Розділ 1. Теоретичні питання вивчення шлюбу
1.1 Розвиток сім'ї та шлюбу в історичному вимірі
1.2 Підготовка до сімейного життя
1.3 Гендерні аспекти підготовки до шлюбу
Розділ 2. Методи психологічного вивчення готовності до шлюбу
2.1 Стандартизовані методики психологічного вивчення проблем сім'ї
2.2 Методики дослідження готовності до шлюбу
2.3 Методики дослідження гендерної ідентичності
Розділ 3. Співвідношення готовності до шлюбу з гендерною ідентичністю
3.1 Психодіагностичне вивчення готовності до шлюбу
3.2 Визначення типів гендерної ідентичності
3.3 Взаємозв'язок типів гендерної ідентичності з рівнем готовності до шлюбу
3.4 Особливості шлюбно-сімейних уявлень у молоді
3.5 Співвідношення рівня суб'єктивного відчуття самотності у людей з їх готовністю до шлюбу
Висновок
Список літератури

Вступ
Актуальність теми. Юнацький вік - це період життєвого і професійного самовизначення особистості. Цей період життя людини характеризується активним становленням особистості, виникненням і розвитком значимих психологічних новотворів, задіяних у всіх проявах когнітивного й емоційного відношення до світу, - в оцінці реальної дійсності й оточуючих людей, у прогнозуванні своєї соціальної активності, у плануванні майбутнього і самореалізації, у формуванні власних уявлень про світ і про себе самого (Л.И. Божович, 1997; Л.С. Виготський, 1984; М.Р. Гінзбург, 1994; И.В. Дубровіна, В. Д Єрмоленко, 1984; И.С. Кон, 1989; Б.С. Круглов, 1983; X. Ремшмидт, 1994; В.В. Столін, 1983; А.С. Куль, 1986 і ін.).

Сім'я - важливий соціальний інститут, у ньому розгортається процес соціалізації людини, і будь-які, навіть не яскраво виражені, зміни цього інституту свідчать про зміни в інших областях людського життя, держави, суспільства.

Підготовка до сімейного життя - це складний цілісний процес, показником результативності якого є готовність молодих людей правильно будувати свої взаємини у подружньому житті. У зв'язку з тенденцією до різкого омолодження шлюбу актуальною стає підготовка до одруження молоді.

Аналіз наукової літератури і життєва практика свідчать про те, що молодята часто зазнають труднощів, обумовлених їх психологічною непідготовленістю: низьким рівнем психологічних знань, не сформованістю якостей сім'янина, невмінням вирішувати міжособистісні проблеми, нездатністю проявляти емпатію, взаємоповагу, турботу. Все це викликає у них незадоволення, розчарування, невпевненість у собі, небажання разом з партнером налагоджувати сімейні взаємини, зниження мотивації шлюбу.

Необхідність подібного дослідження зв'язана з тим, що, з одного боку, у психолого-педагогічній науці накопичений визначений обсяг теоретико-емпіричних знань про сучасну сім'ю (Ю.Е. Алешина, А.Я. Варга, С.И. Голод, Е.Т. Соколова, А.С. Спиваковская, В.А. Петровский, А.В. Черников, Э.М. Ейдеміллер, В.В. Юстицкис, М. Bowen, S. Mimuchin, V. Satir, С. A. Whitaker і ін), а з іншого боку - відсутні зведення про те, як представлені наукові знання в повсякденній свідомості людей. Наскільки такі знання, наприклад, роблять молодь готовою до шлюбу [2; 8; 23; 25; 36; 40; 57; 77; 84]

Певний вклад у її вивчення унесли М.І. Алексєєва, М.В. Вовчик-Блакитна, Т.В. Говорун, І.В. Гребенніков, І.В. Дубровіна, С.В. Ковальов, А.М. Прихожан, І.А. Трухін, А.Т. Суворова, З.Г. Кисарчук та інші. Вони стимулювали інтерес до дослідження проблеми формування різних аспектів готовності до одруження. Одначе, недостатньо вивченими залишилися питання змісту, структури готовності до шлюбу, шляхів поліпшення підготовки молоді до сімейного життя.

На основі аналізу та узагальнення наукової літератури встановлено, що проблема підготовки молоді до шлюбного життя цікавила вчених ще в далекому минулому /Аристотель, Платон, Я.А. Каменський, Й. Песталоцці. Велику увагу приділяли їй видатні філософи-педагоги Д. Локк, Ж.Ж. Руссо, К.Д. Ушинський. У значній мірі висвітлене питання і в українській народній педагогіці, що бере свої витоки з національних традицій, в яких закладений величезний духовний потенціал українського народу /М.Г. Стельмахович/. Помітний вклад у розробку проблеми знесли О.М. Бернштейн, П.П. Блонський, Н. Жарінцова, А.С. Макаренко, В.О. Сухомлинський.

Такі важливі аспекти готовності молоді до шлюбу, як мотивація, установки, уявлення, знання, якості особистості сім'янина висвітлюються в дослідженнях М.І. Алексєєвоі, І.А. Арабова, Є.Ф. Ачільдієвої, В.І. Барського, Л.Ф. Бурлачука, Т.В. Говорун, І.В. Гребєннікова, С.В. Дворяк, І.В. Дубровіної, В.І. Зацепіна, С.В. Ковальова, С. Кротохвіла, Д.В. Луцика, А.М. Прихожан, С. Цельмер та інших.

Проблема впливу соціально-психологічних факторів /сім'я, школа, соціальне оточення, засоби масової інформації/ на розвиток і формування готовності до одруження була об'єктом уваги Л.П. Буєвоі, К. Вітека, О.І. Іванової, С.П. Іщенко, Т.С. Кириленко, 0.0. Кочеряна, А.О. Красовського, та інших.

На значення дитячих років для формування особистості сім'янина вказували у своїх працях А. Адлер, Е. Берн, З. Фрейд, X. Саллівен, К. Хорні, Е. Фромм та інші. Вони підкреслювали, що сім'я виступає основним елементом соціального мікро середовища, яке значно впливає на формування найважливіших якостей сім'янина.

Сучасні підходи до проблемі готовності людини до різних видів діяльності подані у роботах Ю.С. Альфорова, Р. Аткінсона, Г. Брауера, І.Д. Беха, М.І. Дьяченко, Л.С. Кондибовіча, О.В. Киричука, О.Г. Ковальова, С. Крачфілда, В.А. Крутецького, А.І. Пуні, Ю.С. Самаріна.

Готовність до сімейного життя, як важливого виду діяльності, висвітлена в працях М.І. Алексєєвоі. Т.В. Говорун, І.В. Гребеннікова, З.Г. Кісарчук, С.В. Ковальова, В.А. Сисенка, М.Г. Стельмаховича, І.А. Трухіна, О.М. Шарган та інших.

Актуальність даної проблеми обумовлюється також тими особливостями, що характерні для становлення і розвитку сучасної сім'ї: омолодження шлюбу, збільшення числа розводів, зв'язаних переважно з невмінням чоловіка і жінки будувати свої взаємини, з невірними уявленнями молодих людей про ролі чоловіка і жінки в родині, розвиток альтернативних форм брачно-сімейних відносин і інших явищ.

На думку А.Г. Асмолова, підготовка молоді до сімейного життя, поряд з формуванням морального світу особистості, припускає і "формування особливої системи уявлень про себе як про людину визначеної статі, що включають специфічні потреби, мотиви, ціннісні орієнтації, відношення до представників іншої статі і відповідно цих утворень форм поведінки" [1].

Дослідження обумовлене необхідністю вирішення існуючих протиріч між соціальною потребою суспільства в готовності молоді до шлюбу, досягненнями психолого-педагогічної науки і практичним вирішенням цієї проблеми.

Актуальність проблеми зумовила вибір теми дослідження: „Психологічна готовність до шлюбу”

Об'єкт дослідження: психологічна готовність молоді до шлюбу і сімейного життя.

Предмет дослідження: встановлення зв'язку між психологічною готовністю молоді до шлюбу з її гендерною ідентичністю.

Гіпотеза:

Психологічна готовність молоді до шлюбу залежить від типу її гендерної ідентичності.

Незалежна перемінна - тип гендерної ідентичності.

Залежна перемінна - рівень психологічної готовності до шлюбу.

Цілі дослідження:

1. Визначення рівня розвитку в психологічній науці проблеми готовності молоді до шлюбу і сімейного життя.

2. Дослідження гендерних характеристик особистості та закономірності формування статеворольових особливостей чоловіків і жінок.

3. Виявлення взаємозв'язку психологічної готовності молоді до шлюбу з гендерною ідентичністю - маскуліністю, фемінністю та андрогінією.

Відповідно до поставлених цілей та робочої гіпотези нами були визначенні наступні завдання:

1. Здійснити теоретичний аналіз досліджень психологічної готовності молоді до шлюбу.

2. Вивчити стан розуміння гендерних аспектів сучасного шлюбу в психології.

2. Зробити огляд методичних можливостей діагностики готовності до шлюбу та гендерної ідентичності.

3. Підібрати адекватні методики для дослідження психологічної готовності до шлюбу та рівня маскуліності-фемініності-андрогенії.

4. Засобами анкетування вивчити особливості шлюбно-сімейних уявлень молоді та їх розуміння життя в умовах шлюбу.

5. Зробити коротке дослідження такого психологічного феномену: як рівень суб'єктивного відчуття самотності у людей впливає на їх готовність до шлюбу.

Теоретичне значення роботи полягає в розширенні знань про наявність серед факторів готовності до шлюбу у молоді такого мало вивченого явища як гендерна ідентичність, під якою ми розуміємо особливий вид соціальної ідентичності.

Практичне значення роботи полягає в адекватному розумінні зв'язку між готовністю до шлюбу і особливостями гендерної ідентичності у молоді; використанні практичними психологами цих знань в роботі в службах сім'ї та молоді; в консультуванні сімейних проблем; психокорекції фемінінно-маскулінних уявлень у людей; підборі методик для вивчення психологічної готовності до шлюбу, а також гендерних особливостей особистості; суб'єктивного рівня самотності та критеріїв які впливають на готовність до шлюбу. Практична значимість дослідження полягає також в тім, що конкретизація зв'язку між гендерною ідентичністю й образом сім'ї в молоді дозволяє виявити ті характеристики системи уявлень про себе, сімейне життя, про шлюбного партнера, який можна скорегувати в подальшій роботі психолога при проведенні тренінгів, індивідуальних консультацій, семінарів.

Отримані дані можуть бути використані при вивчені курсів „Психологія сім'ї" та „Гендерна психологія” у студентів-психологів.

Надійність і вірогідність одержаних результатів забезпечувалися: теоретичним аналізом проблеми, відповідністю методів цілям та завданням дослідження; використанням стандартизованих методик, валідність і надійність яких доведена; поєднанням кількісного та якісного аналізу результатів дослідження; математико-статистичною обробкою експериментальних даних.

Структура та обсяг роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, рекомендацій, списку використаної літератури та додатків. Основний зміст дипломної роботи викладено на 90 сторінках комп'ютерного набору тексту. Список використаних наукових та літературних джерел включає 125 найменувань. Робота містить таблиці, графіки, гістограми та діаграми.

Розділ 1. Теоретичні питання вивчення шлюбу
1.1 Розвиток сім'ї та шлюбу в історичному вимірі
Вітчизняні і закордонні монографії, присвячені проблемам сім'ї і шлюбу, перестали бути рідким явищем (Е.Г. Ейдеміллер, В.В. Юстицький, Б.Н. Кочубей, В. Сатир, Д. Скиннер, Г. Навайтис і ін). У більшості досліджень знайшли відображення мотиви вступу в шлюб, функції родини, причини сімейних конфліктів і розводів, методи сімейної терапії. Коло психологічних робіт, у яких предметом вивчення ставала би еволюція родини, її структури, специфіки відносин, як подружніх, так і дітячо - батьківських, істотно обмежений. З відомих робіт можна згадати дослідження А.Г. Харчева і В.Н. Дружиніна [25; 115]

Причина, очевидно, криється в тім, що заглиблені дослідження сімейних відносин і процесу виховання дітей у родині почалися лише в XX столітті. У цьому випадку кількісна і якісна еволюція родини вивчалася, з одного боку, на основі даних етнографії, зведень про життя народів і племен, що збереглися на первісному рівні розвитку, а з іншого боку, за допомогою аналізу древніх письмових джерел - від росіянина "Домострою" до ісландських саг. Починаються цікаві спроби простежити розвиток типів, моделей родини на основі порівняння світової релігії (В.М. Дружинін) [25], біблійних текстів (Д. Ларю). [56]

Корені сучасного шлюбу починаються в релігійному, етнічному, культурному минулому родини.

Наші традиції, стиль життя, уявлення про роль і значення родини, системи виховання дітей; наші інтимні відносини - усі мають свої історичні корені.

Вступ у шлюб і створення сім'ї нині настільки пересічне явище, що здається, так було завжди. Європейський тип шлюбу виник більш 300 років тому, але історія виникнення моногамної родини нараховує багато - багато тисячоріч.

Вважається, що в первісному людському суспільстві мали місце неупорядковані статеві відносини, коли самці спаровувалися по черзі з різними самками. Ідея про спільність дружин і безладному статевому спілкуванні, що панували в первісному стані людства, не нова, однак абсолютно нерегульовані статеві відносини навряд чи існували коли-небудь.

Заперечення проти неупорядкованих статевих відносин давали аргументацію для прояснення еволюції брачно-сімейних відношенні. Фактором, що перешкоджає повному знищенню раннього людського співтовариства, могло служити створення стійких парних зв'язків. При цьому самка поступово втрачала якості, що залучають самців, нині збереглися лише рудименти цих якостей. Усе більш індивідуальними ставали закличні сигнали, спрямовані вибірково на одну особь чоловічої статі. Це були вже зачатки тієї високої вибірковості статевого потяга, що є ознакою, що відрізняє людини від всіх інших представників тваринного світу.

З появою пологів статеві відносини були упорядковані, але вважати цей час настанням шлюбних відносин було б невірно. Статеві стосунки існують і до шлюбу і поза ним; шлюб же несе в собі визначені права й обов'язки, що повинні бути визнані суспільством. Уперше такі обов'язки виникли з появою групового шлюбу, що представляє собою союз двох родів, що забезпечував полові відносини між ними. В умовах групового шлюбу, насамперед, виникали права й обов'язки по забезпеченню харчуванням і вихованню дітей і підлітків. Усі діти знаходилися в жіночій групі, і лише подорослішав, хлопчики переходили в групу чоловіків; ведуча роль стала належати жінці, тобто наступило століття матріархату.

У первісному періоді людства типовими були наступні види шлюбно-сімейних відносин:

1) неподільна родина, що складається з групи родичів; жінки і діти не мають визначеного чоловіка і батька, вони належать усім чоловікам групи;

2) сегментарна родина: глава родини має окремих дружин, у братів - загальні дружини, а усі сестри мають кілька загальних чоловіків;

3) індивідуальна родина: спільність дружин знищена, кожен чоловік має одну чи кілька дружин (моногінія, полігінія), чи жінка має трохи чоловіків (поліандрія).

Наступним етапом розвитку шлюбних відносин є моногамний шлюб у його сучасному виді. З виникненням приватної власності і розширенням мінової торгівлі поступово на перший план висувається чоловік. Якщо в парній родині і чоловік, і жінка брали участь у міру своїх можливостей у створенні матеріальних і побутових благ, то тепер жінка поступово утрачає своє положення, і чоловік захоплює правління у свої руки. Задача жінки зводиться до народження дітей, що будуть успадковувати майно батька. На перший план виноситься дотримання подружньої вірності. Материнство завжди достовірне відомо, а батьківство - ні.

За кілька тисячоріч до нової ери в кодексі вавилонського царя Хаммурапі була закріплена нерівність чоловіків - кодекс визнає моногамію, але дозволяє чоловіку брати наложниць, а за невірність особливо строго карає дружину. Подібні закони видавалися в древні і середні століття у всіх країнах.

Вперше в історії рівність чоловіків і жінок перед законом проголосила Французька революція 1793 р., коли були введені шлюб по взаємній згоді, система розводів, скасоване розходження дітей на законних і незаконним.

Таким чином, шлях до моногамної родини був довгим і складним. Відносини між людьми постійно перетерплювали зміни. Відбуваються вони і нині: міняються погляди на статеву поведінку чоловіків і жінок.

Щоб зрозуміти дійсний стан шлюбу, необхідно, у міру можливості простежити за тими змінами, що відбувалися в шлюбних відносинах протягом минулих століть.

У доісторичний період чоловіки і жінки полювали спільно, маленькими групами. Тоді було необхідно, щоб хтось полював, а хтось залишався будинку готувати їжу і підтримувати вогонь.

Біля восьми тисяч років до нашої ери відбулися глибокі культурні зміни, що зробили радикальний вплив на шлюб. Від полювання і збирання люди почали переходити до одомашнювання тварин і осілому способу життя. У результаті поступово виникали сільські поселення. Діти стали являти своєрідну цінність.

Виникнення міської цивілізації, розвиток навичок письма і читання привели до перших письмових законів про шлюб. Це були закони Хаммурапі - звід цивільного і карного права, що з'явився в Древньому Вавилоні. За цим законами дівчата належали своїм батькам доти, поки не були куплені майбутнім чоловіком. Шлюб, таким чином, був одночасно й економічною угодою, визначеним контрактом між чоловіком і дружиною. Якщо ж жінки, що знаходились в шлюбі, але не здатні до дітородіння, відмовлялися вважати своїми, дітей служниці, то їх чоловікам дозволялося мати наложницю.

В усіх древніх культурах шлюб-погодження і шлюб-угода були звичайним явищем. Наречений платив викуп за наречену, у який досить часто входила ділянка землі, яка була надалі для молодих чоловіків основою їхнього господарства. У випадку розводу з ініціативи чоловіка майно, отримане в рахунок викупу, і діти що народилися в шлюбі, переходили до дружини. При відмовленні чоловіка виконувати ці умови жінка могла звернутися в суд для збереження своїх законних прав.

Чоловік у свою чергу міг обвинуватити дружину в тім, що вона погана дружина, у зв'язку з чим мав право зробити її своєю рабинею. Дружина ж мала можливість обвинуватити чоловіка в жорстокості, могла навіть зажадати за це компенсацію. У тих випадках, коли дружини не могли дозволити свої суперечки, у Вавилоні практикувався звичай іспит водою: якщо обвинувачуваний міг плавати, то це вважалося, що його оберігають боги, і він визнавався невинним. Якщо ж людина починала тонути, то це було вагомим доказом його провини.

У Древньому Єгипті шлюб також полягав, як правило, по економічних чи політичних розуміннях. Часто в шлюб вступали брати і сестри, щоб не поділяти спадкоємну землю чи наслідувані родиною державні посади. У період матріархату спадкування завжди йшло по жіночій лінії, а в шлюбних угодах власність нареченого часто передавалася у володіння нареченої. Багато фараонів одружувалися в зв'язку з цим на своїх сестрах і навіть доньках, тому що це допомагало зберегти трон, династію і спадщину. Такий звичай існував у Єгипті, і після завоювання його Римом у 69-30 р. до н. е. Так, Клеопатра спочатку була дружиною свого старшого брата, потім після його смерті, дружиною молодшого брата. Кожен цей шлюб давав їм право володіти Єгиптом. Ті ж привілеї одержав Марко Антоній, що став її останнім чоловіком. [14]

В епоху раннього середньовіччя відношення до шлюбу рідко зв'язувалося з романтикою і любов'ю. Ранні християни взагалі мали про шлюб дуже неясне і суперечливе уявлення.

Панували три розповсюджені точки зору. Відповідно до першої з них, шлюб - це дарунок божий, а його ціль - дітородіння. При цьому існували різні його інтерпретації, наприклад твердження, що створення великої родини - святий обов'язок чоловіків. Друга точка зору зводилася до того, що шлюб - це необхідне зло, що краще одружитися, чим згоріти від любовної пристрасті. Ідея задоволення пристрасті за допомогою шлюбу ґрунтувалася на реалістичному усвідомленні інтимної близькості як природної потреби людини, який необхідно узаконити. І сьогодні багато шлюбів молодих людей, що вийшли з підліткового віку, базуються саме на таких уявленнях про інтимне життя. Третя думка про шлюб зводилося до того, що його варто цілком уникати. Необхідно бути вільними від подружніх обов'язків, щоб цілком присвятити себе релігії. І в даний час ще є люди, що уникають шлюбу по тій же причині. На такій позиції, що виключає сімейні відносини, знаходяться чоловіки і жінки, що відмовляються від шлюбу заради кар'єри чи інших подібних розумінь.

У період раннього християнства були радикально змінені багато законів про шлюб. Наприклад, під забороною виявилися полігамні шлюби. Полігамія патріархів Старого завіту була оголошена культурною необхідністю як засіб населити світ "обраними людьми". Впливовий письменник того часу Тертуллиан (160-230 р. н. е) дотепно помітив, що якби Господь хотів заохотити полігамію, то не зупинився б на одному адамовому ребрі для створення Єви: він узяв би, напевно, кілька ребер і створив би Адамові кілька дружин.

Наприкінці V століття н. е. Західна Римська імперія була завойована північними племенами варварів (476 р). Слово "варвар" уживалося древніми римлянами і греками стосовно всіх чужоземців, до будь-якої людини, що не належить до їхньої культури. Ці племена постійно вторгалися потрясали Римську імперію протягом ІV і V століть, відповідно кожне плем'я приносило свої уявлення про шлюб, свої шлюбні обряди.

Після падіння Західної Римської імперії почалася епоха, що отримала згодом назву століття "Середньовіччя".

Перехід від племінної до національної спільності тривав кілька століть. В міру посилення королівської влади феодальні племінні вожді поступово утрачали свою абсолютну владу, у тому числі і право приймати рішення про шлюби своїх васалів і смердів. Стали можливі шлюби, засновані на добровільному союзі чоловіків. Одночасно але з'явилася і більш ліберальна точка зору на шлюб, незважаючи на те що церква як і раніше залишалася на ранньої християнській позиції, що у кожній жінці, дочці Єви, бачила уособлення злого початку.

В ту ж епоху романтичне відношення до жінки піддавалося нападкам багатьох учених. Наприклад, філософ і теолог Хома Аквінський (1225-1274), твори якого дуже вплинули на думки середньовічної Європи, адаптуючи ранні твори Аристотеля, розглядав жінку усього лише як зіпсований варіант чоловіка. Відповідно він думав, що дітей варто виховувати в більшій повазі до батька, ніж до матері, а дружинам казав забезпечувати чоловіків чистим одягом, зігрівати їхнім гарним вогнем у вогнищі, мити їм ноги, стежити за панчохами і взуттям, готувати смачну їжу і напої, приділяти багато уваги, готувати зручну постіль з білими простирадлами, нічний ковпак і хутряні покривала, а також доставляти інші радості, і таємні задоволення.

У XV столітті в Західній і Центральній Європі виник широкий суспільний рух, що частково збігся з епохою Ренесансу й відобразив динамізм тієї епохи. Цей рух ввійшов в історію під назвою "Реформація". У першу чергу він прийняв форму боротьби проти католицької церкви.

Абігель, дружина Джона Адамса (1735-1826), що став згодом другим президентом Сполучених Штатів Америки, вважала що Британське законодавство необхідно змінити, конституційно надавши жінкам рівні права з чоловіками. Вона різко критикувала прийняту систему законів про шлюб, вказувала на несправедливість у відношенні шлюбу, що служить у першу чергу інтересам чоловіків. У 1797 році вона писала чоловіку про те, що в новому зводі законів, що йому як президенту необхідно розробити, варто пам'ятати про жінок і бути до них більш великодушним і прихильної, чим його попередники.

У сучасному світі у шлюбі діє ще чимало обмежень. У деяких країнах шлюб залишається строго організованим, знаходиться під контролем.

Однак слід зазначити, що став піддаватися сумніву сам інститут офіційного шлюбу: окремі пари живуть разом без юридичного оформлення своїх відносин. Інші пари намагаються творчо використовувати волю, що з'явилася. Зберігаючи відданість, один одному в шлюбі, зберігаючи почуття дійсної любові, вони намагаються зберегти і свою особисту волю.

Співвідношення понять „шлюб" і „ родина"

Родина пережила всі іспити часом і простором. Сьогодні родина існує у всіх частинах світа, а її історія нараховує багато тисячоріч. Значення родини в житті індивіда і суспільства неможливо переоцінити. Але кожне покоління осягає цю істину заново.

Наука про родину розвивається в умовах багатоплановості сімейних структур і розмаїтості уявлень людей про сім'ю і шлюб. Кожен житель нашої планети вважає себе компетентним в області шлюбно-сімейних стосунків. Люди ведуть розмови про любов, шлюб, дітей, родичах з боку чоловіка і дружини, поділяються один з одним "рецептами" рішення сімейних проблем. Педагог або психолог теж мають особисту концепцію родини, що час від часу може бути неузгодженою з їхньою професійною позицією. Нагромадження життєвих знань і пошук достовірних наукових фактів об'єднані загальною метою: зрозуміти, яким чином забезпечити стабільність інституту шлюбу і родини, як зробити сімейне життя вдалим і щасливим.

У повсякденній свідомості поняття "шлюб" і "сім" я" можуть об'єднуватися, але в науці прийняте їх розмежовувати. У першому випадку знаходять висвітлення соціально-правові аспекти сімейно-родинних відносин.

Шлюб є суспільним інститутом, що регулює відносини між статтями. Чоловік і жінка виступають у ньому і як особистості, і як громадяни держави. Соціальний характер шлюбу виявляється, насамперед у публічній формі його висновку, у контрольованому суспільством виборі шлюбних партнерів, у спадкуванні сімейного майна.

Філософський енциклопедичний словник трактує шлюб як історично обумовлену, регульовану суспільством форму відносин між жінкою і чоловіком, що встановлює їхні права й обов'язки по відношенню друг до друга і до дітей. Санкціонуючи шлюб, суспільство бере на себе зобов'язання по його охороні і накладає на партнерів відповідальність за матеріальне забезпечення і виховання дітей, а тим самим - за майбутнє родини. Суспільство може надавати матеріальну допомогу родині, що є складовою частиною соціально-демографічної політики будь-якої держави.

Сьогодні у більшості випадків шлюб виступає як добровільний союз чоловіка і жінки, заснований на взаємній схильності й особистій домовленості, оформлений у встановленому законом порядку, спрямований на створення і збереження родини. .

У сучасному світі спостерігається значна варіативність моделей шлюбних відносин, формуються шлюби, що є альтернативами класичної моногамії.

Поняття "родина" призначено для характеристики складної системи взаємин подружжя, їхніх дітей, інших родичів. Такий підхід виражений у лаконічному формулюванні С.И. Голоду, що розглядає родину як сукупність індивідів, що складаються, щонайменше, в одному з трьох видів відносин: кровного споріднення, породження, властивості.

Приведемо традиційне визначення даного поняття, що зустрічається в багатьох довідкових виданнях. Сім'я - це найважливіша форма організації особистого життя, вид соціальної спільності, мала група, заснована на подружньому союзі, родинних зв'язках, тобто на багатобічних відносинах між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами, сестрами, іншими родичами, що живуть разом і ведуть загальне господарство. Однак життя вносить деякі корективи в таке розуміння родини. Зокрема, розвивається "гостьовий" (регулярний-роздільний) шлюб, що припускає роздільне проживання подружжя протягом досить тривалого проміжку часу.

Багато фахівців використовують визначення родини, запропоноване А.Г. Харчєвим: "родина - це історично-конкретна система взаємин між подружжям, між батьками і дітьми, це мала соціальна група, члени якої зв'язані шлюбними чи батьківськими відносинами, спільністю побуту і взаємною моральною відповідальністю, соціальна необхідність у який обумовлена потребою суспільства у фізичному і духовному відтворенні населення" [115].

Коментуючи дане визначення С.В. Ковальов підкреслює кілька важливих моментів. Родина міняється згодом, відповідно до змін у суспільстві, хоча і є одним з найбільш стабільних соціальних інститутів. Малою групою сім'ю можна назвати тому, що вона цілком попадає під визначення цього вихідного елемента соціуму, відрізняючи характером (інтимно-особистісним) об'єднання людей. Соціальна необхідність родини обумовлена потребою суспільства у виконанні родинної репродуктивної і виховної функцій, що гарантує продовження існування самого людства.

Родину як соціальну групу неможливо зрозуміти, виходячи зі знання про її членів, узятих окремо. Родина є відкритою, що постійно розвивається системою, що має значні адаптивні можливості. Зміни в одному з елементів системи, наприклад у взаєминах подружжя, позначаються на всій родині. Індивідуальні дисфункції членів родини є відображенням системних порушень [37].

Таким чином, під родиною розумілося об'єднання людей з метою ефективного соціального чи регулювання керування. У самій своїй основі родина є співтовариством, що припускає захист і задоволення елементарних потреб своїх членів; біосоціальною структурою, що огороджує від голоду і деривації, у формах якої розвивався людський рід. У сучасному суспільстві нормативна родина може бути описана як соціоекономічна одиниця, що існує навколо гетеросексуальної пари.

Інший погляд на сім'ю відображений у висловленні А.И. Захарова: "У соціальній психології існує поняття "первинна група". Зв'язки в цій групі будуються на безпосередніх контактах, на емоційному залученні її членів у справи групи, що забезпечує високий ступінь ототожнення і злиття її учасників. Такою первинною групою є родина - єдина група, що збільшується і розростається не завдяки "прийому" нових членів ззовні, а завдяки народженню дітей" [22].

Відповідно до визначення Н.Я. Соловйова, "родина - мала соціальна група (осередок) суспільства, найважливіша форма організації особистого побуту, заснована на подружньому союзі і родинних зв'язках, тобто стосунках між чоловіком і дружиною, батьками і дітьми, братами і сестрами, і іншими родичами, що живуть разом і ведуть загальне господарство" [79].

Традиційно "ядром" родини вважають подружню пару з додаванням до "ядра" дітей, родичів, батьків чоловіків.

Родина як складне утворення стає об'єктом уваги різних розділів психології: соціальної, віковий, клінічної, педагогічної й ін. Предметом вивчення стає родина як соціальний інститут, мала група і система взаємин.

Серед сім'є утворюючих відносин виділяють різні сторони сімейної життєдіяльності, починаючи від найпростіших і вкрай розширювальних і кінчаючи великими переліками ознак родини.

А.І. Антонов затверджує, що сім'ю створює відношення батьки - діти, а шлюб виявляється легітимним визнанням тих відносин між чоловіком і жінкою, тих форм співжиття сексуального партнерства, що супроводжуються народженням дітей. Він звертає увагу на просторову локалізацію родини - житло, будинок, власність - і економічну основу родини - загально сімейну діяльність батьків і дітей, що виходить за вузькі обрії побуту і споживача [4].

В даний час у цивілізованому суспільстві усе більше людей не вступає в шлюб на самому початку своїх відносин, зовсім не оформляє офіційних відносин, зростає кількість молодих людей, що прагнуть до альтернативних форм власного життя; відбувається не тільки еволюція форм шлюбу, але і відношення до шлюбу істотно трансформується. Подібні зміни значною мірою мають відношення до трансформації соціокультурного характеру феномена "молоді".

Західний дослідник Р. Зидер [27] ґрунтовно вивчив цей феномен. Класична фаза молодості між настанням статевої зрілості і повною соціально-економічною зрілістю тепер змінилася. Молоді люди досягають соціокультурної зрілості задовго до того, як знаходять економічну незалежність від батьків. З одного боку, вступ у трудове життя в молодих людей відсунулося через подовження терміну шкільної й університетської освіти. З іншого боку, у більш ранньому віці "перевага" віддається можливості діяти і споживати. "Постіндустріальне" суспільство сприяє ранньому настанню повноліття насамперед в області споживання, а також у соціальних і сексуальних відносинах, і відстрочує настання економічної самостійності.

Відомо що в минулому шлюби в основному організовували батьки, що переслідували в першу чергу вигоду. Обвінчавши сина чи дочку, батьки часом рятувалися від витрат на зміст своєї дитини, чи навпаки мали можливість одержати придане, а також прийняти в родину ще одну пару робочих рук для допомоги в сімейному господарстві. Зустрічалися й інші розуміння: чи зять невістка були для батьків як би гарантією того, що в старості за ними буде, кому доглядати.

І в наші дні люди часом одружуються з розрахунку, хоча причини що спонукують до цього, можуть відрізнятися від тих котрі минулого в їхніх предків. Деякі сучасні шлюби мотивуються почуттям соціальної вигоди чи соціальної необхідності. Зустрічаються люди, що знаходять більш вигідним і придатним для себе вибрати партнера з розрахунку, ніж докладати зусиль і ставити перед собою проблему вибору по почуттю.

Деякі люди вступають у шлюбний союз заради психологічного комфорту. Вони створюють родину для того, щоб задовольнити свою потребу піклуватися про кого-небудь і у свою чергу відчувати турботу про себе. Чи усвідомлено вони вибирають партнера, що підходить для виконання очікуваної ролі. Якщо ж у наступному подружньому житті один з партнерів почне відмовлятися далі грати, на його погляд корисну чи марну роль, то шлюб може змінитися до кращого чи поступово стане розпадатися.

Психологічну вигоду шлюбу деякі люди бачать у тім що рятують себе від самітності. Вони намагаються одружитися через почуття чи остраху занепокоєння за своє самотнє майбутнє. Нерішучій людині потрібний партнер, що вміє приймати рішення, що є також ще однією передумовою для створення родини з розумінь психологічного комфорту.

Серйозною мотивацією при вступі в шлюб є можливість інтимних відносин. Хоча деякі чоловіки і жінки віддають перевагу періодичній зміні партнерів, смакуючи несподівані зустрічі, усе-таки більшість людей бажають мати надійні і постійні інтимні відносини. Цим людям нецікаві пошуки потенційного сексуального партнера. Навпаки, їх цілком улаштовує впевненість у тім, що такий постійний партнер у них вже є.

Основною силою, що поєднує чоловіка і жінку для спільного життя, можна вважати прагнення до створення родини. Якщо жінка, що не складається в шлюбі, чекає дитини, то найчастіше згодом вона одружується з його батьком. Іноді до цього прибігають, щоб уникнути суспільного осуду. Спонукальною причиною шлюбу може стати бажання чоловіка і жінки дати дитині ім'я, острах того, що він виявиться незаконнонародженим.

Шлюб, заснований на спільності інтересів і взаємному потязі, можна розглядати скоріше як співдружність, що не виключає активних любовних взаємин. Дві людини можуть не увесь час проводити разом, але діяти в повній згоді. Зовсім не обов'язково займатися їм тою самою справою. Вони знаходять задоволення в загальних інтересах і поважають самостійні інтереси кожного. Такі взаємини людей, навіть якщо вони починалися без особливої пристрасті, дуже часто переростають у шлюби, що зберігають велику любов і відданість один одному все життя.

Шлюб-товариство нерідко зустрічається між людьми, для яких романтичні відносини самі по собі не являють цінність, при яких інтимні відносини не приносять радості і задоволення, а сексуальні бажання згасли в результаті хвороби чи яких-небудь інших причин.

Шлюб-співдружність зустрічається не тільки серед людей похилого віку. Багато молодих пар спочатку довго перевіряють один одного, іноді навіть якийсь час живуть разом, а потім, знайшовши, що їхні відносини дають ґрунт для створення родини, вони вирішують женитися. Ці люди - товариші в повному змісті цього слова. Вони будуть підтримувати один одного в будь-якому лиху. Для багатьох з цих людей товариські відносини важливіше романтичних почуттів. Вони люблять суспільство один одного з інших причин. При вступі в шлюб у них є міцний фундамент взаємних почуттів, заснованих на тонкому розумінні один одного, що є гарантією гарних сімейних взаємин у майбутньому.

Активно любити означає виявляти до чоловіка ніжність, повагу, довіру і вірність. Такі поняття як прихильність, відданість, не передають сили і глибини почуття, називаного словом "любов". Австрійський психолог 3. Фрейд (1856-1939) сказав, що любов - це прихильність, а не почуття. Однак треба йому заперечити, тому що люди часто випробують прихильність до тих, хто їм навіть не подобається [116].

У шлюбі звичайно любов виявляється більш повно і сильно. Вона концентрується на визначеній людині, зв'язуючи воєдино внутрішню суть двох людей. Дійсна любов не обмежується зовнішніми проявами, вона проникає в серце обраного.

Близькість і інтимність часом виникають поступово на основі повсякденних турбот. Іноді інтимної близькості сприяє прекрасний вечір з музикою і квітами, коли обоє партнера витають в атмосфері романтики, щастя і любові. Відчуття глибокої щиросердечної близькості приходить зі спільно прочитаною книгою, а також під час прогулянки вдвох під дощем, чи при відвідуванні музичного концерту. І тоді чоловіки, шлюб яких заснований на любові, одержують насолоду від шлюбу-товариства.

Самими міцними шлюбними союзами є, напевно, ті, у яких визнаються усі висловлені нами точки зору на шлюб, що, виражаючи в словах і діях чоловіків, сплітаються в один прекрасний візерунок.

Скепсис стосовно інституту шлюбу росте, особливо серед самої динамічної частини населення - молоді. Очевидно, він багато в чому обумовлений досвідом, отриманим у батьківській родині, спостереженням за подружніми проблемами чи родичів друзів, знайомством з численними прикладами розпаду родин. Як наслідок, формується готовність молоді шукати альтернативні форми сімейного життя. Узагальнюючи дані європейських досліджень, фіксують факт "виходу" подружнього життя далеко за рамки шлюбу і перетворення шлюбного союзу в приватну угоду. Мова йде про індустріальні країни християнської орієнтації.

На цьому тлі представляється адекватної типологія родини і шлюбу, що враховує обставину, що шлюб припускає юридичне оформлення (реєстрацію) відносин. Приведемо витримку зі статті 1 Сімейного кодексу "Визнається шлюб, ув'язнений тільки в органах запису актів цивільного стану". Такий шлюб називають офіційним, формальним чи зареєстрованої. У протилежному випадку говорять про фактичний, "цивільному" чи шлюбі співжитті.

Рішення одружитися, безумовно, одне з найважливіших рішень. Нажаль, воно не завжди ретельно продумано, його мотиви звичайно не усвідомлюються, а доводи раціонального мислення враховуються в малій степені. Це рішення часто ґрунтується на різних міфах про шлюб: міф про вічну любов, її чарівній силі, постійному подружнім щасті і т.п. Відомі і змушені шлюби, наприклад через вагітність жінки. Від дати реєстрації шлюбу до народження першої дитини в середньому проходить 6 місяців. Вагітність може прискорити правове закріплення емоційно-еротичного зв'язку. Шляхом реєстрації шлюбу партнери намагаються додати велику переконливість своєму вибору і забезпечити велику виваженість прийнятому рішенню. Імовірно, коханими рухає острах утратити партнера і залишитися на самоті. Позначається і розрахунок на тривалість шлюбу. Складність процедури юридичного розводу виступає як фактор, що стримує дезинтеграцю родини.

Оформляючи шлюб, пара маніфестує суспільству свої відносини й одержує відповідні санкції. Чоловік і жінка вибирають законний шлях задоволення своїх значимих потреб, у першу чергу, потреби в спілкуванні з протилежною підлогою і зв'язаних з нею репродуктивних намірів. Офіційний шлюб обіцяє і матеріальні вигоди: чи зменшення перерозподіл матеріальних витрат, чи об'єднання придбання житлоплощі і т.п. .

Форма неформальних шлюбно-сімейних відносин одержала поширення в країнах під найменуванням "цивільний шлюб", що термінологічно є невірним, тому що саме законний, юридично оформлений шлюб і є цивільний, що і фіксує запис акта цивільного стану.

Неодружені пари - явище достатнє розповсюджене в сучасному індустріальному й урбанізованому світі. У 80-і роки близько 3% населення США складали такі пари, а досвід такого співжиття протягом не менш 6 місяців мали близько 30% американців.

У Данії і Швеції вже в середині 70-х рр. приблизно 30% незаміжніх жінок у віці від 20 до 24 років жили разом з чоловіками. Тому нешлюбний союз у цій віковій групі зустрічається частіше, ніж формальний шлюб. У більшості інших європейських країн у цей же період тільки 10-12% у цій віковій групі знаходилися в співжитті, але надалі число неодружених живучих спільно також зросло. Це відноситься насамперед до великих міст і їхніх околиць: у Парижеві в 1980 р. менш половини всіх живучих разом гетеросексуальных пар були одружені, серед пар з чоловіками у віці 35 років і нижче, якщо вони не мали дітей, тільки біля половини були розписані. У ФРН у 1985р. приблизно біля мільйона пар вели так називану "не подружнє сімейне життя".

Відносини в незареєстрованному співжитті диференціюються на формальні, короткочасні і глибокі, тривалі. У випадку перших спільне життя в "спробному шлюбі" триває порівняно недовго, чи шлюб полягає, чи перериваються відносини. У той же час збільшується число випадків спільного співжиття, що відрізняється від шлюбу тільки відсутністю правового оформлення, народження дітей у тривалих відносинах часто вітається.

У випадках незареєстрованного співжиття установка на шлюб не зникає.90% жінок і чоловіків, що складаються в таких відносинах, збиралися одружитися, але необов'язково з цим партнером. Імовірно, за цим криється непевність людини, зв'язана з перенесеною психологічною травмою (факт зради, утрати коханої людини, смерть, віроломство, інтимна невдача, обман і інше) чи страхом, зв'язаним з можливістю невідворотного настання і, відповідно, її чеканням.

Поширення практики шлюбних контрактів зв'язано зі спробою відгородитися від непередбачених обставин у майбутнім спільному житті, однак "контракт не може бути необмежено товстим, немислимо передбачити в ньому усі. Якщо партнер чи шахрай дурень, вам нічого не допоможе. З гарним же партнером можете жити і без угоди. Усе залежить від довіри".

У сучасній науці описані особливості людей, схильних до незареєстрованного співжиття. Узагальнений психологічний портрет даної популяції характеризується більш ліберальними установками, меншою релігійністю, високим ступенем андрогінності, низькими шкільними успіхами в період дитинства й отроцтва, меншою соціальною успішністю, однак, як правило, ці люди походять з дуже успішних родин.

"Експериментальні" форми життя вимагають більш високого рівня рефлексії і здатності до спілкування, а також не в останню чергу сил, що дозволяють протистояти тиску суспільних норм. З цієї причини їхнє поширення не може не залежати від соціальної приналежності і рівня утворення.

Опитування в Австрії показали, що спільне життя без свідчення про шлюб як "спробний шлюб" визнається в широких шарах населення. Однак, зважаючи на все, укладає Р. Зидер, більшість населення відхиляє остаточну заміну шлюбу "вільним співжиттям". Навряд чи це улаштовується тепер сексуально-етичними аргументами, а скоріше, винятково інтересами дітей. [27].

В даний час у молодих людей у цілому установка на шлюб зберігається, але число людей, що думають інакше, росте. Меншість, що скептично відноситься до інституту шлюбу, чисельно росте у всіх країнах цивілізованого світу. За даними Р. Зидера, проведений у 1978 р. у ФРН опитування показав, що приблизно 18% усіх неодружених облич здається привабливим залишитися "у принципі самостійними і незалежними". У 1981 р у рамках одного з досліджень молоді 13% молодих респондентів відповіли, що не хочуть женитися, а 7% не хотіли мати дітей. З тих пір, по-видимому, скепсис виріс ще більше.57% російських дівчин і лише 5% шведських вважають, що заміжжя необхідне для жінки. Можливість ніколи не вийти заміж турбує тільки 3% шведських дівчат і тільки 28% росіянок, а можливість ніколи не мати дітей - 38% російських дівчат і тільки 1% шведських (О. Здравомислова, В. Зацепін). Приблизно, головним чином скепсис породжений досвідом молодих, винесеним з рідних родин, відносин до них батьків і спостережень за подружніми проблемами і конфліктами протягом усього дитинства. [28].

Жити одному - це історично новий феномен. Різка зміна, що відбулася, виявляється особливо яскраво у великих містах. Усе більше чоловіків і жінок у "придатному для шлюбу" віці зважуються жити самотньо. З погляду соціальної інфраструктури це стає можливим завдяки розвитий мережі послуг і технічної допомоги у великих містах. Самотні люди прийняли рішення жити в моноваріанті по різних причинах, серед яких виділяють:

Ріст освіти жінки, що часом різко змінює її погляди на уявлення про самореалізацію, вона жадає і шукає можливості відбутися в професійній сфері, у сфері духовних шукань, в області серйозних захоплень - ці установки "ведуть" сучасну міську жінку від обтяжуючих, на її думку, сімейних уз. Крім того, одержання утворення, іноді дуже солідного, вимагає часу, при цьому жінка пропускає дітородний період. Аргументи про призначення в цьому випадку не працюють.

Страницы: 1, 2