p align="left">Як дослідження на тваринах, так і спостереження за хворими дозволяє розглядати 2 форми інформаційних неврозів, які відрізняються за умовами виникнення:

- в першому випадку при виключно високому значенні інформації ефективною стає її короткочасна експозиція;

- в другому - при помірно значних сигналах важливою умовою невротизації є хронічний дефіцит часу.

Є основи припускати, що ці дві форми неврозу відрізняються за механізмами розвитку, хоча б тому, що при гострій психогенній травмі емоційна реакція негативного знаку одразу ж виражена дуже сильно і багато в чому визначає формування патології та її симптоматику, тоді ж як при довготривалому впливі на мозок неврозогенних чинників, що визначають виникнення інформаційного неврозу, негативна емоція формується поступово і мозок має великі можливості для використання своїх компенсаторних механізмів в цілях відвернення розвитку неврозу. Ряд спостережень вказує, що різке і довготривале обмеження доступу до високозначимої інформації є чинником, що сприяє розвитку неврозу у людей чи викликає невроз. Ця обставина і стала основою для вивчення закономірностей протікання ВНД при інформаційному дефіциті шляхом створення експериментальних моделей, близьких чи адекватних до умов інформаційного дефіциту, що зустрічається в житті людини. Ряд спостережень вказує, що довготривалий дефіцит інформації викликає у людей значні відхилення в протіканні психічних функцій і навіть невроз. Виокремлення інформаційного неврозу як форми патології ВНД ґрунтується на врахуванні етіологічних ознак - це дає достатньо підстав для розгляду клінічної форми цього захворювання [51, 10-20; 18, 66, 266].

Спостереження клініцистів, соціологів, психологів, педагогів виявили, що нерідко в людей, що знаходяться довгий час в умовах інформаційного перевантаження, виникають різні відхилення від нормальної діяльності мозку чи інших систем організму, що вказують на “труднощі в протіканні ВНД”, “невротичний стан” чи “невроз”. Встановлено, що початкова реакція на зростаюче інформаційне перевантаження людини заключається у втраті вхідної інформації, якщо ж потік інформації стає занадто великим і продовжується довгий час, то настає зрив, тому треба змінювати умови роботи. Психофізіологічні дослідження виявили, що існуючі умови праці та навчання викликають значне емоційне напруження і раннє зниження адаптаційних можливостей різних систем організму, часта патологія в діяльності нервової системи, серцево-судинної системи, травної тощо.

За даними А. І. Кіколова у представників різних професій, пов'язаних з постійним потоком інформації, після тривалої роботи виникають скарги на часті негативні емоції, стан емоційної неврівноваженості, поганий сон, підвищену нервовість, відсутність апетиту, болі в області серця, порушення функцій травлення тощо. А згодом ці прояви часто переростають у невроз. Автор відмічає умови, що мають патогенний вплив на людей, а саме: необхідність реагувати на великий потік інформації, часте прийняття відповідального рішення, швидке переключення уваги з одного предмету на інший, нестача часу, підвищене відчуття відповідальності за прийняте рішення тощо [25].

Тоффлер, аналізуючи умови життя в США, вважає, що зростаюча кількість психічних розладів, неврозів і втрати душевної рівноваги обумовлена тим, що багатьом людям на сьогодні важко виробити розумний, цілісний і стійкий особистісний стиль життя. Оточуюче середовище стає настільки ефемерним, незвичним і складним, що мільйонам загрожує адаптаційний шок - шок від зіткнення з майбутнім. Цей шок він характеризує як фізичний та психічний розлад, що викликається перевантаженням фізичних адаптаційних систем людського організму і процесів прийняття рішення. Діапазони симптомів досить широкі - починаючи від тривожності, ворожості, спалахів майже безпідставного збудження і закінчуючи фізичним нездужанням, пригніченим станом і апатією.

Отже, відповідно до спостережень, що були проведені в різних галузях життєдіяльності, виникненню невротичного напруження, невротичного стану і навіть неврозу, сприяють наступні чинники:

- одночасне виконання кількох операцій;

- необхідність швидкої віддачі розпоряджень підлеглому персоналу;

- сприйняття безперервного потоку різноманітної і численної інформації;

- гострий дефіцит часу для переробки цієї інформації і для відповідальних розпоряджень;

- відчуття підвищеної відповідальності за прийняте рішення;

- необхідність збереження інтенсивної і напруженої інтелектуальної діяльності постійно на підвищеному рівні;

- виникнення помилок, технічних неполадок і конфліктних ситуацій, що викликають стан емоційної напруги [7, 48-50; 11, 38-41].

Всі ці конкретні чи часткові умови невротизації можна розмістити по трьом групам чинників, що складають основу формування інформаційного неврозу. Таким чином, необхідність одночасно виконувати декілька операцій (“віддача швидких розпоряджень, підлеглим, сприйняття безперервного потоку різноманітної інформації”) - і є процесом обробки та засвоєння інформації, включаючи процес прийняття рішення. Їх реалізація забезпечується такими механізмами і апаратами мозкової діяльності, як аналітико-синтетична діяльність, механізми регуляції пам'яті та емоцій, апарати акцептора дії і прийняття рішення тощо. Вказівки багатьох авторів на “нестачу” часу, відведеного на обробку та засвоєння інформації в повній мірі відповідає розумінню “дефіциту” часу як одному з трьох основних чинників виникнення інформаційного неврозу, лише з тією відмінністю, що саме хронічний тривалий дефіцит часу, а не гострий дефіцит часу відіграє патогенну роль. Розуміння високого рівня мотивації як третього основного чинника інформаційного неврозу включає такі конкретні прояви суб'єктивного переживання, як відчуття підвищеної відповідальності за прийняте рішення, відповідальність за розпорядження, що віддається підлеглим тощо. Підкреслюючи значення тріади чинників, які грають патогенну роль при їх несприятливому поєднанні, зовсім не ігнорується значення індивідуального досвіду і знань людини, конституційних особливостей і ряду інших чинників, що визначаються в рамках уявлення про інформаційний невроз як чинник другого (але не другорядного) порядку. Але треба враховувати вирішальне значення чинників першого порядку.

Дослідження динаміки працездатності, втомлюваності та стану здоров'я студентів та учнів ряду шкіл виявили, що нова система навчання, зміни шкільної програми впливають на психіку учнів, так як зростає і об'єм інформації, і темп проходження учбового матеріалу. [25; 29].

Тобто, проведені дослідження дозволяють поставити питання про те, що існуючі умови життєдіяльності дітей шкільного віку та студентів нерідко являються неадекватними для індивідуальних особливостей їх нервової системи і в комплексі з навантаженням на вищі функції мозку, що має місце через зростаючі програми навчання, довготривале перебування біля телевізорів і комп'ютерів, вивчення мов та інше, при їх несприятливому поєднанні можуть викликати хворобливі стани. Хоча нові програми навчання у поєднанні з іншими сприятливими чинниками не мають небезпеки для здоров'я учнів шкіл та студентів вищих навчальних закладів [51, 3-31].

Відомо, що навчальна діяльність студентів відрізняється суттєвим розумовим навантаженням, емоційною напругою на фоні зміни умов життя і діяльності, малого фізичного навантаження (у вигляді гіпокінезії і гіподинамії). Це проявляється у особливостях перехідної стадії між оптимальною (високою) працездатністю до вираження втоми на початку періоду неухильного зниження працездатності, коли спостерігається тимчасове підвищення функціонального стану організму і покращення показників працездатності, після чого вона розвивається значно швидше. Очевидно, що вольові зусилля і емоційні реакції використовуються з метою продовження роботи на фоні втоми, хоча і забезпечують короткочасний мобілізуючий ефект, але ж тривала навчальна діяльність в такому стані неможлива.

Розвиток розумової втоми має відмінності порівняно з фізичною, яка призводить до автоматичного припинення роботи, а розумова втома викликає нервово-психічне перезбудження, невротичні розлади, порушення сну тощо. При перевтомі знижується працездатність, вона негативно впливає на фізичне та психічне здоров'я - часті стреси, нераціональне харчування, куріння, вживання алкоголю, гіподинамія, які супроводжують навчальну діяльність студентів - в цьому контексті першочергового значення набуває своєчасне виявлення перевтоми як одного з напрямів попередження інформаційного неврозу [29, 18-22; 51, 20-44; 40].

Отже, аналіз причин захворювання неврозом показує, що у всіх випадках хворі до виникнення неврозу довгий час перебували в несприятливих умовах для їхньої нервової системи. Ці умови заключаються в необхідності обробки більшого потоку інформації при постійному дефіциті часу і високій мотивації, наприклад, престижний характер роботи чи матеріальна зацікавленість. Згідно запропонованої класифікації даний невроз і називається інформаційним.

Таким чином, перебування у стані хронічного інформаційного стресу у результаті призводить до розвитку інформаційного неврозу.

1.7. Психологічне забезпечення психічного здоров'я у навчальній діяльності студентів

Ефективності психологічного забезпечення психічного здоров'я (далі ПЗПЗ) студентів можна досягти передусім шляхом певних організаційних заходів правильної організації режиму праці та відпочинку з урахуванням психологічних та психофізіологічних особливостей студентів.

Регламентація і управління навчальною діяльністю є основним організаційним коригуючим засобом у системі ПЗПЗ.

У цьому аспекті ПЗПЗ є основою продуктивної навчально-пізнавальної діяльності та засобів адекватної адаптації молоді до умов життєдіяльності в несприятливі періоди навчання (особливо на першому курсі), що забезпечує оптимальну організацію навчання через суворий ритм і послідовність виконання навчального навантаження і сприяє розвитку динамічного стереотипу діяльності [6, 73-77; 24, 18].

Наукові дослідження свідчать, що системи ПЗПЗ є адекватним засобом - завдяки тренуючим і стимулюючим впливам така система полегшує пристосування людини до нових умов навчання і життя. Тривала дія збереженого і адекватного режиму праці та відпочинку, ритму діяльності сприяє виробленню і зміцненню умовно-рефлекторних зв'язків робочого динамічного стереотипу, що сприяє і нормалізації адаптивного процесу, оберігає від хронічної втоми, перевтоми, перенапруги. Таким чином, ПЗПЗ має позитивний вплив на психічне і фізичне здоров'я особистості. Поряд з організаційними заходами ПЗПЗ має включати основні та пасивні методи психологічної допомоги, які забезпечують підготовку вищої нервової діяльності як носія психічних явищ до суттях навантажень під час навчання, до зміни режиму праці та відпочинку, життя і навантаження [29, 35-36].

При цьому особливого значення набуває самоконтроль за виконанням комплексу ПЗПЗ для осіб з особливим типом нервової системи, певними індивідуально-психологічними властивостями, такими як виражена нервово-психічна нестійкість, висока тривожність, низький рівень самоконтролю, само актуалізації, високий рівень конфліктності та низький рівень конформності; низький рівень мотивації з акцентуаціями гіпотимії, екзальтованості, репресивності на фоні застрявання.

Психологічна значимість організації раціональної праці та відпочинку зумовлена тим, що завдяки робочому динамічному стереотипу діяльності ліквідується особливий внутрішньо-особистісний конфлікт, який виникає через невідповідність вимог дієвості адаптивного рівня психічних можливостей особистості [53, 19].

З розв'язанням такого конфлікту знімається нервово0психічна напруга, активізуються функції уваги, пам'яті, мислення, стабілізується нервово-психічна стійкість, зменшується рівень тривожності, подразливості, агресивності, підвищується інтерес і потреба в праці. Одночасно поліпшується суб'єктивний стан, сон, фізична та розумова працездатність, розширюються адаптивні можливості соціально-психологічної адаптації.

Дослідження показали, що організаційні заходи в системі ПЗПЗ під час навчання студентів сприяють суттєвому покращенню успішності і психологічному задоволенню навчанням.

Величезну роль відіграє збільшення рухової активності, нормалізація біоритмів організму, а саме циклу «бадьорість-сон» [49, 22-24].

Слід відмітити, що в мозку існують специфічні механізми, які запобігають виникненню інформаційних стресів, у т. ч. зниження мотивації. Крім того важливою складовою профілактики стресів є уміння адекватно застосовувати способи корекції та прийоми саморегуляції функціональних станів. Зовнішні способи корекції функціональних станів включають: оптимізацію режимів праці та відпочинку, тренування та професійна підготовка, нормалізація санітарно-гігієнічних умов, а також такі новітні методи, як арт-терапія, бібліотерапія, аромотерапія, музикотерапія, терапія кольорами, масаж, фізіотерапія, гіпноз тощо. До методів саморегуляції функціональних станів слід віднести спеціалізовану дихальну гімнастику, м'язову релаксацію, медитацію, аутотренінг тощо [23; 24].

У системі ПЗПЗ студентів дуже важливо змінити ставлення особистості до психотравмуючої події, вплинути на ті характерологічні особливості, які роблять її особливо чутливою до них [48, 344].

Щоб уникнути перевантажень, треба обмежити кількість джерел подразнення. Якщо це неможливо, то відомий учений-футуролог Алан Тоффлер пропонує змінити канал сприйняття - “перемкнути” його. Людина може зануритись в так званий транс, наприклад, читаючи книгу, тому непомітно перестає чути сторонні звуки, такого ж результату можна досягнути слухаючи приємну (бажано класичну) музику. Якщо умови дозволяють, то цей метод можна застосовувати і на робочому місці

Існує досить багато способів і методів боротьби зі стресом, як індивідуальних, так і організаційних. До індивідуальних методів належать: регулярний активний відпочинок; релаксація (заняття йогою, медитація, аутотренінг); тренінг навичок самоконтролю поводження; планування власного часу; забезпечення достатньої тривалості сну; когнітивна терапія та ін.

Однак застосування таких заходів недостатньо. До проблеми необхідно підходити комплексно, не просто допомагати боротись із сильним стресом чи його наслідками, але попереджати його на рівні організації (наприклад, формування прийнятного соціально-психологічного клімату, виключення (по можливості) ситуацій рольового конфлікту, дотримання санітарно-гігієнічних норм, надання консультативної підтримки тощо) [30].

Тобто з впевненістю можна сказати одне - для ефективної профілактики виникнення інформаційних стресів слід застосовувати цілий ряд засобів та заходів, адже лише комплексний підхід забезпечує стійкість організму до негативного впливу стресогенних чинників.

Результати літературного огляду ще раз підтверджують актуальність та перспективи даного дослідження, яке вимагає міждисциплінарного підходу.

Таким чином, раціональний режим праці та відпочинку студентів у концепції ПЗПЗ створює оптимальні умови психологічної адаптації молоді до робочих навантажень і до цілого комплексу умов та особливостей навантажень навчальної діяльності, для попередження розумового та нервово-психічного перевантаження.

Розділ II Проблеми діагностики адаптаційних процесів до навчального процесу у студентів вищих навчальних закладів

2.1. Аналітична характеристика методів дослідження

Аналіз літературних джерел і патентний пошук дозволив виділити кілька методичних підходів та звернути увагу на наступні методики дослідження даної проблеми:

§ Методика визначення стрес-стійкості та соціальної адаптації Холмса і Раге;

§ Тест нервово-психічної адаптації;

§ Тест “Рівень та тип стресу”;

§ Методика “Самооцінка психічних станів” (за Г. Айзенком);

§ Тест “Самооцінка стійкості до стресу”;

§ Методика “Самооцінка інформаційних процесів”;

§ Методика “Схильність до стресу”;

§ Тест “Рівень невротизації”;

§ Методика експрес-діагностики неврозу К. Хека і X. Хесса.

Перша частина дослідження проводився на студентах першого курсу та включала два етапи: дослідження динаміки адаптивних можливостей в першому та в другому семестрах. У дослідженні взяли участь 25 студентів І курсу Рівненського державного гуманітарного університету, що навчаються на спеціальності “практична психологія”, віком 17-18 років. Для цього були використані наступні 5 методик:

· Методика визначення стрес-стійкості та соціальної адаптації Холмса і Раге;

· Тест нервово-психічної адаптації;

· Тест “Рівень та тип стресу”;

· Методика “Самооцінка психічних станів” (за Г. Айзенком);

· Тест “Самооцінка стійкості до стресу”.

Методика визначення стрес-стійкості та соціальної адаптації розроблена докторами Холмс і Раге (США), які вивчали залежність захворювань (в тому числі інфекційних захворювань і травм) від різноманітних стресогенних життєвих подій у більш ніж 5 тисяч пацієнтів. Вони прийшли до висновку, що психічним та фізичним захворюванням зазвичай передують певні серйозні зміни у житті людини. На основі даного дослідження, вони зіставили шкалу, в якій кожній важливій життєвій події відповідає певне число балів залежно від ступеня її стресогенності.

Методика може застосовуватись:

· В якості самостійної психологічної методики;

· У комплексі з іншими методиками такого ж спрямування.

Методика складається з 43 подій, що можуть призводити до стресу, які відібрані за результатами оцінки надійності та валідності. Імовірність захворювання залежить від того, якою є сума балів подій, які відбулися останнім часом.

Методика належить до типу «олівець-папір» і допускає як групове, так і індивідуальне використання у вигляді анкетного опитування.

Час заповнення бланка не фіксується.

Методика є досить високо обґрунтованим інструментом діагностики стрес-стійкості та соціальної адаптації особистості.

Інтерпретація результатів: менше 150 балів - імовірність виникнення дезадаптації складає 30%, (тобто невелика імовірність дезадаптації); 151-299 балів означають 50% імовірності виникнення дезадаптації та захворювання (середня імовірність); при 300 балах і вище - вона збільшується до 80-90% (висока імовірність дезадаптації).

Кінцева сума визначає одночасно ступінь опору стресу. Велика кількість балів - це сигнал тривоги, що попереджає про небезпеку стресу. Кінцева сума має ще одне важливе значення - вона виражає (в цифрах) ступінь стресового навантаження.

Ступінь опору стресу: 150-199 балів - високий; 200-299 балів - межовий; 300 і більше балів - низький ступінь опору стресу.

Якщо кількість балів перевищує 300 - це означає реальну небезпеку психосоматичного захворювання чи нервового зриву, так як на цій стадії є близькість до фази нервового виснаження (Додаток 16).

Тест нервово-психічної адаптації - це психіатричний тест, що на операційному рівні виражається у виявленні рівня нервово-психічної адаптації шляхом встановлення наявності і вираженості у особистості деяких психіатричних симптомів. Така його направленість виявляється ще й в тому, що крайніми категоріями багатомірної шкали адаптації виступають абсолютне (ідеальне) нервово-психічне здоров'я і імовірний хворобливий нервово-психічний стан.

Тест може застосовуватись:

· В якості самостійної клініко-психологічної методики;

· У складі методичного оснащення програм, спрямованих на вивчення чинників нервово-психічного здоров'я, коли тестові оцінки являють собою результуючу змінну, що відображає вплив чинників, які вивчаються в епідеміологічному аспекті;

· У складі послідовних процедур у комплексі з іншими методиками такого ж спрямування.

Тест складається з 40 питань та суджень, відповідати на які потрібно «так» чи «ні». Судження відібрані за результатами оцінки надійності та валідності. Кожне твердження має чотирьохбальну шкалу з нульовою поділкою (тобто розуміється можливість відсутності симптому), що належить до так званих шкал послідовних інтервалів. Отримання кінцевих оцінок відбувається шляхом додавання. Шкали побудовані по типу шкали Лікерта; вони ідентифікують симптоми з перехідною реакцією, актуальною реакцією, станом чи розвитком.

Тест належить до типу «олівець-папір» і допускає як групове, так і індивідуальне використання у вигляді анкетного опитування. Для оцінки результатів необхідний ключ - прозора «сітка», де нанесені шкальні оцінки значень відповідей.

Час заповнення бланка складає приблизно 5 хвилин.

Важливим аспектом проведення тесту виступає те, що він не є основою для встановлення психіатричного діагнозу, а сам тест призначений для психічно здорових людей.

Первинна обробка результатів здійснюється шляхом додаванням звірених за ключем балів, які були отримані по всім шкалам. Оцінка результату дається на основі його зіставлення з відповідною z-оцінкою.

Інтерпретація результатів: данні пояснюються на основі підходу, висунутого Ю. А. Александровським, згідно якого послаблення адаптаційної діяльності клінічно виражається у психопатологічних утвореннях, що спостерігаються при межових формах нервово-психічних розладів. За змістом категорії шкали адаптації відповідають групуванню станів психічного здоров'я, що були запропоновані С. Б. Семичевим. Таким чином, результати інтерпретації тестової оцінки визначають місце особистості на континуумі нервово-психічної адаптації.

Тест є високо обґрунтованим інструментом діагностики саме рівня нервово-психічної адаптації, тобто відображає кількісну сторону процесу адаптації. (Додаток 17).

Тест “Рівень та тип стресу” підготував Патрік Лежерон (Patrick Legeron) - французький психіатр, консультант. Спеціаліст в галузі виявлення стресів, автор книги «Стрес на роботі».

Тест може застосовуватись:

· В якості самостійної психологічної методики;

· У комплексі з іншими методиками такого ж спрямування.

Навіть при однаковому образі життя різні люди реагують на стрес по-різному. Даний тест дозволяє зорієнтуватися, як саме. Фізична сфера, емоційна сфера та сфера стосунків - три рівні, на яких проявляє себе стрес. Вони взаємопов'язані, але значимість у кожного своя. Тому, щоб зуміти зняти напругу, необхідно визначити характерний тип прояву стресу. В цьому і є основне завдання даного тесту. Перша частина дозволяє виміряти рівень стресу - те, наскільки людина схильна до нього. Друга допоможе визначити, до якого роду тиску людина найбільш чутлива.

Тест складається з 12 суджень, які відібрані за результатами оцінки надійності та валідності. Отримання кінцевих оцінок відбувається шляхом додавання кількості балів за шкалами для визначення рівня стресу та підрахунком найбільшої кількості балів за кольоровими шкалами, що відповідають певному типу стресу.

Тест належить до типу «олівець-папір» і допускає як групове, так і індивідуальне використання у вигляді анкетного опитування.

Час заповнення бланка складає приблизно 5-7 хвилин.

Інтерпретація результатів щодо рівня стресу: 6-12 балів - рівень стресу дуже низький. Вміння добре справлятись з стресовими ситуаціями, зберігати спокій при виникненні складних обставин; 13-20 балів - рівень стресу середній. Стрес мобілізує, заставляє проявляти свої найкращі якості і стимулює вирішувати складні ситуації. Але в деяких обставинах варто було б намагатись краще контролювати себе, щоб не доводити себе до стресового стану; 21 бал і вище - рівень стресу дуже високий. Потрібно якнайшвидше змінити ситуацію та стресове оточення або навчитись керувати своїм стресовим станом. Інтерпретація результатів щодо типу стресу: переважна більшість “синіх” відповідей відповідає фізичному стресу. Даний стрес викликає викид хімічних речовин, які впливають на тіло людини. Звідси відчуття втоми, спазми, серцебиття, напруження м'язів, важкість дихання, відсутність енергії, порушення сну та інші психосоматичні прояви. В даному випадку тіло - головний «накопичувач» стресу. Має сенс приділити увагу розслабленню тіла за допомогою релаксації, занять йогою, дихальною гімнастикою, прогулянок на свіжому повітрі, масажу, таласотерапії тощо.

Переважна більшість “зелених” тверджень відповідає емоційному стресу. Стрес активізує негативні емоції - страх, гнів, які згубно впливають на психіку людини. В даному випадку важко давати вихід своїм емоціям, людина відчуває депресію, тривожність, проблеми зі здоров'ям, стає песимістичною у поглядах на життя, критичною до всього оточуючого, незадоволеною, здатною перебільшувати і драматизувати події, Необхідно вносити позитивні емоції у життя за допомогою позитивного спілкування з близькими, виділення часу для власного відпочинку та задоволення.

Переважна більшість “жовтих” тверджень відповідає стресу у стосунках з оточуючими. Оточуючі люди часто стають суттєвим джерелом стресу як на роботі чи навчанні, так і у сім'ї. Стрес викликає два типи поведінки: уникання і напад. В даному випадку вони обидва проявляються дуже різко. Людина легко дратується, постійно перебуває у знервованому стані, схильна замикатись в собі, шукати самотність. Необхідно вчитись довіряти оточуючим, щиро висловлювати свої думки. Щоб вийти з цього стану, треба відкритись назустріч іншим людям, щиро позитивно відноситись до них.

Тест є досить високо обґрунтованим інструментом діагностики рівня та типу стресу (Додаток 18).

Методика “Самооцінка психічних станів” (за Г. Айзенком) призначена для визначення чотирьох блоків психічних станів: тривожності, фрустрації, агресивності та ригідності. Ці стани є важливими елементами для визначення загальних адаптативних можливостей людини. Автор методики - Айзенк (Eysenck) Ганс Юрген - англійський психолог, один з лідерів біологічного напряму в психології, автор факторної теорії особистості.

Тест може застосовуватись як в якості самостійної клініко-психологічної методики, так і у складі послідовних процедур у комплексі з іншими методиками такого ж спрямування.

Тест складається з 40 суджень, по 10 суджень у кожному блоці, відповідати на які потрібно «так» чи «ні». Досліджуваним пропонується опис психічних станів. Якщо певний стан є притаманним, за відповідь ставиться 2 бали; якщо притаманний, але рідко - 1 бал; якщо зовсім не притаманний - 0 балів. Судження відібрані за результатами оцінки надійності та валідності.

Тест належить до типу «олівець-папір» і допускає як групове, так і індивідуальне використання. Для оцінки результатів необхідно підрахувати суму балів за кожну з чотирьох груп запитань.

Час заповнення бланку не фіксується.

Інтерпретація результатів: перші 10 суджень відповідають блоку тривожності. Оцінка від 0 до 7 балів означає відсутність тривожності; від 8 до 14 балів - тривожність середня, припустимого рівня; оцінка 15-20 балів - висока тривожність. Наступні 10 суджень відповідають блоку фрустрації. Оцінка від 0 до 7 балів означає, що досліджуваний має високу самооцінку, стійкість до невдач, не боїться труднощів; оцінка в межах 8-14 балів відповідає середньому рівню, але фрустрація наявна; оцінка у 15-20 балів свідчить про низьку самооцінку, страх невдач та уникнення труднощів. Наступні 10 суджень відповідають блоку агресивності. Оцінка 0-7 балів свідчить про стриманість та спокій; 8-14 балів - середній рівень агресивності; 15-20 балів - висока агресивність, нестримність, труднощі у роботі та спілкуванні з людьми. Останні 10 суджень представляють блок ригідності. Оцінка від 0 до 7 балів - ригідності немає, легке переключення уваги; 8-14 балів - середній рівень ригідності; 15-20 балів - сильно виражена ригідність та протипоказання зміни місця роботи і життя.

Тест є досить високо обґрунтованим інструментом діагностики психічних станів особистості, які є важливими при вивченні адаптації (Додаток 19).

Методика “Самооцінка стійкості до стресу” розроблена у Київській медичній академії і призначена для виявлення самооцінки стійкості до стресу. При профілактиці та діагностиці емоційного стану особливе значення надається стійкості до стресу, яка є відображенням одночасно психічного та соматичного рівня здоров'я особистості. Стійкість до стресу показує ризик дезадаптації особистості при стресогенних обставинах, тобто коли система емоційного відображення функціонує в критичних умовах, викликаних зовнішніми та внутрішніми чинниками.

Методика може застосовуватись:

· В якості самостійної психологічної методики;

· У комплексі з іншими методиками такого ж спрямування.

Методика містить 18 тверджень, кожне з яких має трьохбальну шкалу відповідей, які відібрані за результатами оцінки надійності та валідності. Отримання кінцевих результатів відбувається шляхом підрахунку суми отриманих балів. За балами визначається рівень стійкості до стресу. Загальна кількість таких рівнів дорівнює дев'яти:

· 51-54 бали - дуже низький;

· 47-50 балів - низький;

· 43-46 балів - нижчий за середній;

· 39-42 бали - дещо нижчий за середній;

· 35-38 балів - середній;

· 31-34 бали - трохи вищий за середній;

· 27-30 балів - вищий за середній;

· 23-26 балів - високий;

· 18-22 бали - дуже високий.

Час заповнення бланку не фіксується.

Чим менша загальна кількість балів, тим вища стійкість до стресу і навпаки.

Методика є досить високо обґрунтованим інструментом діагностики рівня стійкості до стресу (див. Додаток 20).

У другій частині для дослідження подальшого розвитку адаптаційних тенденцій було проведено порівняльний аналіз результатів діагностики першокурсників та студентів четвертих курсів. Об'єм вибірки дослідження становив 50 чоловік, серед яких 25 студентів ІV курсу Рівненського державного гуманітарного університету, що навчаються на спеціальності “психологія і правознавство”, віком 20-21 рік та 25 студентів І курсу Рівненського державного гуманітарного університету, що навчаються на спеціальності “практична психологія”, віком 17-18 років. Студентів ІV курсу було обрано для порівняння, так як вони навчаються не перший рік, вже встигли адаптуватись до нових умов навчання після школи, тому адекватніше можуть оцінити стан свого психічного, фізичного та соціального здоров'я залежно від інформаційного навантаження чи дефіциту часу.

Для цього етапу були застосовані наступні методики:

§ Методика “Самооцінка інформаційних процесів”, що була розроблена на основі поєднання та компонування питань з таких методик, як САН, опитувальника “МІНІ-МУЛЬТ”, методики виявлення навчальної дезадаптації Д. Стотта та методики “Особистісний опитувальник інституту ім. Бехтерєва”;

§ Методика “Схильність до стресу”;

§ Тест “Рівень невротизації”;

§ Методика експрес-діагностики неврозу К. Хека і X. Хесса.

Метою методики “Самооцінка інформаційних процесів” є виявлення найбільш характерних особливостей самооцінки адаптації до навчального процесу у вищому закладі освіти та простеження зв'язку зі станом фізичного та психічного здоров'я в умовах надлишку або дефіциту інформації та при нестачі часу.

Перед початком дослідження обстежуваним було пояснено, з якою метою воно проводиться, де і які будуть використані результати та гарантовано конфіденційність їхньої особистої інформації.

Далі оптантам пояснили правила:

* уважно читати питання;

* давати відповіді щиро;

* відповіді треба давати за допомогою обведення правильного варіанту або кількох варіантів, що найбільш підходять оптанту;

* у разі відсутності найбільш прийнятного варіанту, треба вписати свій варіант в графі “інше”;

* на питання, де не передбачено варіантів відповідей також треба вписати свою відповідь власноруч;

* намагатись відповідати швидко, адже як відомо найбільш правильна відповідь та, що одразу ж спадає на думку.

Під кінець методики їм також запропонували за бажанням внести свої пропозиції щодо покращення навчального процесу, відпочинку та фізичного і психічного здоров'я студентів.

Методика належить до типу «олівець-папір». Методика може проводитись як в індивідуальному порядку, так і в груповому, головне, щоб були створені умови для ефективного проведення, тобто відсутність шуму, сторонніх відволікань тощо. Методика містить 39 питань. Час проведення методики не фіксується. Проведення будь-якої методики психологічного дослідження передбачає дотик до особистого світу людини, тому завжди слід пам'ятати про важливість встановлення довірливого контакту з оптантом перед проведенням методики не лише для отримання більш достовірних результатів, але й щоб не нашкодити людині, не створити загрози для її внутрішнього світу (Додаток 21).

Та все ж таки результати, отримані за даною методикою можна вважати досить суб'єктивними, тому необхідно проводити дослідження у поєднанні з іншими методиками.

Далі студентам І та ІV курсів було запропоновано пройти ще три тестових методики: “Схильність до стресу”, “Рівень невротизації”, експрес-діагностика неврозу К. Хека і X. Хесса для виявлення наявності передумов для розвитку стресу, визначення рівня невротизації та для діагностики неврозу.

Методика “Схильність до стресу” використовується з метою діагностики емоційного стану, який є відображенням одночасно психічного і соматичного рівня здорового індивіда, а також може застосовуватись в комплексі з іншими методиками для оцінки рівня стресостійкості до стресових чинників. Опитувальник розрахований на осіб у віці від 16 років, містить 20 питань, відповіді на них потрібно давати згідно запропонованого переліку. Час заповнення не реєструється.

Методика є досить високо обґрунтованим інструментом діагностики схильності до стресу та стійкості до стресових ситуацій (Додаток 22).

Методика “Рівень невротизації” може використовуватись як в цілях експрес-діагностики невротичних станів, так і для визначення рівня невротизації в комплексі з іншими методиками. Опитувальник розрахований на осіб у віці від 16 років, містить 40 питань, відповіді на які потрібно давати у вигляді погодження або непогодження - “так” або “ні”. Час заповнення не реєструється.

Методика є досить високо обґрунтованим інструментом діагностики рівня невротизації (Додаток 23).

Методика експрес-діагностики неврозу К. Хека і X. Хесса - це опитувальник, що стандартизований на хворих у віці від 16 до 60 років. При його створенні автори виходили з того, що скарги хворих на неврози носять специфічний характер і у них, на відміну від хворих з органічною соматичною патологією, переважають скарги на вегетативні розлади та скарги психічного характеру.

Досліджуваним дається перелік питань, де вказані тілесні і психічні скарги, їм необхідно відповісти на питання “так” або “ні”.

Тест може застосовуватись:

· В якості самостійної психологічної методики;

· У комплексі з іншими методиками такого ж спрямування.

Методика складається з 12 суджень, які відібрані за результатами оцінки надійності та валідності. Отримання кінцевих оцінок відбувається шляхом додавання кількості позитивних відповідей.

Час заповнення бланка складає приблизно 5-7 хвилин.

Методика є досить високо обґрунтованим інструментом діагностики імовірності розвитку неврозу та схильності до його появи (Додаток 24).

2.2. Аналіз отриманих результатів

Інтерпретація результатів першої частини дослідження, що проводилось на студентах І курсу для діагностики динаміки їх адаптаційних можливостей до навчального процесу у першому та другому семестрах дала наступні результати:

Результати, отримані за методикою визначення стрес-стійкості та соціальної адаптації Холмса і Раге:

У першому семестрі студенти І курсу виявили високі показники імовірності виникнення дезадаптації. Високу дезадаптацію з імовірністю у 80-90% та низьку стрес-стійкість було виявлено у 60 % опитаних. Це означає реальну небезпеку психосоматичного захворювання чи нервового зриву, так як на цій стадії є близькість до фази нервового виснаження. У другому ж семестрі цей показник значно знизився - низьку стрес-стійкість та високу імовірність дезадаптації було виявлено лише у 40 % досліджених студентів.

Середній рівень дезадаптації з імовірністю у 50% та середню стрес-стійкість було виявлено у першому семестрі у 32% студентів, а в другому семестрі - у 40% першокурсників, тобто значна частина студентів перейшла з крайньої межі стрес-стійкості та високої дезадаптації на середній рівень.

Найкращі показники стрес-стійкості та низький показник дезадаптації з імовірністю у 30% виявили у першому семестрі лише 8% опитаних, а у другому семестрі цей показник значно покращився і становив цілих 20% (Додаток 1).

Щодо ступеня опору стресу, то у першому семестрі 28% першокурсників виявили низький опір стресу, а вже в другому семестрі низький опір стресу було діагностовано у 23% студентів, тобто за невеликий час показник змінився у кращу сторону.

Межовий показник опору стресу у першому семестрі отримали 60 % першокурсників, а в другому семестрі - 51%.

Найкращий, тобто високий ступінь опору стресу у першому семестрі було зареєстровано у 12%, а у другому семестрі показник зріс до 26%, що свідчить про досить помітні позитивні зрушення у першокурсників щодо адаптаційних можливостей та стресостійкості (Додаток 2).

Таким чином, за результатами першої методики одразу ж видно, що показники адаптації та стресостійкості в другому семестрі суттєво покращились в середньому на 13%.

Результати, отримані за тестом нервово-психічної адаптації:

Результати дослідження нервово-психічної адаптації першокурсників у першому семестрі показують, що патологічну дезадаптацію відчували 10% першокурсників, в другому семестрі цей показник дещо знизився і становив всього 5 %.

Непатологічну дезадаптацію у першому семестрі виявили 72 % опитаних, а в другому семестрі даний показник також досить суттєво знизився і становив уже 42%.

Що ж до оптимального рівня адаптації, то серед студентів І курсу у першому семестрі оптимально адаптованих було лише 18 %, але уже у другому семестрі цей показник значно покращився і становив 53 % (Додаток 3).

Отже, за результатами другої методики можна зробити висновок, що нервово-психічна адаптація студентів І курсу значно покращилась у другому семестрі порівняно з першим у середньому на 25 %.

Результати, отримані за тестом “Рівень та тип стресу”:

Аналізуючи рівень стресу серед першокурсників у першому та другому семестрі виявилось, що у першому семестрі 58% студентів відчули дуже високий рівень стресу, у другому ж семестрі цей відсоток знизився до 26%. Таким студентам потрібно якнайшвидше змінити ситуацію та стресове оточення або навчитись керувати своїм стресовим станом.

Середній рівень стресу у першому семестрі відчували 32% опитаних, а у другому семестрі лише 27%. Такий стрес часто мобілізує, заставляє проявляти свої найкращі якості і стимулює вирішувати складні ситуації. Але в деяких обставинах варто було б намагатись краще контролювати себе, щоб не доводити себе до стресового стану.

Якщо дуже низький рівень стресу у першому семестрі виявили лише 10% досліджуваних, то у другому семестрі цей показник покращився до 47%. Це означає, що вміння добре справлятись з стресовими ситуаціями, зберігати спокій при виникненні складних обставин покращилось у великого відсотку опитаних студентів (Додаток 4).

Отже, можна сказати, що високий рівень стресу, що відчували першокурсники у першому семестрі знизився у другому семестрі в середньому на 25%.

Результати, отримані щодо типу стресу, який студенти відчули при адаптації до навчання у вищому закладі освіти у першому та другому семестрах суттєвих змін не виявили:

Емоційний стрес відчували у першому семестрі 32%, а у другому 28% першокурсників. Це означає, що стрес активізує негативні емоції - страх, гнів, які згубно впливають на психіку людини. В даному випадку важко давати вихід своїм емоціям, людина відчуває депресію, тривожність, проблеми зі здоров'ям, стає песимістичною у поглядах на життя, критичною до всього оточуючого, незадоволеною, здатною перебільшувати і драматизувати події, Необхідно вносити позитивні емоції у життя за допомогою позитивного спілкування з близькими, виділення часу для власного відпочинку та задоволення.

Стрес у відносинах з оточуючими відчули у першому семестрі 23%, а у другому - 31% опитаних, тобто цей показник дещо збільшився. Даний вид стресу означає, що оточуючі люди часто стають суттєвим джерелом стресу як на роботі чи навчанні, так і у сім'ї. Стрес викликає два типи поведінки: уникання і напад. В даному випадку вони обидва проявляються дуже різко. Людина легко дратується, постійно перебуває у знервованому стані, схильна замикатись, замикатись у собі, шукати самотність. Необхідно вчитись довіряти оточуючим, щиро висловлювати свої думки. Щоб вийти з цього стану, треба відкритись назустріч іншим людям, щиро позитивно відноситись до них.

Показники фізичного стресу також суттєво не змінились, але все ж таки зменшились з 45 % у першому семестрі до 41 % у другому. Даний стрес викликає викид хімічних речовин, які впливають на тіло людини. Звідси відчуття втоми, спазми, серцебиття, напруження м'язів, важкість дихання, відсутність енергії, порушення сну та інші психосоматичні прояви. В даному випадку тіло - головний “накопичувач” стресу. Має сенс приділити увагу розслабленню тіла за допомогою релаксації, занять йогою, дихальною гімнастикою, прогулянок на свіжому повітрі, масажу, таласотерапії тощо (Додаток 5).

Результати, отримані за методикою “Самооцінка психічних станів” (за Г. Айзенком):

Дана методика дозволяє діагностувати 4 блоки психічних станів: тривожність, фрустрацію, агресивність, ригідність.

Інтерпретація результатів у блоці тривожності вказує на те, що у першому семестрі 36% першокурсників виявили високий рівень тривожності, у другому семестрі даний показник зменшився до 24%.

Страницы: 1, 2, 3, 4