емоційної зрілості - а це поглиблює проблему.

Дослідження показують, що страхи маленьких дітей за звичай позбавлені реалізму. Батькам шестирічних дітей, що виросли в місті важко зрозуміти, чому їх діти більш за все бояться левів та тигрів, а зовсім не автомобілів, які для них є набагато більшою небезпекою. Для обдарованих же дітей, як правило, характерні перебільшені страхи, оскільки ЕОНІ; здатні уявити безліч небезпечних наслідків. Вони також надзвичайно сприйнятливі до немовних проявів почуттів оточуючими та відчувають мовчазне напруження, що виникає навколо них.

Одним із стовпів у вивченні обдарованих людей, Гауен (1972), називає екстрасенсорне сприйняття як одного з виняткових властивостей людей, що належать до цієї категорії. Вчителі початкових класів для обдарованих дітей досить детально описували мені декілька випадків такого екстрасенсорного спілкування. Один хлопчик вважав себе ненормальним через свої здібності до читання думок та передбаченню. Ясна річ, що вчитель також був шокований від такої здатності. Насправді ж ми знаємо так мало про біохімію та електричну активність мозку, що ми були б не в праві заперечувати можливість телепатії та ясно бачення, навіть якщо вони знаходяться на периферії х^ваги більшості вчених, що займаються емпірикою. Такі здібності зустрічаються досить часто у високообдарованих дітей. Ставитися до них треба з розумінням, так як недовіра може тільки поглибити їх підозри про власну ненормальність. Вони потребують підтримки, а не висміювання. Можливо, вони бачать більш ясно те, що менш сприйнятливі звичайні люди "бачать в мутному дзеркалі".

В дошкільні роки обдаровані діти - як і їх менш здібні ровесники - є віковими егоцентристами у своєму тлумаченні подій і явищ. Егоцентризм - термін, даний нам Піаже, - допомагає зрозуміти якісні розходження між інтуїтивним, анімістичним сприйняттям дошкільників і більш раціональним, орієнтованим на конкретну реальність поглядом старших дітей. Егоцентризм тут не означає егоїзму з його звичайним негативним забарвленням. Він є лише проектуванням власного сприйняття та емоційної реакції на явища, думки і почуття всіх присутніх. Звичайно ми називаємо це «однобічним сприйняттям». Невміння сприймати ставлення інших людей до кого-небудь чи до чого-небудь у побуті можна назвати однобічністю. Ми не терпимо цього в дорослих, але це абсолютно нормально для дошкільників, якими б розумниками вони не були. У міру того як мозок дитини, що розвивається, починає сприймати власну роботу, дитина починає розуміти, що він здатний думати: вчені тепер називають це метапізнанням. Дитина впевнена, що її сприйняття явищ і подій ідентичне свідомому одночасному сприйняттю іншими. Тобто усі сприймають і розуміють ту саму подію чи явище однаково. Ми, дорослі, хоча і розуміємо, що це не так, але ніколи до кінця не виростаємо з цього егоцентризму, властивого дітям від 3 до 5 років, і нам дуже важко прийняти іншу точку зору - особливо якщо вона основана на паралельному досвіді.

Коли дитячий егоцентризм супроводжується чутливістю і роздратуванням від нездатності зробити щось (все це характерно для обдарованих дітей), можуть виникнути проблеми в її спілкуванні з однолітками.

Таким чином, обдаровані діти часом страждають від деякого соціального неприйняття їх з боку однолітків, а це розвиває в них негативне сприйняття самих себе, що підтверджено багатьма дослідженнями.

РОЗДІЛ ІІ ІСТОРІЯ ВИВЧЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ

2.1 ПРОБЛЕМА ОБДАРОВАНОСТІ У СУЧАСНИХ НАУКОВИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ

Серед найцікавіших і загадкових явищ природи дитяча обдарованість традиційно займає одне з чільних місць. Проблеми її діагностики та розвитку хвилюють педагогів уже багато століть. Інтерес до неї в час дуже високий, що легко можна пояснити громадськими потребностями. Останнім часом термін «обдарованість» отримав знову громадське визнання, як і і соціальний значимість проблеми навчання обдарованих дітей, що є важливою кроком до її решению. Фундаментальна обізнаність із обдарованими дітьми виступає однією з варіантів конкретної реалізації права особистості на індивідуальність. Оскільки школа не дуже добре пристосованій тим, хто відрізняється від середній рівень убік великих здібностей, оскільки складно перебудувати систему навчання, змінити ставлення вчителів до «нестандартним» дітям, школа відчуває особливі потреби у підручниках нічого й програмах, у яких враховувалися б індивідуальні запити, й інтереси обдарованих, це право роботи з обдарованими дітьми взяла він система додаткової освіти.

У разі установи додаткової освіти цього досягти реально, оскільки, саме додаткову освіту розширює сферу творчості обдарованого дитини. Отже, саме високо обдаровані люди здатні внести свій найбільший внесок у розвиток общества. У сучасному літературі стає дедалі більше статей, публікацій, однак які зачіпають цієї теми. У цьому хочеться відзначити роботи відомого психолога, доктора психологічних наук, Н.Лейтеса. Його роботи з вивченню психіки обдарованих займають чільне місце у російської психології. Багато психологічні принципи розвитку в дітей молодшого шкільного віку висунули Н.Н.Поддьяков, А.В.Запорожец, А.И.Савенков, Е.С.Белова, А.И.Доровской. Свої психологічні моделі розроблено й поруч західних психологів: Дж.Гилфорд, Дж.Рензулли, П.Торренс, А.Таннебаум та інші. У вивченні цього питання ми спиралися на таких стовпів російської, радянської психології, як Б.М.Теплов, С.Л.Рубинштейн, А.М.Матюшкин і кілька других. Ю.З.Гильбух разом із групою учених розробив диференційовану систему навчання, що дає більші можливості для прояви індивідуальності ребенка.

Психологічні дослідження останніх десятиліть довели, що обдарованість, як специфічне явище людської психіки, можна визначити як певну, передумову досягнення успіхів у будь-якій діяльності. Тому обдарованими і талановитими можна назвати людей, які, за оцінкою досвідчених спеціалістів, демонструють високі досягнення. Перспективи їх розвитку визначаються рівнем досягнень або потенційними можливостями в одній або декількох сферах, а саме: інтелектуальній діяльності та академічних досягненнях (наукова спрямованість), творчості, винахідництві, спілкуванні та лідерстві, художній діяльності (музика, образотворче мистецтво), продуктивній діяльності (професійна), моториці (спорт). Люди, які в своїй професійній діяльності досягають високих результатів, ще в дитинстві значно відрізнялися від своїх ровесників за всіма параметрами розвитку, вони більше адаптовані емоційно й соціально легко вчаться і засвоюють навчальний матеріал, досить швидко вирішують завдання, мають високий рівень концентрації уваги, абстрактного мислення, але, водночас, не здатні до конформізму і заучування шкільного матеріалу, схильні до незалежності.

Більшість досліднтків проблеми обдарованості відзначають, що найбільший розвиток інтелекту досягає в перші 20 років, при чому найбільше від 2 до 12 років, у дорослому віці підйом відзначається від 17 до 20-30 років (дані по тесту Вакслера WAIS) хоча ці дані піддаються критиці.

Результати імпіричних досліджень вказують на тісний зв'язок інтелектуальної продуктивності людей в 60-80 років з їх професією - деяеі інтелектуальні функції можуть розвиватись навіть у похилому віці, однак з віком уповільнюються процеси мислення.

Психологічний аналіз обдарованості дає підстави стверджувати, що обдарованість - це комплексне явище психіки людини, яке включає єдність інтелекту, творчості і мотивації. Інтелектуальні здібності превищують середній і високий рівні, творчість проявляється у новому оригінальному підході до вирішення проблем і завдань. Що стосується мотивації, то це - єдність емоційно вольових якостей: інтерес до певної діяльності і настирливість у досягненні мети. Обровані люди характеризуються наполегливістю, надзвичайно рпозвинутою працьовитістю, глибоким і стьійким інтересом до певної діяльності. Один із відомих дослідників проблнми обдарованості - Н. С. Лейтес доводить, що працьовитість - найважливіший фактор обдарованості.

Досить нез'ясованим є питання обдарованості. В наш час введено поняття "емоційна енергетика", що матеріальним носієм обдарованості. Це поняття відзначає обдарованість як максимальне виявлення здібностей, що забезпечується таким матеріальним носієм, що на данному етапі розвитку наука ще не здатна розв'язати цю проблему, і тому достатньо займатися практикою.

Підходячи до проблеми «дитячі здібності і вік», важливо мати на увазі дані, що накопичуються в психології, про вікову чутливість, тобто про ту особливу чуйність до навколишнього, котра по-своєму характеризує кожен дитячий вік. Неоднаковість вікової чутливості, зміна її рівня і спрямованості означають, що кожен період дитинства має свої специфічні неповторні внутрішні умови розвитку і що з віком відбувається не тільки збільшення розумових сил, але і їхнє обмеження, а те і втрата деяких важливих особливостей пройдених вікових періодів.

2.2 ОСНОВНІ ТЕОРИТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ОБДАРОВАНОСТІ

Проблема обдарованості актуальна протягом кількох сторіч, але й до сьогодні залишається відкритою. Не викликає сумніву те, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу й матеріального розвитку людства. Тому, як і будь-який ресурс, його слід вчасно виявити і розумно використати. У зв`язку з цим закономірно постає питання про імовірність ідентифікації обдарованості, розв`язання якого пов`язують з аналізом концептуальних підходів до проблеми обдарованості. Але чіткого означення обдарованої людини, а тим більше дитини, не існує. Аналізуючи поняття “обдарованість”, дослідники розглядають його по-різному. Зокрема, досить часто порушуються питання про зв`язок обдарованості з інтелектом, про роль середовища і спадковості в розвитку обдарованості, про механізми функціонування творчої обдарованості та ін.

Виділяють такі аспекти вивчення обдарованості, як творча обдарованість та інтелектуальна. А.Танненбаум визначає поняття “обдарованість” за п`ятьма чинниками: високий рівень загального інтелекту; наявність спеціальних здібностей; певні особистісні особливості; вплив середовища; щасливий випадок. У зарубіжній психолого-педагогічній літературі можна знайти два основні визначення природи обдарованості: вроджена і набута. Англійський психолог Ф.Гальтон у ХІХ столітті намагався обґрунтувати спадковість таланту, аналізуючи біографічні дані видатних людей. Його праця про спадковість таланту стала поштовхом для багатьох експериментальних досліджень. У ХVІІ ст. представник французького просвітництва Гельвецій проголосив, що засобами виховання можна сформувати геніальність. З появою перших тестів (А.Біне, 1905) вчення про обдарованість набуває нових можливостей: інструментарій спрямовується не тільки на діагноз (виявлення), а й на прогноз, тобто з`ясування потенціалу дитячої обдарованості. Новітні вчення про обдарованість з`являються у 50-60-і роки, що було зумовлено високим рівнем розвитку науково-технічного прогресу. Зокрема, під впливом ідей Дж. Гілфорда (1950) запроваджується принцип визначення обдарованості як особливий вид творчих здібностей--креативність. Підвалини вітчизняних теоретичних досліджень обдарованості було закладено Б.Тепловим, В.Ананьєвим, Н.Лей тесом, О.Ковальовим, В.Мясищевим та ін. Г.Костюк (1989) визначив обдарованість як індивідуальну своєрідність здібностей людини, вказуючи на значущість природних даних кожної окремої особистості.

О.Ковальов та В.Мясищев в обдарованості бачили складну систему здібностей людини, яка забезпечує вміння продуктивно працювати в будь-якій галузі життєдіяльності. В.Шадриков (1983) характеризує обдарованість як цілісне виявлення здібностей у діяльності, як загальну властивість інтегрованої в діяльності сукупності здібностей. Темпераментні характеристики також займають не останнє місце в механізмах обдарованості. Тому цікавою є праця В.Русалова і С.Дудіна (1995), де доведено вплив властивостей темпераменту на інтелект. З огляду на це можна сказати, що обдарованість є наслідком поєднання таких якостей: спадковості, впливу середовища, інтелектуальних здібностей, властивостей темпераменту, творчого підходу, наполегливості та щасливого випадку.

РОЗДІЛ ІІІ ОРГАНІЗАЦІЯ РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ ДІТЬМИ

3.1 ОСНОВНІ ЗАСАДИ

В Україні проблематикою обдарованих дітей, складанням індивідуальних програм їхнього виховання і навчання займається науково-практичний центр “Психодіагностика і диференційоване навчання” Інституту психології ім. Г. С. Костюка АПН України.

Методи діагностування здібностей передбачають виявлення потенційних можливостей інтелектуального розвитку: рівня дослідницької активності, здатності до прогнозування, вивчення особливостей особистісного розвитку. Обдарованим дітям більше властива емпатія (співпереживання), а низький рівень розумового розвитку поєднується з агресивним типом поведінки. Обдаровані діти відповідальніші, глибше за своїх однолітків переживають як успіх, так і невдачу.

У вихованні обдарованих дітей надзвичайно важлива роль належить батькам і педагогам, які повинні створити умови для їхнього гармонійного розвитку: атмосферу любові, довіри, уваги до потреб та інтересів. За словами американського психолога Наталі Роджерс, творчість дитини стимулюють психологічна безпека, безоцінне прийняття її особистості, атмосфера відкритості, дозволеності, надання їй права на свободу і самостійність.

У дошкільних закладах для виховання обдарованих дітей необхідно використовувати індивідуальні програми з урахуванням особливостей дітей, їхніх нахилів та інтересів. Ці програми мають відображати міждисциплінарний, розвивальний характер навчання, головні ідеї пізнання, а не сукупність конкретних фактів; сприяти розвитку різних типів мислення, дослідницьких умінь, навичок самоорганізованості; удосконалювати засоби спілкування і взаємодії з людьми.

Не менш важливою є спеціальна підготовка педагогів до роботи з обдарованими дітьми. Вони повинні бути чуйними, доброзичливими, уважними, емоційно стабільними, мати динамічний характер і почуття гумору, позитивне самосприйняття. Невпевнені в собі, схильні переносити власні проблеми на дітей, емоційно нестійкі педагоги можуть завдати їм шкоди, адже обдаровані діти -- не просто носії таланту, а передусім люди. У загальному їхньому розвитку більше спільного зі звичайними людьми, ніж відмінного. Водночас ставлення до обдарованих людей є однією із суттєвих характеристик суспільства. У національній доктрині розвитку освіти ставиться завдання постійного оновлення змісту освіти та навчально-виховного процесу. Він повинен будуватися відповідно до потреб особистості та індивідуальних можливостей учнів, зростання їхньої самостійності й творчої активності, що має зміцнити демократичні основи громадянського суспільства та прискорити його розвиток. Перед учителями постало завдання формувати й зміцнювати в школярів внутрішні джерела мотивації не тільки щодо навчальної діяльності, але й до саморозвитку своїх інтелектуальних, творчих здібностей, а також їх успішної соціалізації. Сьогодні вкрай необхідно створювати ситуації успіху, розвивати творчу, пошукову, дослідницьку активність та навички колективно злагоджених дій. Для реалізації позитивного впливу на обдарованих учнів у школі повинні використовуватися традиційні засоби:

1) виявлення обдарованості учнів;

2) психолого-педагогічний супровід обдарованих учнів;

3) залучення до участі в предметних олімпіадах, конкурсах, турнірах, науково-творчих конференціях тощо.

3.2 СИСТЕМА РОБОТИ З ОБДАРОВАНИМИ УЧНЯМИ

На сучасному етапі розвитку освіти актуальними є питання удосконалення системи управління навчальним закладом і переводу школи в новий стан, який забезпечить надання населенню широкого спектру якісних освітніх послуг залежно від потреб людини, суспільства та ринку праці. В цій парадигмі науковцями відводиться важливе місце вихованню людини інтелектуально розвинутої, з високими моральними якостями. Особлива роль належить школі, яка готує майбутнє для Батьківщини. За останні роки змінилися погляди батьків на школу та їх вимоги щодо здобуття дітьми освіти. Батьки мають можливість вибирати ту школу, яка, на їх погляд, надає не тільки глибокі знання, а і виявляє здібності їх дітей, працює на перспективу. Тому у школі повинні працювати справжні інтелектуали, які здатні закласти основу для майбутнього професійного вибору учнів. Задача номер один - створити привабливий імідж навчального закладу, щоб у дітей було бажання відвідувати школу з радістю і надією. Основою формування іміджу успішності є розуміння наступних положень:

- кожна дитина має задатки;

- кожна дитина прагне реалізувати свої здібності.

Система роботи з обдарованими учнями створюється роками. Вона проходить певний ряд етапів. Здібності та задатки розвиваються та реалізуються при умові сприятливого зовнішнього середовища і сукупності внутрішніх потенцій. Ми визначаємо обдаровану дитину як таку дитину, що відрізняється від однолітків яркими видатними здібностями, або вона має внутрішні передумови для високих досягнень, в тому або іншому виді діяльності. А під здібностями ми розуміємо індивідуальні особливості, які дозволяють при сприятливих умовах успішно оволодівати діяльністю.

Обдарованість -- це не лише своєрідне поєднання здібностей людини, а й своєрідний сплав її особистісних якостей. Розвиток і виховання обдарованих дітей вирішує проблему формування творчого потенціалу суспільства. Виховати з обдарованої дитини особистість, адаптовану до складностей сучасного життя, досить важко. У розвитку творчих можливостей учнів велике значення має випереджальний характер навчання й виховання. Його обґрунтував відомий психолог Л. Виготський і пояснив так: «Лише те навчання є добрим, яке передує розвиткові дитини, тоб­то спонукає дитину до життя, пробуджує та приводить у дію низку внутрішніх процесів розвитку».

Принципи реалізації системи:

1. Єдність - передбачає спільність мети і завдань кожного з ступенів, наступність і взаємозв'язок між ними, надання усім дітям однакових стартових умов для здобуття загальної середньої освіти незалежно від соціального становища батьків. Школа є невід'ємною ланкою системи безперервної освіти і забезпечує рівень загальноосвітньої підготовки, достатній для подальшого здобуття освіти на наступних її етапах.

2. Варіативність - означає визнання правомірності різних шляхів реалізації єдиної мети і завдань шкільної освіти на основі застосування різних педагогічних систем і технологій.

3. Демократичність - визначається відкритістю перед суспільством, участю учнів, їхніх батьків, педагогічного колективу і представників громадськості у розробці та реалізації стратегії і змісту її діяльності, відповідальністю навчального закладу за якість освітніх послуг перед споживачем і державою.

4. Поєднання національного і загальнолюдського - означає, що домінантою виховного процесу має стати виховання в учнів патріотизму з новим змістовним наповненням. З одного боку, це виховання почуття любові до рідного краю, свого народу, держави, відповідальності за їх майбутнє, а з іншого - відкритість до сприйняття різноманітних культур світу, освоєння фундаментальних духовних цінностей людства - гуманізму, свободи, справедливості, толерантності, культури миру, національного примирення, збереження природи.

5. Світський характер - означає побудову освітнього процесу на засадах наукових знань, розгляд будь-якого предмету вивчення у відповідності з даними про нього сучасної науки. Втручання в діяльність школи релігійних організацій, пропаганда релігійних віровчень, прилучення учнів до релігійної віри у школі не допускаються. Водночас у процесі вивчення гуманітарних предметів доцільне загальне ознайомлення школярів з релігіями як феноменом загальнолюдської культури.

Організація навчально-виховного процесу в навчально-виховному закладі повинна бути спрямована не на максимальне навантаження учнів навчальним матеріалом, а на розвиток їх здібностей. Творчість учнів, новизна та оригінальність їхньої навчальної діяльності виявляються тоді, коли вони самостійно ставлять проблему і знаходять шляхи її вирішення. При цьому ми намагаємось створити умови для постійного зростання рівня творчості обдарованих дітей, знаходити оптимальні співвідношення всіх видів їх діяльності, щоб одержати найкращі результати. Приклади формування різних видів обдарованості наведені в таблиці:

Види обдарованості

Приклади формування

Інтелектуальна

обдарованість

* наукові шкільні конференції

* інтелектуальні конкурси

* участь в наукових конференціях ВНЗ

* публікації наукових статей учнів

Академічна обдарованість

* олімпіади

* інноваційні технології навчання на уроках

* індивідуальні консультації

* самоосвіта

Художня обдарованість

* гурток малювання

* гурток художньої вишивки

* шкільний театр

* співробітництво із школою мистецтв

Лідерство

організація «Ділова дитина»

*«Євроклуб»

* шкільна система самоврядування

* загальношкільні щотижневі лінійки

Спортивна обдарованість

* гурток бальних танців

* гурток сучасних танців

* художня гімнастика

* рукопашний бій

* футбол

* баскетбол і т.д.

Моніторинг динаміки розвитку творчого потенціалу учня забезпечує продуктивну організацію роботи з академічно здібними учнями.

Особливої уваги потребує робота навчального закладу з цілеспрямованого формування еліти України. Відтак, вважаємо, що подібні цільові проекти є досить актуальними та важливими.

Проблема дитячої обдарованості завжди викликала інтерес, була досить актуальною і відкритою для вивчення. Сьогодні ні в кого не викликає сумнівів, що потенціал обдарованості є найціннішим ресурсом духовного поступу і матеріального розвитку людства. Ця проблема ставить завдання теоретичного дослідження обдарованості, а також узагальнення досвіду з цього питання.

Поняття «обдарованість» означає особливо сприятливі внутрішні передумови розвитку дитини, внутрішню установку, направленість особистості, яка розвивається. Виявлення обдарованих дітей, їх подальший розвиток, пошук педагогічних технологій професійної спрямованості обдарування є важливою проблемою психологічної і педагогічної науки та практики.

Педагогічна ідея розвитку дитячих творчих талантів не нова, проте залишається актуальною і сьогодні. В останні десятиліття з'явилося багато робіт, присвячених «трагедії» невиявлених або заблокованих системою шкільного навчання талантів. Талант і обдарованість можуть проявлятися в найрізноманітніших інтелектуальних і особистих особливостях. Найчастіше творчо обдаровані діти не виявляють інтересу до всього звичайного, відомого, але коли їм доводиться виконувати нетрадиційні, незвичайні, творчі завдання, вони начебто перевтілюються та із задоволенням їх виконують. Навіть такий штрих, який притаманний обдарованості говорить про те, що ця проблема потребує системного підходу до її розв'язання.

Вважається, що найкращою системою роботи з такими дітьми є та, в якій виявляється і має розвиток кожна творчо обдарована дитина. Система має бути спрямована перш за все на те, щоб пізнати талант кожного і розвинути його.

Як створити у шкільному середовищі педагогічні, психологічні, організаційні можливості, умови для виявлення і розвитку творчо обдарованих дітей? Де навчаються діти з різними потенційними задатками? Ці питання знаходяться в колі уваги науковців і, безумовно, у нас практиків.

На жаль, сучасна школа настільки захоплена швидкістю в результатах, що майже не створюються процесуальні можливості для роботи з обдарованими дітьми.

Між тим обдарована дитина потребує до себе підвищеної уваги тому, що їй властиві особливі риси характеру, особливості в мисленнєвій сфері і в навчальній діяльності. Тому педагоги, помічаючи обдарованість дитини (інтелектуальну, творчу, соціальну, будь-яку) і покладаючи лінію майбутнього розвитку, мають розширювати діапазон педагогічної підтримки можливого вибору обдарованої дитини, а не звужувати і наперед не визначати його, не маніпулювати, а давати можливість обирати. Свідомо йти шляхом нетрадиційного, інколи невідомого, але педагогічно виправданого з точки зору такого явища, як обдарованість. Теза, якою слід керуватися: мінуси мають таку особливість - з часом перетворюватись у свою протилежність, як і плюси.

Ціннісні орієнтації педагогічного супроводу обдарованої дитини не можуть виникнути самі по собі, вони формуються на підставі тих наукових ідей і організаційних умов, які визначаються у закладі і постійно підтримуються. Не можна дати рецепти для кожного дня, для кожного випадку. Педагог сам повинен наодинці приймати рішення, яке позитивно вплине на розв'язання означеної проблеми. У нашому випадку - це виявлення і розвиток талановитої дитини, а може, і обдарованої. Тільки час встановить межу і різницю між обдарованістю і талантом. І першочерговим в управлінні цим процесом є окреслення тих наукових тверджень, визначень, відносно яких педагоги повинні діяти, спостерігати, формувати питання, приймати рішення, створювати програми тощо. Незалежно від того, в якому класі працює вчитель, який предмет він викладає, у кожного визнається цінним обізнаність у питаннях, що стосуються особливостей учнівської обдарованості і таланту.

Талант творчої дитини може бути дуже різноманітним у своїх особистих проявах: швидким і гнучким або потужним і постійним, чутливим і енергійним, надзвичайно працездатним і непередбачуваним, спонтанним. Талановиту дитину найчастіше виявляють за ознаками так званої здібності до творчої діяльності.

Визначення поняття «творчість» і «творча обдарованість» пов'язане з низкою труднощів. У науковому розумінні творчість визначається здебільшого за продуктом (створення нового). Проте феноменологія творчості досить неоднозначна: адже творчість - не лише створення суспільно значущого продукту, творчістю можна назвати всі ті «відкриття», які людина робить особисто для себе.

Творчість - суто людська діяльність. Творчими є майже всі психічні процеси, за винятком автоматизованих дій, адже створення образу сприйняття або збереження в пам'яті, не говорячи про мислення, - це складна діяльність, у результаті якої відкидається незначне, об'єднуються суттєві ознаки, запам'ятовується необхідне, розв'язується нова задача. Ці процеси лежать в основі творчості.

Природа творчої діяльності, її механізми індивідуальні мають різні варіації творчого процесу і різні прояви творчості. Здібність і творчість оцінюється головним чином за оригінальністю. Менш відомі такі ознаки обдарованості і творчих здібностей, як виникнення питань, проблем, припущень, які не пов'язані з успішністю у навчанні, але саме вони найчастіше характеризують талановиту людину. Саме в підлітковому періоді (від 11 до 14 років) питання набувають структури гіпотез, носять дослідницький характер.

До того ж сучасні дослідження довели наявність у дітей особливих здібностей, особливого типу мислення - дивергентного (нелінійного), на відміну від логічного ( конвергентного), високий рівень сенсорики, а також індивідуально - особистісні якості, як-то: висока пізнавальна активність, наполегливість, найвищий рівень працездатності. З точки зору інтелектуальних здібностей обдаровані діти відрізняються тим, що вони досить легко виконують будь-які завдання, схоплюють матеріал «на льоту», мають добре розвинену пам'ять, вроджену спостережливість, концентровану увагу. Такі діти мають свої особливі інтереси, заглиблюються в них, і їх зовсім не цікавить те, що відбувається у класі: воно здається їм дріб'язковим. Ці особливості поведінки творчо обдарованої дитини викликають низку непорозумінь у взаєминах з педагогами і однолітками, а інколи - і з батьками. Саме вони знаходяться в колі уваги класних керівників, адміністрації.

Завдання педагогів у навчальному процесі полягає в концентрації уваги на різних процесах мислення дітей: діти, які менш сумніваються і володіють впевненістю, навіть тоді коли вони помиляються, і друга група дітей - вони висловлюють свої сумніви навіть стосовно своїх, безумовно, правильних відповідей, залишаючи місце для подальшого пошуку, для дослідження задачі, яка розв'язується (діти підвищеної уваги). Сумнів у творчо обдарованих дітей виступає не стільки невпевненістю, скільки стимулом для подальшої творчої діяльності.

Для розвитку дитячої творчої обдарованості важливе значення має шкільне середовище з відповідним педагогічним та психологічним супроводом. Як показала практика, для створення такого середовища недостатньо лише обізнаності педагогів у наукових теоріях, виникла потреба у створенні організаційних, цілеспрямованих умов для системного розв'язання цієї проблеми - довгострокового проекту.

Хочу звернути увагу на досить важливий аспект педагогічного супроводу цього проекту. Вважають, що діагностика дитячої обдарованості суто психологічна проблема, а не педагогічна. І це, безумовно, справедливо, поки ми розмірковуємо на рівні теорії. Сучасна педагогічна практика, особливо за впровадження особистісно орієнтованого підходу до навчання учнів, змушує розглядати діагностику дитячої обдарованості як невід'ємну складову педагогічного процесу. Як показує практика масової школи, діагностику повинні проводити ті, хто займається розвитком і навчанням дітей. І тут виникають питання: «Наскільки пересічний учитель готовий до педагогічної діагностики?» і «Хіба може педагог, «сліпий» до основних проявів обдарованості, продуктивно займатися її виявленням?». Це не означає, що практичний психолог не потрібен, навпаки, його не можна замінити, але його обов'язок - особливо складні і неординарні випадки. Проблема виявлення (діагностика) обдарованості на сьогодні розглядається на двох рівнях: психометричному і методичному (педагогічному).

Учитель, працюючи з дитиною, має можливість постійно спостерігати за її проявами індивідуальності в повсякденному навчальному процесі і повинен професійно реагувати і впливати на її розвиток. Інакше обдарованість губиться серед інших, якщо для неї не створюються відповідні не стільки психологічні, скільки педагогічні умови.

Таким чином, можна сказати, що пошук обдарованих дітей та створення умов для їх розвитку - це комплексна спільна спланована діяльність дорослих - батьків, учителів, керівників гуртків та факультативів, шкільного психолога.

Тому тут важливе значення має навчально-семінарська діяльність з вчителями в цьому напряму, яка орієнтується на актуалізацію уваги педагогів на особливостях учнівської пізнавальної сфери, в якій проявляється дитяча індивідуальність, характерологічна для більшості обдарованих дітей.

РОЗДІЛ ІV СТАН ПРОБЛЕМИ ОБДАРОВАНОСТІ У СУЧАСНОМУ СВІТІ

У науці існують десятки трактувань поняття дитячої обдарованості, чимало їх вкрай суперечливі. От і доводиться брати до уваги «усереднене» поняття, за яким обдарованість - це індивідуальне поєднання здібностей, що дозволяє фахівця досконало і за, порівняно, короткий час набути навички і вміння, необхідні для успішного виконання діяльності. Багато психологічних досліджень, і спеціальні спостереження показують, що обдаровані діти загалом значно більше благополучні, ніж інші діти. Вони краще спілкуються з однолітками, швидше адаптуються у новій обстановці. В багатьох особливо обдарованих помітні проблеми, пов'язані з фізичним розвитком. Так, деякі діти явно уникають всього, що потребує фізичних зусиль, вони обтяжені уроками физичної культури. Особливо складною з погляду допомоги цим же дітям, є проблема вольових навичок чи ширше - саморегуляції. Для особливо обдарованих ситуація розвитку часто складається в такий спосіб, що вони займаються лише діяльністю, досить цікавою й легкоїю їм, тобто складовою суті їх обдарованості.

Будь-яку іншу діяльність, яка входить до сфери їх схильностей багато обдарованих дітей уникає, користуючись поблажливим ставленням до цього дорослих людей. У остаточному підсумку виникає специфічна ситуація. Коли особливо обдаровані діти, проявляючи очевидну схильність до улюбленого праці, навряд чи вміють трудитися у тому випадку, як що це потребує вольового зусилля. Набагато меншою мірою це стосується дітей із психомоторною (спортивною) обдарованістю ,а найбільшою мірою проявляється у дітей з підвищеними пізнавальними можливостями. З самого дитинства такі діти мають схвалення оточуючих за вражаючий всіх об'єм і міцність знань, це і стає згодом провідною мотивацією їх розумової діяльності. Немає сумніву, що з відповідною системою навчання і виховання таких дітей, з чітко продуманою системою розвитку мотивації цю проблему інтелектуально-обдарованих, можна успішно подолати. Ще однією розповсюдженою проблемою багатьох обдарованих є труднощі професійної орієнтації. Нерідко буває, що до закінчення підліткового періоду обдаровані юнаки чи дівчата не можуть знайти свого призначення. У цілому нині виникає ситуація певної дезаптації обдарованих дитей, яка може приймати досить серйозний характер, часом цілком виправдовуючи віднесення групи обдарованих у групу підвищеного ризику.

Страницы: 1, 2, 3


© 2010 Рефераты