рефераты курсовые

Особливості подружніх конфліктів

p align="left">Іншу точку зору знаходимо у В.А. Сисенка. Автор виділяє три категорії відносно неблагополучних сімей: конфліктні, кризові, проблемні. До перших належать такі, у яких між партнерами існують сфери, де їх інтереси, потреби, наміри постійно приходять у зіткнення, породжуючи негативні емоції. До кризових можна віднести ті сім'ї, де існує протистояння інтересів і потреб партнерів, які носять особливо різкий характер і захоплюють важливі сфери життєдіяльності сім'ї. Проблемні подружні союзи утворені людьми, перед якими виникали особливо важкі життєві ситуації, які можуть нанести важкий удар стабільності шлюбу.

Ще один цікавий підхід до проблеми подружніх конфліктів у молодій сім'ї знаходимо у Егіденса А.П., який виявив, що у процесі спільного життя партнери, як правило, стають більш терпимі одне до одного, погоджуються із незбігом поглядів з багатьох питань. Ці зміни, на думку автора, знижують конфліктність у сім'ї [2, c. 203].

Довірливе спілкування партнерів є запорукою успішних подружніх взаємин. З огляду на це, будь-який конфлікт означає, що партнери просто не можуть нормально домовитися з якогось приводу. Водночас, Альошина Ю.Е. стверджує, що скарги на труднощі спілкування досить рідко звучать у партнерів, які конфліктують. Для них основними проблемами є сварки, відсутність підтримки і допомоги, сексуальні проблеми тощо. Лише в процесі консультування у подружньої пари виникають і формулюються скарги, що безпосередньо пов'язані зі спілкуванням [1, с. 153].

Відомий фахівець у галузі сімейної психотерапії В. Сатір описує чотири типи ригідної, неаутентичної поведінки у спілкуванні, що, на її думку, потребує корекції у процесі надання психотерапевтичної допомоги:

1. Каральне спілкування: переважають нагадування, критика, відмова, звинувачення.

2. Підпорядковане спілкування: превалюють вираження згоди, вибачення і виправдання, прагнення до збереження спокою будь-якою ціною.

3. «Холодне» спілкування: раціональне, ділове, коректне спілкування, в якому відсутні емоційні прояви.

4. Безпредметне спілкування: увага відволікається від початкового предмету розмови, що робить неможливим вирішення проблеми.

Фахівці у галузі сімейного консультування і психотерапії, Альошина Ю.Е., Ейдеміллер Е.Г., Юстіцкіс В.В., Шнейдер Л.Б., стверджують, що у випадку хронічних конфліктів бажаною є допомога сімейного консультанта чи психотерапевта. З огляду на це, сімейними консультантами-психологами розроблені тактики відновлення конструктивного подружнього з'ясування взаємин, які будуються на незвинувачульному спілкуванні. Частина цих технік розрахована на роботу у присутності психолога, інші можуть бути запропоновані на домашнє завдання [2, c. 204].

Для нашого дослідження становить інтерес «5-крокова модель роботи з клієнтом», розроблена Н. Пезешкіаном у межах позитивної психотерапії, яка дозволяє вирішувати подружні конфлікти у молодій сім'ї. Вона передбачає проходження наступних п'яти стадій:

1. На стадії спостереження і дистанціювання подружжя дистанціюється від проблеми, займає позицію спостерігача. Основою цієї стадії є позитивне тлумачення, нетрадиційна інтерпретація конфлікту, яка ініціює альтернативні можливості вирішення і дозволяє сім'ї відчути себе «позитивно».

2. Стадія інвентаризації допомагає подружжю побачити, де беруть початок їхні життєві установки. Партнери визначають, яких способів, правил взаємодії у конфлікті вони дотримуються, бачать відносність власних оцінок.

3. На стадії ситуативного підбадьорювання відбувається з'ясування того, що об'єднує учасників конфлікту, які наявні у подружжя позитивні якості могли б створити можливість для менш конфліктних взаємин. Цей етап сприяє відновленню конструктивних стосунків у парі.

4. Стадія вербалізації. Її мета - конкретне і конструктивне обговорення проблеми партнерами в атмосфері розуміння.

5. Стадія розширення цілей допомагає подружжю усвідомити, що у них є інші можливості взаємодії, крім конфліктних галузей [14, c. 28].

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що у психології під конфліктом розуміється зіткнення протилежно спрямованих інтересів, цілей, позицій, думок, поглядів суб'єктів взаємодії чи опонентів. Сутністю подружнього конфлікту є зіткнення суперечливих позицій членів сім'ї. Аналіз літератури засвідчує, що існують різні підходи до визначення причин подружніх конфліктів. Гострота конфліктів, їх частота, сила емоційних вибухів, контроль за власною поведінкою, тактика і стратегія поведінки партнерів у різних конфліктних ситуаціях залежить також від індивідуальних особистісних особливостей, темпераменту і характеру подружжя.

Основою сімейних конфліктів, на думку фахівців, є розходження між уявленнями партнерів стосовно потреб одне одного, між уявленнями і очікуваннями одного стосовно іншого. Важливим соціально-психологічним чинником подружніх конфліктів є характер спілкування. Дослідження внутрісімейних стосунків показують, що можна виділити низку особливостей, які впливають на спілкування подружжя. Сімейні взаємини тим кращі, чим більше саморозкриття подружжя у спілкуванні, за наявності великої кількості спільних очікувань і установок, глибокого взаєморозуміння, високого рівня невербальної комунікації, постійного підтвердження своєї подібності у сприйнятті подружніх ролей та ін. Відсутність подібної налагодженої системи міжособистісного спілкування у сім'ї призводить до сімейних конфліктів.

1.3 Основні напрямки консультативної допомоги сім'ї

Сімейне консультування є різновидом сімейної психотерапії, який має свої особливості, межі і об'єм інтервенцій. Воно ставить за мету спільне з консультантом вивчення запиту (проблеми) члена (членів) сім'ї для зміни рольової взаємодії у ній та забезпечення можливостей особистісного росту. Принципова відмінність сімейного консультування від психотерапії полягає у відмові від концепції хвороби, в акценті на аналізі ситуації, аспектів рольової взаємодії у сім'ї, у пошуку особистісного ресурсу суб'єктів консультування й обговоренні способів вирішення ситуації [35, c. 557].

У процесі сімейного консультування і психотерапії відбувається модифікація взаємин між членами сім'ї як системи за допомогою психотерапевтичних та психокорекційних методів і з метою подолання негативної психологічної симптоматики та підвищення функціональності сімейної системи. При цьому психологічні симптоми і проблеми розглядаються як результат неоптимальної, дисфункціональної взаємодії членів сім'ї. Сімейна терапія здебільшого реалізує інтерперсональний підхід до вирішення проблем. Завдання полягає у тому, щоб змінити за допомогою відповідних інтервенцій сімейну систему загалом. Шнейдер Л.Б. зазначає, що ціль консультативної роботи - прагнути до виявлення індивідуальних причин сімейних дисгармоній і сприяти подоланню цих причин у конкретних випадках [5, c. 494].

Загалом, аналіз зарубіжних і вітчизняних теоретичних і конкретно-експериментальних робіт показує, що в основі психотерапевтичної моделі консультативної психологічної допомоги сім'ї лежать декілька передумов науково-методичного і соціально-практичного характеру.

1. Індивідуальний підхід. Об'єктом аналізу і впливу у межах консультативної психологічної допомоги завжди виступає конкретна сім'я з властивими лише їй особливостями розвитку, реагуванням на життєві ситуації, способами вирішення конфліктів тощо.

2. Використання методів психологічного впливу. Психолог-консультант апелює до розуму, емоцій, потреб, мотивів клієнта, при цьому використовуючи різні техніки, які активізують ресурси останнього.

3. Використання потреби у допомозі. Психотерапевтична модель допомоги передбачає роботу з сім'ями і членами сімей, які відчувають труднощі у сімейному спілкуванні, тобто мотивовані на отримання психологічної допомоги і добровільно звертаються у консультацію.

4. Професійний характер допомоги. Психологічна допомога будується на основі професійної підготовки у галузі індивідуального і сімейного консультування, індивідуальної чи групової психотерапії, а також інших галузей психології [38, c. 15].

У межах сімейної психотерапії існують різні підходи до надання психологічної допомоги сім'ї. Зупинимось на аналізі найбільш поширених напрямків консультативної психологічної допомоги сім'ї.

1. Психодинамічна модель консультування сім'ї

Професійне психоаналітичне консультування сім'ї - це терапія індивіда, яка завдяки з'ясуванню і корекції досвіду стосунків з батьками допомагає стати йому більш зрілим і разом з тим сприяє подоланню труднощів у його власній сім'ї. Така допомога більше акцентована на особистості, а не на сім'ї [28, c. 17].

Усіма цими властивостями володіє теоретична концепція психологічного консультування сім'ї М. Боуена, основними положеннями якої є:

1. Сім'я - це невелика група людей, які живуть у спільному будинку.

2. Сім'я - це емоційна система, до якої належать всі члени сім'ї. Ця емоційна система представляє собою трансгенераційний феномен, який включає представників усіх попередніх поколінь.

3. Емоційна система сім'ї впливає на дітей, формує їх особистості. Автор виділяє два типи особистості, які формуються під впливом емоційної системи сім'ї: відокремлена, незалежна і залежна, «сплавлена» з сім'єю [6, c. 81].

Важливо зауважити, що положення про диференціацію Я - центральне у боунівській теорії сімейних систем. На думку М. Боуена, процес диференціації особистості збігається з процесом її становлення. Особистість, яка здатна до диференціації, має сильне, цілісне внутрішнє «Я». На противагу їй, особистість, яка нездатна до диференціації, є більш залежною, керується переважно емоціями, а не здоровим глуздом. Проблеми, які виникають у сім'ї, великою мірою залежать від того, до якого типу особистості належить людина. Якщо індивід не володіє здатністю диференціюватися і зустрічає подібного собі, то результатом їхнього шлюбу може бути хибне емоційне відокремлення від батьківських сімей і непродуктивна передача емоційних процесів, які мали місце у попередніх поколіннях, у майбутнє [3, с. 157].

Як правило, родинні зв'язки дуже сильні, вони визначають емоційну систему сім'ї, в якій кожен член займає певну позицію. З'ясування цих позицій у процесі психологічного консультування виявляється досить корисним, оскільки дає можливість психологу прогнозувати модель стосунків, передбачити роль дитини в емоційній системі.

Зауважимо, що стратегія психологічного консультування сім'ї, яка базується на теорії М. Боуена, будується на основі спостережень за емоційними процесами, які проявляються у сім'ї. Під спостереженнями слід розуміти повідомлення інформації психологу, щиру розповідь про себе, а цілеспрямована допомога полягає у рекомендаціях психолога. При цьому консультант має бути об'єктивним спеціалістом, який спонукає членів сім'ї до більш глибокого осмислення їх взаємин і створює умови для розв'язання сімейних проблем. Під час спостереження психолог поводить себе як незалежна, диференційована особистість, виступає у ролі інструктора, а основний контекст його роботи полягає в орієнтуванні на інтелектуальні процеси, пояснення сім'ї механізмів передачі емоційних проблем з покоління в покоління. Саме такий підхід сприяє стабілізації подружніх взаємин і сприяє виникненню диференціації [28, c. 22].

Резюмуючи сказане, можна стверджувати, що здійснити таке спостереження може лише кваліфікований спеціаліст, який сам повинен бути особистістю, здатною до диференціації. Тобто основне значення у процесі консультування має особистість психолога, а не спеціальні методи чи техніки.

2. Структурна модель роботи з сім'єю

Представники даної моделі, Б. Монталву, Б. Розман, Г. Апонте, М. Вальтерс, С. Грінштейн, намагаються аналізувати структуру сім'ї. Зокрема, С. Мінухін стверджує, що структурна модель сім'ї дає психологу конкретну концептуальну «карту», яка пояснює, що відбувається у сім'ї і пропонує власні стратегії організації процесу сімейної психотерапії.

Основними поняттями структурної моделі є: структура сім'ї, субсистеми сім'ї, межі структури. Для того, щоб сім'я могла функціонувати, вона створює власну структуру, у якій можливо передбачити певну поведінку - способи взаємодії між членами сім'ї, що час від часу повторюються, а також способи регуляції сімейних взаємин. Відповідно, у структуру сім'ї входять набори усвідомлених і неусвідомлених правил, які визначають взаємодію всередині неї.

Прихильники даного підходу виділяють наступні субсистеми сім'ї: подружньої пари, батьків, дітей. Субсистема пари утворюється у момент реєстрації шлюбу. Одночасно починається і процес пристосування, коли відкидаються або приймаються ролі, які подружжя буде виконувати у процесі взаємодії один з одним. Головним критерієм успішного пристосування вважається ступінь незалежності від батьків. Основне завдання пари - відшукати прийнятну для неї компліментарність ролей. Вдалий вибір ролей передбачає узгоджену взаємодію і безболісне пристосування подружжя один до одного.

Субсистема батьків з'являється внаслідок трансформації подружньої пари після народження дитини. Досвід, який був набутий у субсистемі пари, не зникає, а є однією з основних умов функціонування субсистеми батьків. Основне призначення субсистеми дітей, за висловом С. Мінухіна, надати дитині можливість «бути лише дитиною» [11, c. 176].

Необхідно також зауважити, що взаємини між субсистемами і всередині них регулюються за допомогою поняття «межі». У сім'ї можуть існувати такі межі:

1. Чіткі - найбільш бажаний варіант, оскільки вони забезпечують необхідний ступінь підтримки і автономії, тому можлива рівновага між свободою і контролем.

2. Ригідні межі ізолюють членів сім'ї один від одного і навіть від суспільства. У сім'ї з ригідними межами її членам вдається зберігати автономію, але їй важко функціонувати, оскільки не відбувається узгодження і пристосування.

3. Дифузні межі за своєю суттю протилежні ригідним. У таких сім'ях кожен турбується про іншого, постійно пропонує і надає допомогу. За таких умов, коли забагато узгодження і пристосування, незрозумілими залишаються функції субсистем.

З точки зору структурного підходу, ідеальна сім'я наділена такими характеристиками:

1. Не обов'язково, щоб сім'я мала традиційну структуру, основне - сформованість відповідних субсистем і створення меж.

2. У субсистемі пари в ідеальній сім'ї кожний пристосовується, турбується і підтримує унікальність іншого.

3. Досвід незалежності і відповідальності повинен бути у кожного члена подружжя, а набувається він у батьківській сім'ї.

4. Автономія подружньої пари від родини.

5. Почуття захищеності у дітей.

6. Здатність дітей експериментувати з незалежністю і брати на себе ступінь відповідальності, відповідний їх віку.

7. Здатність сім'ї швидко і адекватно реагувати на життєві труднощі.

8. Чітка визначеність меж всередині сім'ї, завдяки чому у дітей успішно розвиваються навички конструктивного спілкування і взаємодії з дорослими членами сім'ї, а також в інших соціальних групах.

Таким чином, успіх сімейного життя полягає у здатності змінюватися, вдосконалюватися, перебудовувати структуру сім'ї в залежності від нових обставин і ступеня зрілості членів сім'ї.

З огляду на сказане, основні завдання структурної психологічної допомоги сім'ї полягають у наступному:

1. Створення ефективної ієрархічної структури, у якій батьки є авторитетом для дітей.

2. Створення ефективної батьківської коаліції, у якій батьки підтримують один одного при висуванні вимог до дітей.

3. Розширення субсистеми дітей у субсистему однолітків, спонукання до спілкування поза сім'єю.

4. Створення домірних до віку дітей умов для експериментів з автономією та незалежністю.

5. Відокремлення субсистеми пари від субсистеми батьків [28, c. 55-56].

Важливо зазначити, що у межах даного підходу психологічне консультування сім'ї є процесом чітко структурованим і передбачає три фази:

1. Знайомство з сім'єю. Психолог включається у сім'ю і займає у ній позицію лідера, при цьому зберігаючи автономію від сім'ї, не нав'язуючи власних цінностей, не оцінюючи.

2. Вивчення структури сім'ї, що здійснюється двома способами: через взаємодію її членів у процесі зустрічі з психологом і під час безпосереднього обговорення сімейних «законів», рольових меж.

3. Трансформація структури сім'ї. Вона може здійснюватися кількома способами. За умови успішного включення психолога в сім'ю, останній може продемонструвати чіткі межі, більш ефективну структуру і запропонувати перейняти такий стиль спілкування. Інший варіант: психолог з'ясовує, який зв'язок існує між оцінками, висловленими кожним її членом, інтерпретує на цій основі особливості структури даної сім'ї і рекомендує змінити її, удосконалити. При цьому консультант не критикує попередній досвід сім'ї, а заохочує спробувати нові способи взаємодії [11, c. 179].

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що вибираючи такий шлях роботи з сім'єю, психолог повинен бути переконаним, що сім'я здатна змінитися. Тому, як і в попередньому підході, для консультанта не стільки важливим виявляється володіння конкретними техніками і методами роботи, скільки впевненість у можливості росту сім'ї.

3. Поведінкова модель консультування сім'ї

Автори, які працюють у руслі даної парадигми, прагнуть, щоб способи впливу на сім'ю чітко визначались і повторювались. При чому важливим вони вважають не характер взаємодії між психологом і клієнтом, не особистість консультанта, а ті способи впливу, які обирає останній. Ефективність такого впливу оцінюється досить просто. Вважається, що кожна особистість має своєрідну систему схвалення і покарання. Завдання психолога - знайти ключ до неї і відповідним чином впливати на поведінку.

Заслуговує на увагу те, що надаючи консультативну допомогу сім'ї, психолог прагне передусім чітко визначити проблему через ґрунтовний аналіз поведінки. Для цього використовується метод спостереження, фіксація частоти проявів тієї чи іншої поведінки. При цьому всі автори зауважують, що спостереження можна здійснювати повторно, і це ніяким чином не вплине на об'єктивність результатів.

Конкретними напрямками консультативної допомоги у межах біхевіорального підходу є:

1. Тренінг батьківських здібностей. Автори даного тренінгу, С. Гордон і Н. Давідсон, стверджують, що основне завдання консультанта - точно визначити проблему і спосіб її подолання. Психолог виконує в основному просвітницькі функції. Його обов'язок - озброїти батьків способами впливу на поведінку дитини. У консультуванні з питань виховання дітей прибічники даної моделі прагнуть допомогти дитині, але об'єктом консультативних впливів є її батьки та їх поведінкові реакції.

2. Корекція спілкування подружжя.

На думку Р. Стюарта, можна виділити вісім етапів у процесі розв'язання сімейних проблем:

а) оцінка шлюбу (за допомогою питальників, інтерв'ю);

б) укладання контракту про психологічну допомогу (вказуються обов'язки подружжя, їх права, планується кількість зустрічей);

в) обговорення прав і обов'язків психолога;

г) укладання шлюбного контракту подружжям, у якому вказуються взаємні очікування;

д) комунікативний етап, який передбачає розвиток здатності щиро і конструктивно спілкуватися;

е) складання нового контракту, оскільки попередній не задовольняє подружжя;

є) контроль за виконанням контракту;

ж) підведення підсумків, аналіз змін, яких вдалось досягнути [28, c. 30-37].

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що біхевіоральна модель консультування сім'ї дає можливість об'єктивно фіксувати зміни поведінки партнерів, однак вона не розглядає такі важливі особливості сімейних відносин, як любов, піклування.

4. Модель комунікативного консультування сім'ї

Один з авторів даної моделі П. Ватславік, вважає, що метою психотерапії є зміна способу розв'язання проблеми через зміну судження про неї. Важливо зауважити, що нове судження пропонують самі клієнти. Вони повинні його прийняти і на цій основі створити нову взаємну комунікацію з новими правилами, що є досить складним завданням. Складність полягає ще й у тому, що сімейні комунікації здебільшого погано усвідомлюються.

На думку П. Ватславіка, дисфункціональна сім'я прагне уникнути змін, які є необхідними у силу зміни певних обставин. Комунікація у сім'ї слабка, неефективна, часто неконґруентна. З огляду на це, метою психологічного консультування у даній моделі є зміна комунікативного стилю у дисфункціональній сім'ї, наближення його до комунікативного стилю здорової сім'ї, що сприятиме конструктивному вирішенню проблем. На шляху до досягнення даної мети необхідно пройти чотири ступені:

1. Описати проблему сім'ї однозначними і зрозумілими термінами.

2. Здійснити аналіз способів розв'язання проблем, які сім'я уже застосовувала для розв'язання проблеми.

3. Чітко і конкретно визначити зміни, які необхідні сім'ї.

4. Випробувати нові комунікативні форми.

Автор стверджує, що допомагаючи сім'ї досягнути поставлених цілей, психолог бере на себе роль учителя і демонстратора різноманітних форм комунікації. Під час зустрічей з сім'єю він прагне зробити предметом обговорення неусвідомлені комунікативні повідомлення. Задля цього консультант використовує парадоксальні техніки, нелогічні зміни вербальних повідомлень, техніку прояснення, демонструє зразки подвійних повідомлень, аналогічні тим, які використовує сім'я, з подальшим їх аналізом [28, c. 67-69].

Ще одну модель комунікативної допомоги сім'ї пропонує В. Сатір, яка вважає, що основне завдання психолога - допомогти сім'ї відмовитися від невдалих комунікацій і сприяти членам сім'ї у вдосконаленні їх як особистостей. Беручи до уваги сказане, у системі психологічного консультування сім'ї В. Сатір виділяє 5 етапів:

1. Етап виявлення причини звернення у психологічну консультацію та типу комунікації у сім'ї.

2. Етап з'ясування необхідності участі психолога у сімейній взаємодії. При цьому сім'я повинна потурбуватися про те, щоб не потрапити у цілковиту залежність від консультанта.

3. Етап незрозумілих комунікацій і суперечливої поведінки. В основному на цьому етапі виражаються емоції, розкриваються потреби, посилюється прагнення до особистісного зростання.

4. Етап практичних дій. Його основна мета - набуття нового досвіду у застосуванні навичок спілкування через практичні заняття, вправляння.

5. Етап нової сімейної ситуації. На цьому етапі можна приступати до нового циклу психологічного консультування [37, с. 163]

Орієнтація на зміну сімейної комунікації передбачає певні методи роботи з сім'єю. Насамперед, психолог повинен встановити контакт з кожним членом сім'ї. Більше уваги приділяється тому, що відбувається у ситуації «тут і тепер». Такі методи як рольова гра, арттерапія сприяють виникненню спонтанної поведінки членів сім'ї, і це великою мірою впливає на створення атмосфери довіри і захищеності. Під час зустрічі з сім'єю психолог демонструє збалансовану, гармонійну комунікацію, а також розкриває перед членами сім'ї суперечливість тієї комунікації, яка притаманна для їхньої сімейної структури.

Резюмуючи сказане, можна стверджувати, що дана модель консультування передбачає навчання, критерієм ефективності якого є підвищення рівня відкритості сім'ї. Для психолога важливо бути проникливим і мати досвід, а формалізовані процедури - речі другорядні.

5. Модель психологічного консультування сім'ї, яка базується на досвіді

Важливо наголосити, що суть цієї моделі полягає у передачі нового досвіду, який допомагає членам сім'ї стати більш гармонійними, інтегрованими особистостями. Особистісні зміни, у свою чергу, мають змінити стосунки у сім'ї. Новий досвід набувається у процесі психологічного консультування. Другорядним у цій моделі вважається усунення симптомів, адаптація на роботі або у сім'ї, а першочергове значення надається інтеграції особистості [11, c. 245].

Один із перших авторів даної моделі, В. Кемплер, великого значення надавав здатності узагальнювати на теоретичному рівні власний досвід. Це, на його думку, дає можливість передати досвід наступним поколінням. Основними поняттями теорії В. Кемплера є:

1. Поняття психологічної реальності - унікальної комбінації набутого «тут і тепер» знання. Психологічна реальність і сприйняття людиною самої себе часто не збігаються. Основне завдання психолога - зрозуміти відмінності індивідуального сприймання і допомогти це зрозуміти іншим членам сім'ї. Завдання особистості полягає у тому, щоб інтегруватися в сім'ю, тобто прийняти всіх членів.

2. Поняття зустрічі. Мета психологічного консультування сім'ї - це допомогти їй пережити більш успішні зустрічі у міжособистісному та особистісному аспектах [28, c. 41].

Беручи до уваги сказане, варто відзначити, що роль психолога є складною та важливою, оскільки він навчає нового досвіду. Консультант часто виступає у ролі каталізатора, який заохочує до більш відкритої і цілеспрямованої конфронтації, виступає з пропозиціями стосовно альтернатив, дає поради. Цей підхід висуває ряд вимог до його особистості. Психолог повинен бути прикладом для клієнта, задаючи зразок відповідальності за свою поведінку та емоції, зразок спонтанності. Саме це допомагає налагодити особистісний зв'язок з клієнтом і досягнути ефекту у консультативній роботі.

6. Модель трансакційного психологічного консультування сім'ї

У даній моделі перевагу надають групам або парам, уникаючи індивідуальних консультацій з питань сім'ї. В основі такого підходу лежить переконання, що у сім'ї постійно проявляється певна доза патології, яка розподілена між партнерами. Якщо один з них отримує психологічну допомогу, то проблеми іншого можуть загостритися.

Варто відзначити, що при консультуванні сім'ї у даній моделі з'ясовують структуру шлюбу. Вона може бути описана у трьох аспектах:

1. Через формальний контракт, який склали двоє Дорослих;

2. Через контракт про спілкування, який підготовлений під час дошлюбного знайомства, коли один з партнерів займав позицію Дорослого чи Батька, а інший - позицію Дитини;

3. Через таємний контракт, який укладений між двома «дітьми». Кожен з цих контрактів може бути порушений.

Зважаючи на те, що завдання психологічного консультування сім'ї залежить від структури початкового шлюбного контракту, Е. Берн зазначає, що необхідно спробувати зберегти формальний контракт і гарантувати кожному партнеру максимум переваг, які можливі при компромісі у межах контракту про спілкування. У цій системі психологічного консультування сім'ї не ставиться за мету повне вирішення конфліктів. Вважається, що достатньо досягнути нового розуміння їх причин та способу вирішення.

Ще один представник даної моделі, Т. Харріс, вважає, що аналіз взаємин був би корисним до шлюбу. Однак закоханість заважає раціонально планувати майбутнє сім'ї. Тому в проблемному шлюбі єдиним виходом стає створення нової структури взаємин, а для цього необхідно проаналізувати існуючий шлюбний контракт. За допомогою психолога партнери аналізують власні контракти, що позитивно впливає на сім'ю [28, c. 63-65].

7. Стратегічна модель психологічного консультування сім'ї

У цій моделі допомога спрямована не на індивіда, не на внутрішні його проблеми, а на зміну способів взаємодії. У зв'язку з цим потрібно створити для сім'ї можливість вибрати і вивчити альтернативи змін, відчути себе вільною. Важливо наголосити, що шлях до цього - нове формулювання проблем, коли змінюється значення, які приписуються певній поведінці. При зміні значень змінюється і поведінка, а спільна зміна значень і поведінки приводить до зміни сімейних взаємин. Для зміни значень психолог пропонує сім'ї змінити її ритуали, тобто характерні для неї паттерни поведінки.

На думку Дж. Галлея, психологу потрібно правильно зрозуміти проблему сім'ї і поведінку її членів. При цьому мета сім'ї (перебороти симптом) і цілі психолога (зруйнувати модель сімейної комунікації) можуть не збігатися. Автор виділяє такі етапи роботи з сім'єю під час зустрічі:

1. Ангажування, коли у систему психологічного впливу залучаються всі члени сім'ї, які беруть участь у зустрічі. На цій стадії психолог допомагає їм розслабитися, турбується про кожного, підкреслюючи його значущість.

2. Визначення проблеми. Психолог представляє себе, пояснює свою роботу і вислуховує, як кожен розуміє проблему сім'ї

3. Взаємодія. На цій стадії члени сім'ї вже обговорюють проблему між собою, а психолог пасивно спостерігає і водночас впливає на дискусію.

4. Повідомлення очікувань кожного члена сім'ї.

5. Складання плану наступних зустрічей і повідомлення директив сім'ї [11, c. 248-249].

Резюмуючи сказане, можна стверджувати, що у процесі сімейного консультування і психотерапії відбувається модифікація взаємин між членами сім'ї як системи за допомогою психотерапевтичних та психокорекційних методів з метою подолання негативної психологічної симптоматики, підвищення функціональності сімейної системи. При цьому фахівцями психологічні симптоми і проблеми розглядаються як результат неоптимальної, дисфункціональної взаємодії членів сім'ї. У межах сімейної психотерапії існують різні підходи до надання психологічної допомоги сім'ї.

Психодинамічна модель консультування сім'ї спрямована на терапію індивіда, яка, завдяки з'ясуванню і корекції досвіду стосунків з батьками, допомагає стати йому більш зрілим і разом з тим сприяє подоланню труднощів у його власній сім'ї. Така допомога більше акцентована на особистості, а не на сім'ї.

Представники структурної моделі роботи з сім'єю, Б. Монталву, Б. Розман, Г. Апонте, М. Вальтерс, С. Грінштейн, С. Мінухін намагаються аналізувати структуру сім'ї, субсистеми сім'ї, межі структури. У межах даного підходу психологічне консультування сім'ї орієнтоване на трансформацію структури сім'ї.

Надаючи консультативну допомогу у руслі поведінкової парадигми сім'ї, психолог прагне передусім чітко визначити проблему через ґрунтовний аналіз поведінки партнерів. Корекція подружніх взаємин здійснюється за допомогою спеціальних способів впливу, які чітко визначаються і повторюються.

Один з авторів комунікативної моделі консультування сім'ї, П. Ватславік, вважає, що метою психотерапії є зміна способу розв'язання проблеми через зміну судження про неї. Основне завдання психолога - допомогти сім'ї відмовитися від невдалих комунікацій і сприяти членам сім'ї у вдосконаленні їх як особистостей.

Суть моделі психологічного консультування сім'ї, яка базується на досвіді, полягає у передачі нового досвіду, який допомагає членам сім'ї стати більш гармонійними, інтегрованими особистостями. Особистісні зміни, у свою чергу, мають змінити стосунки у сім'ї.

Модель трансакційного психологічного консультування сім'ї спрямована на аналіз структури початкового шлюбного контракту. У цій системі психологічного консультування сім'ї не ставиться за мету повне вирішення конфліктів. Вважається, що достатньо досягнути нового розуміння їх причин і способу вирішення.

У стратегічній модель психологічного консультування сім'ї допомога спрямована на зміну способів взаємодії партнерів. У зв'язку з цим створюється для сім'ї можливість вибрати альтернативи змін, що здійснюється шляхом нового формулювання проблем, коли змінюється значення, які приписуються певній поведінці. При зміні значень змінюється і поведінка, а спільна зміна значень і поведінки приводить до зміни сімейних взаємин.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що кожна з вище перерахованих моделей психологічного консультування сім'ї розглядає різні аспекти функціонування сім'ї, формування подружніх взаємин і пропонує власні конкретні методи надання допомоги сім'ї.

1. Початковий період розвитку сім'ї є важливим для її подальшого успішного функціонування.

2. Подружній конфлікт - це зіткнення суперечливих позицій членів сім'ї.

3. У випадку значних сімейних труднощів необхідною є допомога сімейного консультанта чи психотерапевта.

4. У межах сімейного консультування і психотерапії існують різні підходи до надання психологічної допомоги сім'ї.

2. Особливості психодіагностичної і психокорекційної роботи з подружніми конфліктами у молодих сім'ях

2.1 Психодіагностика у сімейному консультуванні як методична основа дослідження

Одна із гострих проблем сімейного консультування - отримання повної, об'єктивної, достатньої інформації про ситуацію у сім'ї клієнта. Від цієї інформації залежить точність постановки діагнозу, вибір методів і напрямку корекційної роботи і ефективність допомоги. А.Н. Волкова, Т.М. Трапезнікова вважають, що збір інформації передбачає наявність у консультанта певної моделі сім'ї і шлюбу, можливих джерел їх дестабілізації. Однак теорія сім'ї і шлюбу є ще далекою до завершеності. Це породжує значні розходження у методах і характері інформації, яка збирається, її інтерпретації і використанні [8, с. 110].

Психологічна діагностика - це наука і практика постановки психологічного діагнозу, тобто виявлення наявності і ступеня вираження у людини певних психологічних якостей [5, c. 427].

Психодіагностика у сімейному консультуванні існує у двох основних формах:

1. Психодіагностика, яка дозволяє здійснити аналіз взаємин у сім'ї і реалізовується за допомогою бесіди, питальників, проективних методів.

2. Психодіагностика, яка реалізовується під час корекційного впливу, тобто у процесі консультування, психотерапії, психокорекції. Реакція клієнта на психолога чи на інших клієнтів, поведінка в процесі психотерапії - все це стає важливим психодіагностичним матеріалом, на основі якого визначається тактика консультування [38, c. 38].

Аналіз літератури з даної проблематики дає підстави стверджувати, що різні теоретичні підходи до психотерапії та консультування сім'ї в основному однаково оцінюють крайні варіанти сімейних взаємин, але акцентують увагу на різних особливостях життєдіяльності сім'ї і помітно розходяться у розумінні завдань та способів психодіагностики сім'ї. Такий стан психодіагностики сім'ї не задовольняє практику консультування сім'ї, ускладнює об'єктивну оцінку його результативності, а також перешкоджає удосконаленню і розвитку теорії. Тому фахівці роблять спроби побудувати діагностичні схеми, які б поєднували методики діагностики, що спираються на принципи різних теоретичних підходів [27, c. 231].

Навайтіс Г. зазначає, що спроби еклектично поєднати елементи психодіагностики сім'ї навряд чи можуть достатньо відповідати задачі її пізнання, так як невирішеним залишається питання про більш загальні парадигми діагностики, про теоретичні і методологічні передумови, на які має спиратися дослідження. Автор виділяє такі парадигми психодіагностики сім'ї.

1. Теоретико-практичні парадигми. У літературі, присвяченій сімейній психотерапії, виділяються моделі сім'ї, які є узагальненням досвіду консультування. Зазвичай, таким способом описуються моделі сім'ї, в яких фіксується лише якийсь один аспект сімейних стосунків, а більшість сімей відноситься до середнього типу.

2. Парадигми послідовності-повторюваності. Оцінювання сімейних взаємин відбувається шляхом встановлення взаємозв'язків у середині сім'ї, у тому числі і причинної зумовленості.

3. Структурно-процесуальні парадигми. Дослідження структури сім'ї здійснюється для того, щоб віднести її до певної моделі сімейних взаємин.

4. Сімейно-індивідуальні парадигми. Моделі сімейної психодіагностики можуть з'ясовувати зв'язки, стосунки між членами сім'ї чи умови їх перебування у сім'ї, вплив сім'ї на особистісний розвиток.

5. Парадигми минулого - теперішнього - майбутнього. Кожна сім'я має свої етапи розвитку і об'єднання її членів. Тому у психодіагностиці сімейних взаємин часові парадигми набувають особливого значення.

6. Конкретно-метафоричні парадигми. Факти сімейного життя, зазвичай, оцінюються вербально. Особливості отриманої від сім'ї інформації впливають на логіку виділення сімейних моделей. Метафорична оцінка сім'ї дозволяє розкритися почуттям, які слабо усвідомлюються.

7. Якісно-кількісні парадигми. При описі соціальних об'єктів нерідко виникає дихотомія якісних і кількісних оцінок, тобто у конкретних дослідженнях сім'ї можна побачити переважання однієї чи іншої парадигми.

8. Зовнішньо-внутрішні парадигми. Обговорюючи питання пізнання сім'ї, дослідники мають на увазі внутрішні критерії, які відображають установки і самопочуття її членів, а також зовнішні оцінки, які відображають висновки сімейного психотерапевта.

9. Суб'єктивно-об'єктивні парадигми. Основним способом отримання суб'єктивних даних про сім'ю є самоспостереження членів сім'ї. Об'єктивні дані - це однозначні факти сімейного життя, хронології її розвитку, фіксовані результати спостереження за сімейними взаєминами [27, c. 236].

Важливо наголосити, що більшість сімейних консультантів оцінюють функціонування сім'ї, не використовуючи стандартну форму і тестування, а лише базуючись на даних клінічного інтерв'ю. У першому інтерв'ю терапевт виявляє моделі взаємодій всередині сім'ї [48, c. 180].

На думку Смєхова В.А., психологічне значення способів спілкування у конфліктних ситуаціях повноцінно розкривається лише у межах клінічного аналізу сімейних взаємин і глибинних психологічних особливостей учасників суперечок. Наявність у конфліктному спілкуванні та його причинах неусвідомлюваних компонентів значно ускладнює становище партнерів і роботу психолога-консультанта. Для досягнення корекційного ефекту психолог має володіти не лише спеціальними способами розуміння, але й особливими прийомами донесення до клієнтів психологічної суті конфлікту, шляхів виходу з нього [43, c. 83].

Особливу увагу дослідники звертають на те, що психодіагностику у сімейному консультуванні здійснювати нелегко через низку причин. До них, насамперед, відносять наступні:

1. Відсутність єдиного підходу до діагностики сімейних стосунків. Кожна теоретична модель консультування пропонує своє розуміння діагностики і власні техніки діагностування.

2. Досвід психолога і клієнтів, їх цінності, розуміння смислу сімейного життя великою мірою визначають оцінку сімейних взаємин. Професійний психолог повинен усвідомлювати ці обставини і критично розглядати свої висновки.

3. Діагностиці сімейних взаємин заважають різні пояснення їх динаміки партнерами.

На думку вчених, супротив сім'ї дійсному пізнанню взаємин у ній може бути обумовлений також змінами психологічного клімату сім'ї: у кожній сім'ї можливі періоди більшої емоційної близькості і деякого віддалення, які змінюють один одного. У психологічну консультацію конфліктні сім'ї найчастіше звертаються у період умовної стабільності. Внаслідок цього, точно діагностувати емоційний фон сімейних взаємин, зазвичай, вдається після тривалого спостереження. Згадані обставини дозволяють стверджувати, що діагностика сімейних взаємин продовжується стільки, скільки триває консультування сім'ї [28, c. 89-90].

Ще одну цікаву точку зору на діагностичні проблеми отримання інформації про сім'ю знаходимо у Ейдеміллера Е.Г., Юстіцкіса В., які виділяють наступні проблеми:

а) проблема інтимності: у відповідності з моральними і естетичними нормами деякі галузі життя сім'ї приховані пеленою інтимності і тому важкодоступні для чужих людей;

б) проблема повноти інформації: багато подій сімейного життя протікають швидко, не затримуючи на собі уваги;

в) проблема розкиданості даних: багато явищ, які представляють інтерес для сімейного психотерапевта, існують у різних сферах життєдіяльності сім'ї і проявляються лише в окремі моменти її життя.

З огляду на це, для вирішення вище зазначених проблем психотерапевт використовує певні методи і прийоми роботи. Розмовляючи з членами сім'ї і спостерігаючи за ними, він намагається створити всі умови для того, щоб дати їм можливість без сорому розкрити життя своєї сім'ї. Це досягається відповідним ставленням психотерапевта, його доброзичливістю, готовністю без обмежень обговорювати навіть найінтимніші питання. Американський психолог С. Мінухін розробив техніку «приєднання до сім'ї», яка дозволяє забезпечити повноту отриманої інформації. «Приєднання» психотерапевта до сім'ї дає унікальну можливість спостереження сім'ї у її звичних взаєминах.

Для вирішення проблеми розкиданості даних психотерапевт спеціально створює експериментальні ситуації, у яких поведінка клієнта може свідчити про наявність чи відсутність певних особливостей. Іншою можливістю вивчення властивостей, які проявляються нерегулярно, слугує застосування питальників, які спираються на самооцінку партнерів.

Аналіз літератури засвідчує, що відсутність у сучасній сімейній психотерапії єдиної теоретичної бази приводить до того, що завдання і шляхи вивчення сім'ї розуміються досить по-різному представниками різних шкіл. Так, у сучасній західній сімейній психотерапії справді досить поширеною є думка про те, що будь-який підхід є нормальним і у кінцевому результаті приводить до досягнення цілі. Природно, що це викликає стурбованість і критичну оцінку вчених, які більш методично відповідально ставляться до проблеми діагностики. Все частіше здійснюються спроби вирішити проблему вивчення сім'ї, не обмежуючись надбаннями певної школи. При цьому ставиться завдання - побудувати таку діагностичну схему, яка задовольняла б представників найрізноманітніших шкіл і напрямків [49, c. 293-294].

Зокрема, представники еклектичного підходу намагаються вирішити проблему вивчення сім'ї шляхом об'єднання підходів різних шкіл у загальну діагностичну схему. Вони використовують ту обставину, що різні школи сімейної психотерапії, як правило, займаються аналізом і корекцією різних аспектів життєдіяльності сім'ї. При розробці діагностичних схем увага зосереджується на тому, яку саме інформацію і в якій послідовності психотерапевт має отримати у ході вивчення сім'ї. Всі схеми анамнезу спрямовуються на отримання двох видів інформації про сім'ю: відомості про сім'ю, які необхідні при роботі з нею (склад сім'ї, вік її членів та ін.), а також дані про окремі аспекти функціонування сім'ї, які вважаються найважливішими у сімейній психотерапії.

Для ілюстрації цього розглянемо «модель Мак-Мастерса», розроблену Н. Епштейном, Б. Бішопом і Л. Балдвіном, яка ставить своєю метою - дати загальне уявлення про сім'ю, орієнтуючи сімейного психотерапевта на вивчення шести аспектів функціонування сім'ї:

1. Здатність сім'ї до вирішення проблем. Автори вважають, що члени сім'ї повинні: визначити проблему, розглянути альтернативні шляхи її вирішення, прийняти одне-єдине рішення, реалізувати це рішення, переконатися в успішності своїх дій й оцінити результат.

2. Комунікація у сім'ї. Модель Мак-Мастерса передбачає з'ясування двох важливих характеристик комунікаційних процесів у сім'ї: відкритість чи прихованість інформації, якою обмінюються члени сім'ї.

3. Сімейні ролі. Рольова структура сім'ї включає: функції, які виконує сім'я, звичні зразки поведінки, наявність навичок і вмінь, необхідних для виконання ролі, правила «приписування» ролей членам сім'ї.

4. Афективний відзив об'єднує групу емоційних взаємин.

5. У центрі п'ятого аспекту - афективної включеності - характер мотивації, який визначає ставлення індивіда до сім'ї.

6. Контроль поведінки - спосіб, яким сім'я здійснює вплив на поведінку своїх членів, регулює її.

Модель Мак-Мастерса використовується багатьма психотерапевтами. Знайомство з нею показує, що вона здатна задовольнити ряд практичних потреб, які виникають при дослідженні сім'ї.

Ще одним цікавим підходом до аналізу подружніх взаємин є проблемний підхід, згідно з яким сімейний психотерапевт, вивчаючи неблагополучну сім'ю, насамперед виявляє особливості, які визначають її нездатність впоратися з психічним навантаженням. У схему діагностичного аналізу при цьому включається метод виявлення типових «слабких місць» сім'ї. Прикладом такого методу є діагностична схема, розроблена американськими психотерапевтами В. Тангом, Дж. Мак-Дермотом, - «Триосьова класифікація проблемних сімей», яка включає три осі:

1. Порушення розвитку сім'ї - це сукупність труднощів, які виникають на різних етапах розвитку сім'ї.

2. Порушення сімейних підсистем: дисфункція у подружніх взаєминах, порушення у підсистемі «батьки-діти».

3. Порушення функціонування сім'ї - це порушення інтеграції окремих членів у сім'ї, порушення у взаємовідносинах сім'ї з оточуючим світом.

На думку фахівців, «Триосьова класифікація» - це найбільш послідовна спроба застосувати проблемний підхід до діагностики сім'ї. Вона озброює дослідника конкретною методикою виявлення сімейних проблем.

Для дослідження подружніх стосунків науковцями розроблені факторні моделі, які базуються на факторному аналізі. Найбільш відомим прикладом використання факторного аналізу слугує «колова модель», описана Д. Ольсоном, Д. Шпренкле, К. Русселем. Автори виділили два сімейні чинники, які найбільш повно характеризують сім'ю: сімейна згода і адаптованість. Сімейна згода - ступінь емоційного зв'язку між членами сім'ї. Сімейна адаптованість - характеристика того, наскільки гнучкі чи, навпаки, стабільні взаємини у сім'ї. Автори даної моделі вважають, що оптимальним є проміжний рівень стабільності. Першоджерелом порушень у сім'ї може виявитися будь-який аспект її життя. Поряд з факторним аналізом застосовують також й інші методи - метод головних компонент, інтуїтивну таксономію тощо [49, c. 286-291].

Вдалою схемою діагностики сімейних взаємин є модель оцінки сім'ї, запропонована В. Біверсом і М. Войлеро. Автори, зокрема, групують сім'ї таким чином:

а) оптимально функціонуючі, яким властиві теплі взаємини, повага амбівалентних почуттів, інтимності і визнання індивідуального вибору;

б) адекватно функціонуючі, у яких існують зрозумілі норми спілкування, іноді визнається, іноді заперечується амбівалентність почуттів, періоди інтимності і теплих почуттів змінюються періодами боротьби;

в) середньофункціональні, де комунікація між членами сім'ї у більшості випадків негнучка, виражена емоційна дистанція, амбівалентні почуття відкидаються;

г) пограничні, яким властивий хаотичний і тиранічний контроль, ригідні правила сімейного життя, велика емоційна дистанція між членами сім'ї;

д) порушені сім'ї, у яких комунікація між членами сім'ї стереотипна, оцінки цинічні, демонструється ворожість.

Співставивши наведені характеристики сім'ї з її орієнтацією на внутрісімейні стосунки чи на соціум, можна прогнозувати розлади поведінки і психіки членів сім'ї [28, c. 95].

По суті, на сьогоднішній день існують різноманітні підходи до вибору напрямку сімейного діагнозу, до відбору переліку характеристик, на які має бути звернена основна увага при пошуку причин порушень у сім'ї. Проблема діагностики сімейних стосунків не залишилась поза увагою вітчизняних дослідників. Фахівцями розроблені різні діагностичні схеми, які дозволяють діагностувати стиль подружніх взаємин у сім'ї. Смєхов В.А. психологічні методи вивчення сім'ї і роботи з сім'єю розрізняє за їх домінуючою спрямованістю:

а) науково-дослідницька, що пов'язана з теоретичними узагальненнями, які розширюють професійний світогляд психолога-практика;

б) діагностичною, що дозволяє психологу-консультанту отримувати конкретні дані, які необхідні для безпосередньої роботи з людьми;

в) корекційно-діагностичною чи психотерапевтичною, яка визначає форму і зміст корегуючого процесу [43, c. 83].

Основною метою методик двох перших типів є отримання інформації про сім'ю, а третього типу - організація корекційної взаємодії. Специфіка робочої діагностичної гіпотези полягає у тому, що її корекційний потенціал тим вищий, чим більше вона пов'язана з протіканням психотерапевтичного процесу. Прикладами методів з корекційно-діагностичною спрямованістю є методи дослідження внутрішньо сімейного спілкування, суть яких, як правило, полягає у моделюванні у штучних умовах безпосередньої взаємодії членів сім'ї з наступним аналізом того, що відбулося, у термінах теорії комунікації [13, c. 262].

Спираючись на ці дані, можна стверджувати, що такий підхід до розуміння і корекції сімейного спілкування базується на реєстрації і аналізі лише зовнішньої об'єктивної картини взаємодії. Більш точно визначити напрямок і форму допомоги клієнту можна, спираючись на знання про особливості його суб'єктивного сприймання своїх реальних конфліктів. Для отримання такої суб'єктивної картини В.А. Смєхов розробив техніку спрямованої рефлексії конфліктної події. Її основою є методика аналізу конфліктної ситуації, яка відноситься до корекційно-діагностичних і орієнтована на аналіз та корекцію внутрішньо особистісних чинників, що визначають міжособистісну взаємодію у сім'ї. Для проведення методики у процесі консультативної бесіди необхідно підібрати конкретну конфліктну ситуацію, яка виникала у житті сім'ї і мала високу значущість, підвищений афективний заряд чи тенденцію ритуально повторюватися. Один чи обидва учасники конфліктної взаємодії аналізують цю ситуацію, відповідаючи у формі опису на ряд запитань, які відображають такі аспекти внутрішньої картини конфліктної події, як:

а) уявлення клієнта про об'єктивні обставини, які передували конфлікту;

б) уявлення про самого себе і про опонента, відображене в однотипних параметрах поведінки;

в) уявлення клієнта про детермінанти конфліктної поведінки.

Психолог робить аналіз отриманих відповідей, порівнюючи різні аспекти, образи, плани і елементи внутрішньої картини конфліктної події. Спираючись на це, він виявляє протиріччя в актах взаємодії, які надалі стають об'єктами корекційної роботи. У процесі корекції у межах даного підходу завдяки зміні особистісного смислу елементів ситуації внутрішньої картини конфліктної події відбуваються продуктивні перетворення, які створюють основу для більш конструктивного сприймання і поведінки клієнтів в аналогічних ситуаціях [43, c. 85-92].

Заслуговує на увагу поетапна методика вивчення сім'ї, розроблена Г.М. Андрєєвою. Дана процедура передбачає чітку спрямованість кожного етапу, труднощів, які зустрічаються, і шляхів їх вирішення. Зокрема, авторка виділила такі послідовні кроки вивчення сім'ї:

1. Встановлення необхідності психотерапевтичного вивчення сім'ї. На даному етапі визначаються зовнішні ознаки наявності психологічних проблем у сім'ї.

2. Загальне знайомство з сім'єю, основна мета якого - формування у психотерапевта правильного уявлення про сім'ю. Засобом досягнення цього постає бесіда.

3. Виявлення психотравмуючої ситуації. Воно реалізується шляхом висунення і перевірки діагностичних гіпотез, що дає можливість психотерапевту не лише «локалізувати» психотравмуючу ситуацію, а й уявити собі почуття клієнта у даній ситуації.

4. Корекційний сімейний діагноз. Мета даного етапу - відповісти на запитання: які зміни у житті сім'ї можуть спричинити зміну психотравмуючої ситуації. Провідним методом постає мисленнєве експериментування [49, c. 300].

Інший підхід до діагностики сімейних взаємин представлений В.С. Торохтій. Автор розробив методику діагностики психологічного здоров'я сім'ї, що представляє собою один із можливих варіантів комплексного дослідження психологічного здоров'я сім'ї. Психологічне здоров'я сім'ї - це інтегративний показник динаміки життєво важливих для неї функцій, який виражає якісний контекст соціально-психологічних процесів, зокрема, здатність сім'ї протистояти небажаним впливам соціального середовища. Для діагностики психологічного здоров'я сім'ї використовується рівнева і комплексна оцінка. У рівневій оцінці значущими є три позиції:

1. Норма психологічного здоров'я. Коли сім'я гармонійно розвивається і взаємодіє з соціумом, тоді вона є психологічно здоровою сім'єю.

2. Відхилення від норми в психологічному здоров'ї сім'ї характеризується домінуванням тенденцій задоволення кожним членом своїх власних потреб, мінімізацією узгодженості їх дій і частковою відсутністю активності. Це характерно для сімей, які потребують психологічного консультування.

3. Відсутність психологічного здоров'я проявляється у нездатності сім'ї самостійно вийти з конфліктної ситуації, частковій автономності дій її членів по задоволенню індивідуальних потреб.

У комплексній оцінці психологічного здоров'я сім'ї найбільш значущі особистісна, групова, діяльнісна складова і відповідні їй показники, до яких належать:

а) подібність сімейних цінностей - соціально-психологічна якість, що відображає єдність поглядів, ставлення членів сім'ї до загальнолюдських норм, правил, принципів формування, розвитку і функціонування сім'ї як малої соціальної групи;

б) функціонально-рольова узгодженість, котра являє собою динамічний показник психологічного здоров'я сім'ї, що відображає поточний і потенційний рівень готовності членів сім'ї до узгодження між собою внутрісімейних дій;

в) соціально-рольова адекватність - це свого роду здатність відповідати традиційно приписаній ролі індивіда у сім'ї, його позиція, яка проявляється у щоденній поведінці;

г) адаптивність у мікросоціальних взаєминах характеризується здатністю, насамперед, дорослих членів сім'ї пристосовуватися до соціально-психологічного клімату сім'ї після перебування в іншому соціальному середовищі. Це пристосування відбувається на афективному, когнітивному і поведінковому рівнях. Воно передбачає наявність у кожного члена сім'ї прагнення зберігати традиційний характер міжособистісного спілкування близьких людей;

д) емоційна задоволеність відображає характер міжособистісного внутрісімейного прийняття членами сім'ї один одного за умов спільної діяльності, спілкування і відпочинку;

е) спрямованість на сімейне довголіття представляє собою постійне усвідомлене прагнення індивідів до досягнення нових сімейних цілей, розумне планування і підтримку активності всіх членів сім'ї у вирішенні спільних завдань.

За допомогою даної методики, як свідчить досвід її застосування, спеціаліст-психолог може побачити повну картину психологічного здоров'я сім'ї чи окремих сфер її життєдіяльності. На основі цього можна моделювати проблемну ситуацію сім'ї і шукати оптимальні шляхи її вирішення [45, с. 36-38].

Методика діагностики міжособистісних взаємин Т. Лірі також дозволяє діагностувати взаємини у сім'ї. Вона призначена для дослідження уявлень суб'єкта про себе, а також для вивчення взаємовідносин в малих групах. Для представлення основних соціальних орієнтацій Т. Лірі розробив умовну схему у вигляді кола, поділеного на сектори (див. додаток А). У цьому колі по вертикальній і горизонтальній осях позначені чотири орієнтації: домінування - підпорядкування, дружелюбність - ворожість. Розміщення отриманих показників відносно центру кола вказує на адаптивність чи екстремальність інтерперсональної поведінки. На основі отриманих результатів визначається той чи інший варіант стилю міжособистісної поведінки: владний-лідируючий, незалежний-домінуючий, прямолінійний-агресивний, недовірливий-скептичний, покірний-сором'язливий, залежний-слухняний, співпрацюючий-конвенційний, відповідальний-великодушний.

Т. Лірі пропонував використовувати методику для оцінки близьких людей, для самооцінки, для опису ідеального «Я». Якісний аналіз отриманих даних проводиться шляхом порівняння дискограм, які демонструють відмінності між уявленнями партнерів. Використання даної методики у сімейному консультуванні виявило її досить високу ефективність: окрім констатації внутрішнього конфлікту метод дозволяє пізнати глибше причини подружньої несумісності. Для діагностики міжособистісних взаємин у сім'ї дається інструкція: описати своє реальне та ідеальне «Я», а потім - дати оцінку чоловікові (жінці) та ідеалу чоловіка (жінки); при необхідності те ж саме роблять стосовно будь-яких інших членів сім'ї. Неузгодженість ідеалу з реальним образом особи, що оцінюється, представляє значний інтерес для оцінки ситуації загалом, а також для уявлення про ступінь невідповідності реально існуючих жінки (чоловіка), батька, матері, сина уявленню про те, якими вони повинні бути [29, с. 633].

Заслуговує на увагу такий метод дослідження взаємин у сім'ї як Вісбаденський питальник до методу позитивної психотерапії, розроблений Н. Пезешкіаном, який є діагностичним інструментом для виявлення зон постійного емоційного напруження у сім'ї. Доробок цього вченого прислужився підґрунтям для експериментального дослідження нами проблеми подружніх конфліктів у молодій сім'ї Автор застосовує поняття актуальних здібностей, під якими він розуміє конкретні правила, стереотипи, які спрямовують поведінку людини. Ми акцентуємо на ньому увагу, оскільки саме це поняття лежить в основі аналізу результатів нашого експериментального дослідження. На думку Калашник Т.І., кожна людина володіє двома базовими здібностями: здібністю до любові і здібністю до пізнання. Здібність до пізнання - це здібність сприймання, постановки запитань і пошуку відповідей на них. На її основі формуються вторинні здібності: пунктуальність, акуратність, чистоплотність, ввічливість, чесність, ощадливість. Здібність до любові - це здібність емоційної сфери, сфери почуттів. Розвиваючись, здібність любити породжує первинні здібності: терпіння, вміння розподіляти час, навички встановлення контакту, впевненості, довіри, надії, віри, сумніву, єдності [14, c. 7].

На думку автора, зміст актуальних здібностей формується у процесі соціалізації у відповідності з соціально-культурним середовищем, а неповторні умови індивідуального розвитку накладають на них особливий відбиток. Як життєві принципи вони стають невід'ємною частиною образу «Я» і визначають правила, за якими людина сприймає себе та оточуючий світ і справляється з вирішенням існуючих проблем. Кожна актуальна здібність набуває великого значення залежно від життєвої ситуації і соціального оточення. Ці відмінні ціннісні орієнтири стикаються у людському спілкуванні і можуть призводити до конфліктів [31, c. 14].

Страницы: 1, 2


© 2010 Рефераты