Цивільне право регулює основні економічні й особистісні відносини. Об'єктами цивільних правовідносин є засоби виробництва, предмети споживання, нерухоме майно й інші матеріальні блага, права особистості, її свобода, честь і гідність.

Беручи участь у суспільному виробництві, розподілі, обміні й споживанні, переслідуючи ті або інші життєві цілі, люди здійснюють визначену взаємодію один з одним, вступають у стосунки співпраці або конфронтації, виявляють свої емоційно-вольові особливості. Тобто вся сукупність соціальних відносин між членами суспільства виявляється в сфері цивільних правовідносин. І коли порушуються особисті права людини як у сфері майнових, так і немайнових відносин люди звертаються до цивільного судочинства.

Відомо, що фундаментом соціальних відносин є ставлення людини до речей, майна, власності, що визначає весь побут людського життя. Тому не випадково в усій системі економічних відносин сучасних товаровиробників соціально-психологічні й етичні відносини набувають домінантного значення. У діловому світі розвинутих країн реалізуються такі соціально-психологічні правила і норми взаємодії, як: неприпустимість збагачення за рахунок дій, що суперечать вимогам моральності; правова рівність учасників товарно-грошових відносин; дотримання принципу еквівалентності при товарообміні; свобода прийняття рішень і неухильна відповідальність за їхнє здійснення; відповідальність за заподіяну шкоду та ін. Ця психологія добропорядної людської поведінки викликала до життя відповідні правові закони.

Нині в Україні відбуваються економічні реформи, пов'язані з переходом від адміністративної системи господарювання до ринкових відносин. Безумовно, ці реформи потребують і цивільно-правового регулювання.

1. Деякі психологічні питання цивільно-правового регулювання у сфері економіки

Основною юридичною формою регуляції ринкових відносин є договір. З психологічного погляду договір можна розглядати і як форму міжособистісних відносин, і як форму співвіднесення інтересів і потреб людей, їхніх вольових зусиль.

За своєю суттю договір це:

· оформлення зобов'язальних стосунків між людьми;

· угода сторін, що веде за собою виникнення, зміну і припинення правовідносин, тобто визначених прав і обов'язків його учасників;

· угода, виконання якої забезпечується силою державного примусу.

Як впливає цивільно-правовий договір на діяльність сторін? Він визначає:

а) порядок дій і засоби їхнього виконання;

б) характер взаємодії партнерів;

в) систему контролю за відповідними діями;

г) мотивацію виконання дій.

Як видно з перелічених положень, цивільно-правовий договір у процесі його виконання має в тому числі й психологічний зміст, обумовлений психологічною структурою людської діяльності.

Коло необхідних умов для укладання найпоширеніших договорів (купівлі-продажу, поставки, перевезення, оренди та ін.) нормативно урегульоване. Проте це не означає, що при укладанні договору й особливо при його виконанні та або інша сторона дотримує головного соціально-психологічного принципу -- принципу добросовісності партнерів. У центральній і регіональній пресі наводяться приклади, коли окремі фірми, організації і приватні особи, укладаючи договір, обманюють іншу сторону, не виконують цілком або частково умови договору, завдаючи їй матеріальних і моральних збитків. І прикладів таких, на жаль, досить багато.

Спеціалісти, які займаються вивченням сучасного цивільного права в сфері економіки, відзначають усезростаючий зв'язок її з етикою і соціальною психологією, насамперед із міжособистісною взаємодією в умовах ринкових відносин. Докладно регульовані в усіх цивільно-правових системах правила про наслідки визнання договору недійсним, спрямовані на те, щоб несприятливі результати відчув той, хто порушив правила гри, застосував недостойні прийоми для одержання вигоди, зневажив для цього вимоги закону. Може постраждати і той, хто діяв легковажно, необдумано, некомпетентно.

Водночас охороняються інтереси добросовісного, порядного учасника ринку, підготовленого до тієї діяльності, якою він займається.

Суттєву роль в охороні системи ринкових відносин відіграє зобов'язання відшкодування порушниками заподіяних збитків (матеріальних або моральних). Охорона інтересів громадян неможлива без відшкодування заподіяних втрат. При розв'язанні цього питання правові системи різних держав виходять з етично-психологічної сутності проблеми: збитки, заподіяні засобом, який суперечить добропорядності, підлягають відшкодуванню. До таких засобів варто віднести насильство або погрозу фізичного насильства, зловредність, наклеп тощо.

Важливими цінностями ринкових відносин є престиж, імідж, репутація фірми, підприємства або певної особи. Імідж (від англ. image -- віддзеркалення) визначає місце кожної організації й окремої ділової людини в структурі соціально-економічних і міжособистісних відносин. Порушення моральних або правових норм у діяльності фірми або підприємства, що стало відомо громадськості, знижує їхній престиж.

Особливою фігурою в умовах ринкової економіки є підприємець, який об'єднує в одній особі власника і керівника. За своєю функціональною роллю в економіці України справжній підприємець як основний мотив має прагнення до самостійної творчої діяльності на благо суспільства. До сучасного підприємця висуваються певні вимоги юридичного, психологічного, етичного характеру.

Психологічні особливості підприємця визначаються насамперед його мотиваційною сферою. Справжній підприємець як основну, домінантну має потребу в самореалізації, досягненні успіху. Останнє винятково важливо для процесу прийняття відповідальних рішень.

Якщо в людини мотивація остраху невдачі вища, ніж мотивація досягнення успіху, то навряд чи вона прийме ризиковане рішення. У цьому відношенні фактором, який впливає на успішну діяльність підприємців, є стабільна обстановка в суспільстві, законодавча політика держави стосовно підприємництва і правова захищеність осіб, які ним займаються.

На діяльність підприємця дуже впливають такі психологічні феномени, як самооцінка (дає змогу йому реалістично зважувати свої можливості, оцінювати свій досвід, підвищувати самоосвіту), рівень вимог (занижений рівень вимог веде до зайвої обережності при прийнятті рішень, до уникання ризику), творчий характер мислення, лідерство та ін.

Крім розглянутих суб'єктивних передумов розвитку підприємництва, на цей процес впливають і об'єктивні можливості, що існують у суспільстві для підприємницької діяльності. До них слід віднести насамперед:

· права господаря власності, захищені законом від будь-яких зазіхань;

· рівноправність усіх форм власності;

· майново-розпорядницька самостійність при організації господарських зв'язків;

· офіційна, податкова, фінансова, кредитна і т. п. політика держави стосовно приватного бізнесу.

Реальна практика підприємницької діяльності показує, що на шляху розвитку підприємництва в нашій країні не всі правові норми стимулюють розширення дрібного бізнесу.

Цивільне правове регулювання має дозвільну, а не заборонну загальну спрямованість. Воно дає можливість кожному члену нашого суспільства використовувати правові засоби для реалізації своїх інтересів, що не суперечать закону. Дозвільний характер цивільного правового регулювання підприємницької діяльності припускає соціально- психологічну підготовленість населення до його усвідомлення і використання. Низький рівень правової культури, падіння деяких моральних критеріїв (особливо в сфері ділових відносин), зміна соціальних цінностей призвели до того, що з'явилися структури тіньової економіки. Останнє безпосередньо відбилося на криміналізації суспільства.

Отже, цивільне законодавство формує відповідну психологію поведінки людей в умовах ринкових відносин. Справедлива і законна угода різнонаправлених інтересів суб'єктів правовідносин -- складне і серйозне завдання правоохоронної системи держави.

2. Психологічна характеристика цивільного процесу

Особливостями цивільних правовідносин є те, що вони виявляються як різні варіанти трьох правомочностей:

1) правомочності вимоги (можливість очікувати від зобов'язаного суб'єкта виконання ним своїх обов'язків);

2) правомочності на власні дії;

3) правомочності на захист (можливість вимагати використання державно-примусових заходів у випадках порушення суб'єктом права).

Багато цивільно-правових норм носять психологічний характер. Так, заперечування угод, що зроблені під впливом обману, насильства, практично неможливе без урахування психологічних обставин. Проблема провини і відповідальності в цивільному праві, проблема відповідності покарання у скоєному і багато інших проблем потребують від юридичного працівника, у тому числі, і психологічних знань. Необхідність аналізу цивільного судочинства з психологічної точки зору очевидна. Представляючи собою взаємодію людей в умовах цивільно-процесуального регламенту, правосуддя у цивільних справах насичено всім тим, що вивчає: цілі, мотиви, почуття, пізнання, рішення, переконання і т. д. Дослідження їх саме собою представляє чималий інтерес, але суть проблеми полягає в іншому: в тому, щоб поставити знання про всі ці психологічні явища на службу цивільному судочинству, виявити психологічні закономірності, що спостерігаються при відправленні правосуддя у цивільних справах, їхню роль у практиці правосуддя, досягнення цілей, поставлених перед правосуддям, особливості виховного впливу суду.

У будь-якому цивільному процесі правова регуляція обов'язково взаємопов'язана з регуляцією поведінки його учасників. Наміри громадянина, його інтереси, честь, гідність, воля й інші психологічні поняття наведені в кожному цивільному процесі. Процесуальний статус значною мірою визначає соціально-рольову поведінку громадянина.

Позивач -- це особа, яка звернулася в суд або третейський суд по захист свого порушеного (що оспорюється) права або інтересу, який охороняється законом.

Предметом позову є спірні правовідносини. Вид позову визначається характером вимог, виставлених позивачем до іншої сторони: він може бути спрямований на присудження відповідача до учинення певних дій або до стримування від неправомірних дій, на зміну або припинення правовідносин.

Відповідач -- одна із сторін цивільної справи, притягнута до справи у зв'язку з пред'явленням до неї позову. Статус відповідача пов'язаний із цивільно-правовою відповідальністю, із юридичними наслідками невиконання обов'язків, передбачених цивільним правом, із порушенням суб'єктивних цивільних прав іншої особи.

Найскладнішою і психологізованою для аналізу цивільної справи є судова ситуація при протиборстві сторін, тобто конфліктна ситуація. Причини міжособистісних конфліктів різноманітні:

· природне зіткнення матеріальних і духовних інтересів сторін у процесі їхньої життєдіяльності;

· неправильні рішення, наприклад, з оплатою праці або розподілом завдань;

· нездатність зрозуміти іншу сторону як наслідок значної втрати і перекручування інформації в процесі міжособистісного спілкування;

· незбалансована рольова взаємодія;

· егоїстичні орієнтації однієї зі сторін, необґрунтоване прагнення бути лідером в усіх справах;

· неврівноваженість характеру, причепливість, схильність до підбурювання людей та ін.

Як перераховані причини впливають на виникнення конфліктних ситуацій при розгляді цивільної справи в суді? Річ у тім, що в ході соціальної взаємодії у будь-якої людини існує визначений діапазон очікуваної поведінки з боку партнера. Ці варіанти очікуваної поведінки можуть бути бажаними, допустимими, небажаними і неприпустимими. Якщо реальна поведінка партнера у взаємодії не укладається в рамки бажаного або допустимого, то виникає передконфліктна ситуація або конфлікт. Характер поведінки відповідача (або позивача) залежить від особливостей ситуації взаємодії, індивідуально-психологічних особливостей людини, її психічного стану, ставлення до партнера у взаємодії.

При неконструктивному конфлікті сторони, як правило, вдаються до використання методів боротьби, які засуджуються з позицій моральності і психології взаємодії. Одна зі сторін (а часом і обидві) може застосовувати психотравматичні засоби взаємодії, завдавати моральних збитків особистості. Дуже важливо, щоб суд іноді зупинив імпульсивні, спонтанні й аморальні дії сторін, закликав сторони, що конфліктують до усвідомлення значущості залучених у конфлікт моральних і соціальних цінностей і знайшов взаємоприйнятне рішення.

Умовою відповідальності за правопорушення є провина, що може виражатися у формі умислу або необережності.

Під час судового розгляду основне завдання цивільного суду -- врегулювання протиборства інтересів сторін на законній підставі. При цьому між сторонами, з одного боку, сторонами і судом, -- з другого, відбувається безупинний процес циркуляції інформації, яка психологічно не однотипна. Суду від позивача і відповідача адресується в основному спонукальна інформація у формі клопотань, заяв, вимог. Ця інформація сприймається, переробляється, критично оцінюється і служить базою для прийняття судового рішення. Саме по собі судове рішення є теж інформацією, адресованою позивачеві і відповідачеві. Судове рішення виконує такі функції: інформаційну, узагальнену і спонукальну. Воля суду може виявлятися також у формі розпоряджень, припущень і дозволів.

Ефективність цивільного процесу значною мірою залежить від установлення між його учасниками комунікативного контакту, порозуміння, правильної поведінки. Специфіка міжособистісної взаємодії в цивільному процесі в порівнянні з кримінальним процесом істотна і виявляється в тому, що активність суду тут незмінно поєднується з ініціативою сторін. Ось чому суперечки сторін у судовому засіданні вважаються найбільш психологізованими. Річ у тім, що протиборство інтересів під час суперечок досягає найвищої напруженості, бо кожна зі сторін намагається довести (або нав'язати) суду свій погляд. У ході суперечок, не обмежених у часі, позивач і відповідач мають право повторних виступів, можуть не тільки уточнюватися окремі деталі справи, а й виникати нові запитання. Суд зобов'язаний припиняти різноманітні відхилення від суті справи, а тим більше -- образи на адресу іншої сторони.

Коли постає необхідність врегулювання міжособистісних стосунків, у повному обсязі виявляється рефлексивність судді, його здатність адекватно моделювати життєві ситуації, ставити себе на місце позивача і відповідача, здійснювати соціально-рольову ідентифікацію.

Активність поведінки сторін обумовлена здатністю обговорювати зібрані в справі докази, заявляти клопотання і ставити запитання, але головним чином -- ставленням до вимог протилежної сторони. Потрібна добра обізнаність у психології людей, щоб координувати дії сторін, врівноважувати їхні зусилля, надавати сторонам рівні доказові можливості, знижувати гостроту і напруженість їхньої міжособистісної взаємодії. У цивільному судочинстві кожна сторона (як і інші особи, причетні до справи) має право на участь у дослідженні і перевірці доказів, на участь у допиті свідків, має право висловити свою думку стосовно достовірності й доказової сили показань свідків. Усе це ускладнює роботу суду і потребує від нього організованості, чіткості та відповідальності.

Як правило, суд, проявляючи свої владні повноваження, визначає стратегію своєї поведінки стосовно чотирьох типових ситуацій:

· безконфліктна, конструктивна взаємодія сторін;

· гостроконфліктна взаємодія сторін;

· уявний конфлікт (виникає через недостатність інформації, помилкових уявлень);

· удаваний конфлікт (імітація конфлікту заради досягнення прихованих цілей).

Яка роль адвоката-представника в цивільному судочинстві і психологія його діяльності? Адвокат-представник захищає права й інтереси, які охороняються законом, свого довірителя. З цією метою він оцінює докази, обґрунтовує доведеність або недоведеність відповідних фактів, аналізує й оцінює можливість застосування норм. Серед його психологічних якостей варто назвати насамперед уміння вислуховувати людей, які звертаються по допомогу, ставити уточнювальні і конкретні запитання, виявляти толерантність і емоційну стійкість та ін. Важлива відмінність цивільних справ від кримінальних полягає в тому, що кримінальні справи приходять у суд, а отже, і до адвоката, вже розроблені. А в цивільній справі збір доказів, позиція, бесіди зі свідками і багато чого іншого -- усе це адвокат повинен виконати самостійно.

Прокурор у цивільному процесі може виступати або як пред'явник позову (звертатися в суд по захист прав і інтересів інших осіб), або вступати в справу для надання висновку. У першому випадку він бере участь у судових суперечках, у своїй діяльності підпорядковується вимозі рівності сторін. У другому -- його діяльність виявляється в промові, що має підсумковий, узагальнений характер, причому оцінки в ній даються від імені держави. У своєму виступі прокурор здійснює аналіз причин цивільного правопорушення, звертає увагу суду на ту інформацію, що є основою для винесення окремої ухвали. У діяльності прокурора реалізуються практично всі сторони юридичної діяльності: соціальна, комунікативна, конструктивна (реконструктивна), організаційна тощо.

Наприкінці зазначимо, що в цивільному процесі промова прокурора і промова адвоката мають ряд особливостей, обумовлених їхньою спрямованістю: вони виголошуються для розв'язання цивільної суперечки. На відміну від судового розгляду по кримінальних справах, промова прокурора в суді у цивільних справах не обвинувачує, а робить висновок у справі; промова адвоката не захищає, а надає юридичну допомогу сторонам. Тому ці промови більш лаконічні, менш емоційні. Проте виступи прокурора й адвоката повинні бути грамотними, логічними, виразними з використанням певних риторичних прийомів, спрямованих на підтримку стійкої уваги судової аудиторії.

Ефективність судового розгляду цивільних справ багато в чому залежить від старанності, скрупульозності їхньої попередньої підготовки, основу якої складає пізнавальна діяльність судді. Вже на початковому знайомстві з позовною заявою і матеріалами, які додаються до неї, він поринає в ситуацію, вирішення якої неможливе без глибокої обізнаності всіх обставин справи. Надзвичайно важливе значення тут мають повнота, достовірність тих матеріалів, що можуть стати доказом у судовому розгляді. При цьому завдання судді не тільки усвідомити суть справи для себе, а й знайти можливість засвідчення відповідних фактів. Крім того, вивчаючи справу, суддя аналізує поведінкові особливості сторін, особистісні якості учасників цивільного процесу, використовуючи наявні психологічні знання, навички й уміння вивчення оцінки особистості. Його пізнавальна діяльність на цьому етапі дуже різноманітна і потребує вирішення таких питань:

· визначення сукупності фактів, що підлягають виявленню;

· з'ясовування кола доказів, які підлягають дослідженню;

· визначення складу осіб, котрих необхідно або доцільно залучити до участі в процесі;

· призначення у разі потреби судово-психологічної експертизи тощо.

Головна особливість пізнавальної діяльності суду полягає в його опосередкованості, в тому, що пізнання здійснюється за допомогою доказів у вигляді слідів пошукових фактів. Причому достатньо часто ці сліди (наприклад, матеріальні ознаки фактів) спотворюються, приховуються або навіть знищуються. У цьому зв'язку перед судом постає завдання реконструювати справжні події на наявному фактичному матеріалі, винайти джерела доказових відомостей і встановити їхню достовірність.

Складним елементом у пізнавальній діяльності суду є оцінка доказів. За своєю суттю оцінка доказів -- явище об'єктивно-суб'єктивне. Вона багато в чому визначається правовою компетентністю судді, його правовим світоглядом, а також ціннісними орієнтаціями особистості. Здійснювана через внутрішнє переконання судді, оцінка доказів означає її незалежність від будь-яких зовнішніх впливів. Оцінюючи докази через внутрішнє переконання, суддя усуває наявні суперечності між ними, визначає їхню юридичну значущість. У ході оцінювання доказів виявляються його інтелектуальні, вольові й емоційні компоненти психіки.

Правильне судове рішення -- це законне, обґрунтоване і справедливе рішення. Що розуміється під справедливістю судового рішення? В чому виявляється соціально-психологічна сторона в судовому рішенні? Питання достатньо складні, але їхнє правильне розуміння дозволяє юристові грамотніше виконувати свої функціональні обов'язки.

Справедливість судового рішення. У змістовному плані справедливість судового рішення -- його моральна бездоганність, найдоцільніше застосування правових норм. З психологічного погляду справедливе рішення знаходить схвалення й у сторін судового розгляду, і в присутніх у залі судового засідання, і в більшості громадян цього району, області або суспільства в цілому. Очевидно, що рішення суду прийнято в ситуації, описаній нижче, було позитивно сприйнято людьми.

Розглядаючи проблему справедливості судових рішень не можна залишити без уваги такий соціально-психологічний момент. У багатьох випадках роль засідателів, які є повноважними членами суду, здійснюється на низькому рівні. І навіть незважаючи на те, що рішення суду виноситься більшістю голосів із дотриманням таємниці наради в кімнаті для нарад, суддя як професіонал і урядовець може робити психологічний вплив на двох засідателів і переконати їх у правильності власного рішення. У цьому плані цікаві висловлювання досвідченого адвоката з цивільних справ. В. Черткова: "Скільки разів у процесі відчував психологічний контакт із засідателями, їхню згоду зі мною. А потім вони, потупивши очі, стояли і слухали, як суддя оголошує протилежне рішення. Справа не в людях. Вони різні. Але якби засідателі вирішували окремо від судді, вони б розуміли відповідальність, прислухалися, думали. А так фактично вирішує сам суддя В усіх країнах світу засідателі вирішують самі. Інакше вони не потрібні".

От чому основним принципом професійної моралі судді як особи, яка здійснює правозастосовну діяльність, є справедливість. Від нього вимагаються такі особистісні якості, як неупередженість, об'єктивність, дотримання прав людини, чесність, гуманізм та ін.

3. Психологічні особливості діяльності господарського суду

Господарський суд захищає порушені або ті, що заперечуються, права підприємств, установ, громадян-підприємців шляхом вирішення спорів між ними, а також спорів між сторонами зовнішньоекономічних відносин. Господарський суд приймає самостійне, засноване на законі, рішення, сприяє досягненню угоди між сторонами і ухвалює рішення відповідно до досягнутої угоди, якщо воно не суперечить законодавству і не порушує права третіх осіб, які охороняються законом.

У діяльності господарського суду головна функція - посередництво, необхідність якого виникає у разі якщо не знайдене рішення при безпосередньому врегулюванні суперечки між сторонами.

Посередництво господарського суду як форма ділового спілкування являє собою переговорний процес. Переговори -- складна сфера людської взаємодії, метою якої є прагнення домовитися про щось.

Отже, залежно від того, про що домовляються сторони, і від того, як вони це роблять, розрізняються і види переговорів. Це можуть бути переговори про укладання господарських договорів або зміну, розірвання і виконання їх тощо. В окремих випадках переговори спрямовані на зняття конфлікту між двома особами або організаціями.

Господарський суд як державно-санкціоноване посередництво виконує функцію незалежного експерта.

Психологія переговорів -- сукупність цілей, потреб, інтересів, психологічних і соціально-психологічних явищ, що визначають і відбивають характер взаємодії сторін в господарському суді. Світ психічних явищ будь-якого розв'язання спору судово неосяжний і частіш за все невидимий. І проте юристу-судді можна знайти важелі керування цим неосяжним і невидимим світом. Розглянемо основні психологічні передумови успішності проведення переговорів при вирішенні спору в господарському суді.

Перша з них -- єдність і узгодженість цілей спільної діяльності переговорної групи і кожного з опонентів. Основне завдання посередника полягає у тому, щоб допомогти іншій стороні побачити проблему очима опонента, показати наявність реальної можливості кожній зі сторін одержати бажане, домогтися взаємовигідного задоволення своїх інтересів.

Друга психологічна передумова успішності спору -- упевненість сторін у правильності його вирішення, упевненість сторін у правильності узгодженої концепції переговорів. Упевненість ґрунтується на діловому аналізі проблеми, ретельному вивченні умов розв'язання спору, а також на знанні власних переваг і недоліків у зайнятій позиції стосовно опонента. У формуванні такої впевненості велика роз'яснювальна роль судді господарського суду.

Третьою важливою психологічною передумовою успішності досягнення угоди є чітке уявлення сторін про можливі труднощі і шляхи їх подолання. Суддя господарського суду, висуваючи об'єктивно можливі варіанти вирішення спору, може послатися на досвід врегулювання аналогічних спірних ситуацій і назвати як складні такі моменти: перепади кон'юнктури ринку на цей товар, раптові претензії опонентів один до одного за умовами угоди та ін. Усвідомлення цих труднощів і спільний пошук шляхів їх подолання -- конкретний крок щодо досягнення угоди.

Четверта передумова успішності рішення спору стосується, власне, "людського фактору" і рівня знань суддею індивідуальних особливостей сторін на переговорах. Досвідчений суддя пізнає психічні особливості людини і тоді, коли вивчає справу, що надійшла в суд, і тоді, коли безпосередньо знайомиться з людьми, і тоді, коли справа розглядається в арбітражному суді. Для нього суттєві всі деталі: як говорить людина, як вона дивиться на опонента, як виражає свої переживання в невербальній формі (жести, міміка, інтонація, поза та ін.), як обстоює свою думку тощо. В усіх цих деталях суддя розпізнає особливості людини і використовує надалі ці знання для врегулювання спору.

П'ята передумова успішності досягнення угоди на переговорах - створення обстановки порозуміння. Для цього суддя повинен демон зацікавлене ставлення до обох сторін спору, надавати можливість кожній із них пропонувати варіанти розв'язання й обґрунтування їх, знімати прояви ворожості, знервованості, припиняти грубі обвинувачення й образи опонентами один одного. У ході діалогу сторін він повинен постійно контролювати спрямованість і ступінь усталеності своєї уваги: про що говорить ця особа, що ховається за її думками, чи готова вона йти на поступки опоненту, чи бачить засіб зняття суперечностей в позиціях сторін і т. д. Створення обстановки порозуміння вимагає від судді жорсткого самоконтролю власних поривів і спонукань. Варто визнати, що звичка переривати того, хто говорить, властива багатьом людям, у тому числі і юридичним працівникам. Зізнаватися в такій "ваді" людині дуже важко, але необхідно.

Більше того, судді бажано виробити "контрзвичку" -- установку на рішуче самоприпинення будь-якого поривання перервати розповідь одного з учасників переговорів. Навіть якщо йому здається, що усе зрозуміло і питання вичерпане. Навчитися терпіти багатослівність позивача або відповідача -- це і є вираження зацікавленості до людини і справи, що її хвилює.

Суддя, який організує взаємодію сторін, повинен відзначатися підвищеною раціональністю, об'єктивністю, здатністю передбачати можливу поведінку сторін і за необхідності нейтралізувати прояви конфронтаційної свідомості особистості. Природно, головна гідність судді господарського суду полягає в його здатності приймати законні, обґрунтовані і справедливі рішення в розв'язанні спору.

Перелік літератури

1. Бедь В.В. Юридична психологія: Навч. посіб. - К.: МАУП, 2004. - 436с.

2. Васильев В.Л. Юридическая психология. - СПб., 2003. - 656 с.

3. Коновалова В.О., Шепітько В.Ю. Юридична психологія. - К., 2004. - 424 с.

4. Цивільний процесуальний кодекс України, затверджений Законом України вiд 18.03.2004 № 1618-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2004. - №40-41, 42. - Ст.492.

5. Юридична психологія: Підруч. для студ. юрид. вищ. навч. зал. і фак. / В.Г. Андросюк, Л.І. Казміренко, Я.Ю. Кондратьєв та ін.; За заг. ред. Я.Ю. Кондратьєва. - К.: Видавничий дім «Де Юре», 1999. - 352 с.