Внутрішній світ особистості, її самосвідомість завжди перебували в центрі уваги не тільки філософів, учених, але й письменників і художників. Інтерес людини до себе, до свого внутрішнього світу здавна був предметом особливої уваги.

"Є тільки одна й тільки одна річ у всесвіті, про який ми знаємо більше, ніж могли б довідатися в результаті спостереження ззовні, - сказав К.С. Люiс. - Ця річ - ми самі. У нас є, так мовити, внутрішня інформація; ми в курсі справи". Поведінка людини завжди так чи інакше сполучається з його виставою про себе ("образ "Я") і з тим, яким він праг би бути. Вивчення властивостей самосвідомості, адекватності самооцінок, структури й функцій "образа "Я" представляє не тільки теоретичний, але й практичний інтерес у зв'язку з формуванням життєвої позиції особистості.

Самооцінка відноситься до ядра особистості й суттєво впливає на поведінку індивіда. Вона тісно пов'язана з рівнем домагань людини - ступенем труднощів і цілей, які він ставить перед собою. До проблеми самооцінки й рівню домагань зверталися багато вітчизняних психологів. Самооцінка - цінність, значимість якої індивід наділяє себе в цілому й окремі сторони своєї особистості, діяльності, поведінки. Самооцінка виступає як відносно стійкий структурний утвір, компонент самопізнання і як процес самооцінювання. Основу самооцінки становить система особистісних змістів індивіда, прийнята їм система цінностей. Самооцінка формується при активній участі самої особистості й відбиває своєрідність її внутрішнього світу. В А.В. Петровського рівень домагань перегукується з Я- Ідеальним. Учений уважає, що "…самооцінка є результат… свого роду проекція реального "Я" на "Я" ідеальне.

У західній психології до вивчення самооцінки обертали погляди багато вчених. По класичній концепції У.Джемса (1890) вистава про актуалізацію ідеального - я покладене в основу поняття самооцінки, яке визначається як математичне відношення реальних досягнень індивіда до його домагань. Т. Шибутанi пише про самооцінку так: "Якщо особистість - це організація цінностей, то ядром такої функціональної єдності є самооцінка".

Поняття самооцінки було детально досліджене Р.Бернсом. Учений розглядав самооцінку в складі системи, відомої як " Я-Концепція особистості". На думку Бернса Я-Концепція - це сукупність усіх вистав індивіда про себе, сполучена з їхньою оцінкою Р. Бернс.

Метою даної роботи є вивчення самооцінки, рівня домагань і їх взаємодія.

Предмет даної роботи - самооцінка і рівень домагань.

Відповідно до мети можемо виділити наступні задачі:

1. Провести аналіз матеріалів вітчизняних і закордонних досліджень на теми «Самооцінка» та «Рівень домагань».

2. Виділити спiввiдношення самооцінки й рівня домагань.

3. Роздивитися динаміку самооцінки й рівня домагань у різні вікові періоди.

1. Самооцінка і рівень домагань

1.1 Поняття про самооцiнку

Самооцінка - це моральна оцінка своїх власних учинків, моральних якостей, убеждений, мотивів; одне із проявів моральної самосвідомості й совісті особистості. Здатність до самооцінки формується в людині в процесі його соціалізації, у міру свідомого засвоєння їм тих моральних принципів, які виробляються суспільством, і виявлення свого особистого відношення до власних учинків на основі оцінок, що даються цим учинкам навколишніми.

Можна сказати так: самооцінка є оцінки інших, прийняті особистістю в якості масштабу власної поведінки, або, говорячи по-іншому, власна оцінка особистості, яку вона вважає необхідної звести в загальний масштаб. Завдяки здатності до самооцінки людей знаходить можливість значною мірою самостійно направляти й контролювати свої дії й навіть виховувати себе. [Божович Л.И. 92-108]

Відомий автор книг по психології Т.А. Ритченко приводить таке визначення самооцінки: "На основі самопізнання в людини виробляється певне емоційно-ціннісне відношення до себе, яке виражається в самооцінці. Самооцінка припускає оцінку своїх здатностей, психологічних якостей і вчинків, своїх життєвих цілей і можливостей їх досягнення, а також свого місця серед інших людей".

Самооцінка може бути заниженою, завищеною й адекватною. В однаковій ситуації люди з різною самооцінкою будуть поводитися зовсім по-різному, почнуть різні дії, тим самим по-різному будуть впливати на розвиток подій. На основі завищеної самооцінки в людини виникає ідеалізована вистава про свою особистість, своєї цінність для навколишніх, Він не бажає визнавати власних помилок, ліні, недоліку знань, неправильної поведінки, часто стає твердим, агресивним, неуживчивым.

Явно занижена самооцінка веде до непевності в собі, боязкості, сором'язливості, неможливості реалізовувати свої задатки й здатності. Такі люди звичайно ставлять перед собою більш низькі цілі, ніж ті, яких могли б досягтися, перебільшують значення невдач, мають гостру потребу в підтримці навколишніх, занадто критичні до себе. Люди з низькою самооцінкою дуже ранимі. Усе це приводить до виникнення комплексу неповноцінності, відбивається на його зовнішньому вигляді - ока відводить убік, хмурий, неусмішливий.

Адекватна ж самооцінка особистістю своїх здатностей і можливостей звичайно забезпечує відповідний рівень домагань, тверезе відношення до успіхів і невдачам, схваленню й несхваленню. Така людина більш енергійна, активна і оптимістична. Звідси висновок: потрібно прагнути розбудовувати в себе адекватну самооцінку на основі самопізнання. [Трубицина М.С. 112]

Як же особистість здійснює самооцінку? Людина стає особистістю в результаті спільної діяльності й спілкування. Усе, що склалося й відстоялося в особистості, виникло завдяки спільній з іншими людьми діяльності й у спілкуванні з ними й для цього призначене. Людина включає в діяльність і спілкування істотне важливі орієнтири для своєї поведінки, увесь час звіряє те, що він робить, з тим, що очікують від нього навколишні, справляється з їхніми думками, почуттями й вимогами, В остаточному підсумку, якщо залишити осторонь задоволення природних потреб, усе, що людей робить для себе (чи вчиться він, сприяє чому-небудь або перешкоджає), він робить це разом з тим і для інших і, може бути, більшою мірою для інших, чому для себе, навіть якщо йому здається, що все саме навпаки.

Пізнаючи якості іншої людини, особистість одержує необхідні відомості, які дозволяють виробити власну оцінку. Уже сложившиеся оцінки власного Я є результат постійного зіставлення того, що особистість спостерігає в собі, з тим, що бачить в інших людях. Людей, уже знаючи дещо про себе, придивляється до іншій людині, порівнюючи себе з ним, припускає, що й той небайдужий до його особистісних якостей, учинків, проявів; усе це входить у самооцінку особистості й визначає її психологічне самопочуття.

Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань особистості, з бажаним рівнем її самооцінки.

1.2 Поняття про рівень домагань

Рівень домагань особистості - поняття, уведене К. Левином - для позначення прагнення індивіда до мети такої складності, яка, на його думку, відповідає його здатностям. Цей утвір, тісно пов'язане із самооцінкою - особистості.

Рівень домагань може бути заниженим або завищеним, тобто він не завжди відповідає об'єктивній оцінці здатностей індивіда. Приватний рівень домагань ставиться до досягнень в окремих областях діяльності (у спорті, музиці й т.п.) або людських відносин (прагнення зайняти певне місце в колективі, у дружніх, сімейних або виробничих відносинах і т.п.). В основі такого рівня домагань лежить самооцінка у відповідній області. Рівень домагань може носити більш загальний характер, тобто ставитися до багатьом областям життя й діяльності людину й, насамперед, до тем, у яких проявляються його інтелектуальні й моральні якості. Люди, що володіють реалістичним рівнем домагань, відрізняються впевненістю у своїх силах, наполегливістю в досягненні мети, більшою продуктивністю, критичністю оцінці досягнутого. Неадекватність самооцінки може привести до вкрай нереалістичних (завищеним або заниженим) домаганням.

У поведінці це проявляється у виборі занадто важких або занадто легких цілей, у підвищеній тривожності, непевності у своїх силах, тенденції уникати ситуації змагання, некритичності в оцінці досягнутого, помилковості прогнозу й т.п. [Забродський М.304]

Рівень домагань як психологічна характеристика особистості вперше був експериментально вивчений в 20- х роках під керівництвом К. Левина німецьким психологом К. Хоппе. Було показано, що вибір завдання певних труднощів залежить від успіху або невдачі в розв'язку попередніх завдань: успіх сприяє вибору більш важких завдань(підвищення рівня домагань), невдачі - навпаки, більш легких (зниження рівня домагань). З'ясувалося також, що серед випробуваних існують особи, які у випадку виникнення ризику стурбовані не тем, щоб добитися успіху, а тем, щоб уникнути невдачі.

Результати дозволили виявити наступну закономірність: звичайно особистість установлює свій рівень домагань між дуже важкими й дуже легкими завданнями й цілями таким чином, щоб зберегти на винній висоті свою самооцінку. Формування рівня домагань визначається не тільки передбаченням успіху або невдачі, але насамперед тверезим, а іноді смутно усвідомлюваним обліком і оцінкою минулих успіхів і невдач. Формування рівня домагань може бути простежене в навчальній роботі школяра при виборі теми доповіді, додаткового завдання й т.п.

Дослідження рівня домагань дозволяють краще зрозуміти мотивацію поведінки людину й здійснювати спрямований педагогічний вплив, що формує кращі якості особистості. В одних випадках важливої стає завдання підвищення рівня домагань особистості: якщо дитина невисоко оцінює себе й свої можливості, це приводить до стійкої втрати впевненості в успіху й деформації особистості.

Рівень домагань -- характеризує:

1) рівень труднощів, досягнення якого є загальною метою серії майбутніх дій (ідеальна мета);

2) вибір суб'єктом мети чергової дії, що формується в результаті переживання успіху або неуспіху ряду минулих дій(рівень домагань в даний момент);

3) бажаний рівень самооцінки особистості (рівень Я). [Петровский А.В. «Психология» 164]

Отже, можемо сказати, що самооцінка - це моральна оцінка своїх власних учинків, моральних якостей, мотивів; одне із проявів моральної самосвідомості й совісті особистості. Здатність до самооцінки формується в людині в процесі його соціалізації, у міру свідомого засвоєння їм тих моральних принципів, які виробляються суспільством, і виявлення свого особистого відношення до власних учинків на основі оцінок, що даються цим учинкам навколишніми.

Самооцінка може бути заниженою, завищеною й адекватною.

Рівень домагань особистості - прагнення індивіда до мети такої складності, яка, на його думку, відповідає його здатностям. Рівень домагань може бути заниженим або завищеним, тобто він не завжди відповідає об'єктивній оцінці здатностей індивіда.

2. Взаємодія самооцінки та рівня домагань

Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань особистості, з бажаним рівнем її самооцінки.

Рівнем домагань називають рівень образа "Я", що проявляється в ступені труднощів мети, які людей ставить перед собою. Психолог Джемс вивів формулу, яка показує залежність самооцінки Людину від його домагань. Самооцінка = ____Успіх______ домагання

Формула свідчить, що прагнення до підвищення самооцінки може реалізовуватися двома способами. Людина може або підвищити домагання, щоб пережити максимальний успіх, або знизити їх, щоб уникнути невдачі.

У випадку успіху рівень домагань звичайно підвищується, людина проявляє готовність вирішувати більш складні завдання, при неуспіху - відповідно, знижується.

Рівень домагань особистості в конкретній діяльності може бути визначений досить точно.

Рівень домагань ґрунтується на самооцінці, збереження якої стало для людини потребою.

Важливо, щоб рівень домагань був трохи вище самооцінки, трохи випереджав її, створюючи тим самим можливості росту. Тому рівень домагань, що повністю збігається із самооцінкою, для особистісного розвитку несприятливий. Настільки ж несприятливим є низький або середній рівень домагань у значимі для людини областях.

У конкретній діяльності самооцінка й рівень домагань можуть бути досить точно встановлені. Тому стосовно до конкретної діяльності можна говорити про рівні самооцінки й домагань - високому, середньому й низькому.

Самооцінка й заснований на ній рівень домагань стають звичними для індивіда й виникає потреба зберігати цю рівновагу.

Неможливість задовольнити свої домагання завжди зіштовхують людину з неуспіхом, породжуючи конфлікт.

Звідси й неадекватна реакція людини на свій неуспіх: він або відкидає сам факт неуспіху, або пояснює його не відповідними до дійсності причинами. Неадекватна реакція стає захистом для людини, дозволяє ій у випадку неуспіху (саме тому, що причину неуспіху він бачить сам не свій) не знижувати оцінку себе, своїх можливостей, вимог до себе, своїх домагань.

Розбіжність реального й ідеального "Я" - цілком нормальний, природній наслідок росту самосвідомості й необхідна передумова цілеспрямованого самовиховання.

Прагнення до підвищення самооцінки в умовах, коли людина вільна у виборі ступеня труднощів чергової дії, приводить до конфлікту двох тенденцій - тенденції підвищити домагання, щоб одержати максимальний успіх, і тенденції знизити їх, щоб уникнути невдачі.

Переживання успіху (або неуспіху), що виникає внаслідок досягнення (або недосягнення) рівня домагань, спричиняє зсув рівня домагань в область більш важких (або більш легких) завдань. Зниження труднощів, що обирається метою після успіху або її підвищення після невдачі (атипичное типичное зміна рівня домагань) говорять про нереалістичний рівень домагань або неадекватній самооцінці.

Вистави про свої можливості роблять суб'єкта нестійким у виборі цілей: його домагання різко підвищуються після успіху й настільки ж різко падають після невдачі. Вплив невдачі більше знижує самооцінку, чому успіх підвищує її. Відомо, що в експериментальній психології характеристики самооцінки нерідко встановлюються по параметрах домагань. На думку Бороздиной В. Рівень домагань уважається проявом самооцінки в дії особистості.

Експерименти останніх років розкривають залежність рівнів самооцінки й домагань під впливом тривожності індивіда. Виділяють відому ймовірність наростання тривожності від високої самооцінки до низкою.

Т.е. констатують присутність зворотної залежності величин рівня тривожності й самооцінки як якоїсь тенденції, що виявляється лише за допомогою аналізу усереднених значень.

А от при зіставленні рівня домагань із рівнем тривожності такому зв'язку скільки-небудь виразно взагалі на загал підтвердити не вдалося.

Аналіз співвідношення цих трьох елементів розкриває вірогідно значимее посилення рівня тривожності при розбіжності рівнів самооцінки й домагань, навіть якщо позиція самооцінки суб'єкта висока. Складається враження, що ріст хронічної тривожності не випадково супроводжує неузгодженості рівнів самооцінки й домагань, а формується як реакція на цю розбіжність.

Тривала неузгодженість між самооцінки й рівня домагань -- це ситуація, при якій людей сам із собою не в ладі, ситуація пролонгованого внутрішнособистісного конфлікту, іноді досить гострого.

Спроба вирівняти його "прыжком" не завжди спрацьовує, часті ж, але невдалі "прыжки" здатні збільшити коректовану дистанцію, а хронічний емоційний дискомфорт у вигляді переживання почуття невдоволення собою, емоційної напруженості, занепокоєння, тривожного очікування може придбати форму якогось патогенного фактора, що співвідноситься ряду психосоматичних захворювань. [БожовичЛ.И.124-147]

Отже, самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань особистості, з бажаним рівнем її самооцінки. Людина може або підвищити домагання, щоб пережити максимальний успіх, або знизити їх, щоб уникнути невдачі. Важливо, щоб рівень домагань був трохи вище самооцінки, трохи випереджав її, створюючи тим самим можливості росту.

3. Динаміка самооцінки й рівня домагань у різні вікові періоди

3.1 Старший дошкільний вік

Розвиток самооцінки - одне із центральних ланок становлення особистості. Виняткове значення в розвитку самооцінки має вступ дитини в школу й освоєння їм нової соціальної ситуації розвитку. У цей період відбувається зміна ведучого виду діяльності. Навчальна діяльність сприяє "повороту дитини на себе", розвитку в нього рефлексії, що, у свою чергу, сприяє більш інтенсивному розвитку його самооцінки, включаючи формування таких її якостей як усвідомленість і рефлексивность [Захарова А.41-43].

Важливою особливістю дітей з високою самооцінкою є те, що вони менше зайняті своїми внутрішніми проблемами, що дозволяє більше уваги приділяти навколишньому світу. У хлопчиків з високою самооцінкою рівень домагань вище, чим у їхніх однолітків, що пояснюється наполегливим підкресленням родителями цінності прагнення до досконалості. Вони орієнтують дитину на певні стандарти, створюють зворотний зв'язок у вигляді своїх оцінних суджень і вказують йому на необхідні засоби для досягнення більшого успіху. Дитина з високою самооцінкою привчений постійно випробовувати свої можливості, пізнаючи й визнаючи свої сильні й слабкі сторони. Діти з високою самооцінкою ставлять більш високі цілі й домагаються успіху.

Очікування батьків (або відсутність таких) є важливим чинником, що направляє розвиток дитини по певному руслу, що особливо проявляється в школі у вигляді " пророцтва, що реалізує». У єдиної дитини в родині самооцінка в середньому вище, чим у дітей у багатодітних родинах. Але хлопчики, що ростуть у родині, де всі інші діти - дівчинки, мають високу самооцінку. Бернс уважає, що сімейні взаємини значніше впливають на формування Я-Концепції, чому класова, релігійна й етнічна приналежність. Хоча Розенберг у книзі "Суспільство й образ Я в юнацькому віці" (1965) писав, що в хлопчиків з вищих і середніх класів самооцінка вище приблизно на 19%, чому в хлопчиків з родин робітників. У дівчинок усього на 6%.

3.2 Молодший шкільний вік

Вікова динаміка в розвитку самооцінки в період переходу від старшого дошкільного до молодшого шкільного віку знаходить вираження в росту дифференцированности структурних компонентів (Я-Реальне, Я-Дзеркальне і Я-Ідеальне), якісних змінах когнітивного й регулятивного компонентів самооцінки в напрямку більшої адекватності, стійкості й дифференцированности по якостях. Важливими умовами розвитку самооцінки дитини є зростання ролі очікуваних оцінок соціального дорослого в опосередкуванні власних самооцінок дитину й узагальнення досвіду діяльності й спілкування. Найбільш чутливим до вікових змін у цей період є когнітивний компонент самооцінки.

А. Менчинька підкреслювала, що в навчальній діяльності кожного школяра самооцінка відіграє велику роль. Як один з "…важливих особистісних параметрів розумової діяльності, вона виконує функцію саморегуляції поведінки, за допомогою її визначається бажаність (або небажаність) якого-небудь учинку. Самооцінка у великій мері впливає на ступінь успішності здійснюваної діяльності". [Н.А. Менчинская. С.150]

Дослідження, що проводилися А.І. Липкиной під керівництвом Н.А. Менчинской, показали, що неадекватна самооцінка (як завищена, так і занижена) негативно позначається на процесі, а також і на результаті навчальної діяльності. Можливе підвищення самооцінки школяра, коли вона була занижена в результаті тривалих навчальних невдач шляхом цілеспрямованої зміни за допомогою педагога "соціальної позиції" учня в колективі класу.

Формування самооцінки протягом раннього й дошкільного дитинства, відзначала Л.І. Божович, відбувається під впливом значимих дорослих, особливо батьків. Реакції дорослих є найважливішим регулятором поведінки дитини.

У молодшого ж школяра саме вчитель стає авторитетніше й влиятельнее батьків. До кінця молодшого шкільного віку діти більше зважають на думку й оцінкою однолітків. А "… протязі середнього шкільного віку складається вже відносно стійка самооцінка й рівень домагань". [Л.І. Божович]. Це породжує потреба бути не тільки на рівні вимог інших людей, але й на рівні власних вимог і власної самооцінки.

3.3 Підлітковий вік та юнацтво

Багато дослідників затверджують, що процес формування самооцінки підлітка тісно пов'язаний із процесом його соціалізації. Так, Л.С. Виготський уважав, що розвиток самосвідомості багато в чому залежить від соціокультурних умов середовища. При цьому прагнення підлітка "бути на-рівних" з дорослими й виникнення його "здатності пізнати самого себе" [Л. І. Божович, 1979] у реальнім житті деякою мірою входить у суперечність із умовами його соціального існування. З одного боку, дане протиріччя має місце бути через обмеженість реального спектра діяльностей, у рамках яких підліток міг би реалізовувати виниклі потреби в самопізнанні й самооцінюванні, а з іншого, постійне підвищення вимог, які висуваються суспільством до "дорослих видів діяльностей", відсуває в часі включення в них підлітка. Таким чином житті, що виникли потреби в, підлітка багато в чому залишаються депривированными.

Відомо, що підлітковий вік є сензитивным до формування самооцінки, що обумовлене ростом пізнавальних здатностей підлітка, посиленням інтересу до себе й схильності до самоспостереження. Зміст самооцінки диференціюється, структура її ускладнюється, зростає критичність стосовно себе. Становлення самооцінки в цей " період характеризується рядом суперечливих тенденцій: в одних сферах зростає її стійкість, в інших, навпаки, вона функціонує як менш стабільна. Самооцінка підлітка стає більш об'єктивної й реалістичної й відрізняється ростом, посиленням суперечливості відносно підлітка до самого себе.

Одним з основних змістовних показників самооцінки є її адекватність. Наукові дослідження відносно адекватності самооцінки знайшли відбиття в роботах A.M. Парафіян, Е.А. Серебряковой, Л.С. Славиної, Т.І. Юферевой, С.М. Якобсон і інших.

Трансформація, що відбувається, соціальної позиції підлітка, яка виражається в прагненні зайняти певне місце в житті, суспільстві, у взаєминах з дорослими приводить до того, що в підлітка загострюється потреба в самооцінці себе з погляду корисності для суспільства, і тієї частки участі, яку здійснює підліток у соціально значимих справах..

Самосвідомості й самооцінці зокрема багато уваги приділяв І.С. Кін. Описуючи зміни, що відбуваються в юнацькому віці, учений відзначав, що перебудова самосвідомості в підлітковому і юнацькому віці, пов'язана з відкриттям свого внутрішнього миру, появою нових контекстів і кутів зору, під якими індивід себе розглядає, значно впливає на самооцінку. Це пояснюється ще й переорієнтацією юнацької свідомості із зовнішнього контролю на самоконтроль і ростом потреби в досягненні конкретних результатів. В одних випадках самооцінка перевіряється шляхом порівняння вираженого в ній рівня домагань із фактичними результатами діяльності -- спортивними досягненнями, шкільними оцінками, даними тестування. В інших випадках самооцінка рівняється з оцінкою випробуваного оточуючими людьми (учителями, родителями), що виступають у якості експертів. Самооцінка також служить засобом психологічного захисту. Бажання мати позитивний образ "Я" нерідко спонукує індивіда перебільшувати свої гідності й применшувати недоліки. У цілому адекватність самооцінок з віком підвищується: самооцінки дорослих по більшості показників більш реалістичні й об'єктивні, чому юнацькі, а юнацькі - чому підліткові, у чому позначаються великий життєвий досвід, розумовий розвиток і стабілізація рівня домагань.

Учені вважають, що не відбувається істотних змін у Я-Концепції в інтервалі 12-18 років. Як показав аналіз, якщо спочатку самосприйняття регулюється за допомогою зовнішніх стандартів досягнень (13-15 років), те з віком основою регуляції стають стандарти внутрішні (17-18 років). Роль значимих інших трохи знижується.

3.4 Вплив самооцінка та рівня домагань на навчальну діяльність

Рівень домагань складається під впливом успіхів і неуспіхів у попередній діяльності. Той школяр, який часто зазнає невдачі, очікує й далі невдачу, і навпаки, успіх у попередній діяльності привертає до очікування успіху й надалі.

Перевага в навчальній діяльності відстаючих дітей неуспіху над успіхом, постійно підкріплюване низькими оцінками їх роботи вчителем, неухильно веде до наростання в них непевності в собі й почуття неповноцінності. Культивуванню цієї низької самооцінки в невстигаючих сприяють також ще більш низькі, чому оцінки вчителя, оцінки учнів по класу, які переносять неуспіхи відстаючих дітей у навчанні на всі інші сфери їх діяльності й особистості.

У міру дорослішання в підлітків виникає інтерес до своєї особистості, до виявлення своїх можливостей і їх оцінці. У результаті протягом середнього шкільного віку в них "…складається відносно стійка самооцінка й заснований на ній рівень домагань" [Божович Л.І. 176].

Розвиток самопізнання породжує потребу бути не тільки на рівні вимог навколишніх, але й відповідати рівню власних вимог і власної самооцінки. Кількість дітей, що орієнтуються на самооцінку, послідовно збільшується в ході вікового розвитку дитину. У цей період інтенсивно формується почуття власної гідності, самоповаги, прагнення не тільки відповідати вимогам навколишніх, але й своїм власним вимогам. Дитина залежить від думки дорослих, але актуальним стає й вистави про нього однолітків. Перехід з початкового в середню ланку школи є переломним, кризовим періодом у житті кожного школяра. Це складний етап не тільки для дитини, але й для вчителів, і для батьків. Проблем багато, і вони не обмежуються рамками навчального процесу, а зв'язані також з організацією життя в школі в цілому й із психологічною атмосферою в родині. Нестійкість і конфліктність самооцінки зростає в критичні періоди розвитку, зокрема в підлітковому віці.

Розумова активність молодших підлітків велика, але от здатності розвиваються тільки в діяльності, яка викликає позитивні емоції. Успіх (або неуспіх) суттєво впливає на мотивацію навчання. Оцінки при цьому відіграють важливу роль: висока оцінка дає можливість підтвердити свої здатності. Збіг оцінки й самооцінки важливо для емоційного благополуччя підлітка. А якщо ні, то неминучий внутрішній дискомфорт і навіть конфлікт. Враховуючи фізіологічні особливості віку (неузгодженість темпів росту й розвитку різних функціональних систем організму) можна зрозуміти й крайню емоційну нестабільність підлітків. [О.А. Лапшина. №13].

У процесі навчання дитина, осягаючи основи наук, формує свою самооцінку, рівень домагань, установки на життєві успіхи або невдачі, своє відношення до людей. Навчальні перемоги або поразки мають не менший вплив на становлення характеру дитину, чому на його інтелект, ерудицію й пізнавальні інтереси.

Переживання, що супроводжують самопізнанню, пошуку своєї ідентичності, місця в цьому світі, професійній орієнтації за даними досліджень слабко представлені в старшокласників. Але ж саме ці переживання, на думку Рубинштейна, І.С. Кону й багатьох інших авторів, уважаються специфічними для юнацького віку. [Столяренко Л.Д., Самыгин С.И.]

Отже, самооцінка, тобто оцінка особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей, будучи регулятором поведінки людину, впливає на ефективність його діяльності.

З віком самооцінка стає більш адекватною, що допомагає учням реальніше оцінювати свої можливості й відповідно до цього планувати навчання, розміряти свій рівень домагань. Розвиток самооцінки - одне із центральних ланок становлення особистості.

У єдиної дитини в родині самооцінка в середньому вище, чим у дітей у багатодітних родинах. живими умовами розвитку самооцінки дитини є зростання ролі очікуваних оцінок соціального дорослого в опосередкуванні власних само оцінок дитину й узагальнення досвіду діяльності й спілкування. Учені вважають, що не відбувається істотних змін у Я-Концепції в інтервалі 12-18 років. Рівень домагань складається під впливом успіхів і неуспіхів у попередній діяльності. У процесі навчання дитина, осягаючи основи наук, формує свою самооцінку, рівень домагань, установки на життєві успіхи або невдачі, своє відношення до людей.

Висновки

У ході роботи ми провели аналіз вітчизняних і закордонних дослідників на тему "Самооцінка й рівень домагань" визначили їх взаємодію, простежили динаміку в різні вікові періоди й визначили оптимальні позитивні комбінації самооцінки й рівня домагань.

1.Самооцінка - це моральна оцінка своїх власних учинків, моральних якостей, мотивів; одне із проявів моральної самосвідомості й совісті особистості. Здатність до самооцінки формується в людині в процесі його соціалізації, у міру свідомого засвоєння їм тих моральних принципів, які виробляються суспільством, і виявлення свого особистого відношення до власних учинків на основі оцінок, що даються цим учинкам навколишніми. Рівень домагань особистості - прагнення індивіда до мети такої складності, яка, на його думку, відповідає його здатностям. Рівень домагань може бути заниженим або завищеним, тобто він не завжди відповідає об'єктивній оцінці здатностей індивіда.

2. Самооцінка тісно пов'язана з рівнем домагань особистості, з бажаним рівнем її самооцінки.

Рівень самооцінки впливає на рівень домагань особистості, на обиране коло труднощів життєвих цілей, на співвідношення удач і невдач на життєвому шляху людини, обумовлює тенденції розвитку особистості і її життєвої долі, імовірність наростання фрустрированности й невротичности. Рівень домагань ґрунтується на самооцінці, збереження якої стало для людини потребою. Важливо, щоб рівень домагань був трохи вище самооцінки, трохи випереджав її, створюючи тим самим можливості росту З віком самооцінка стає більш адекватною, що допомагає учням реальніше оцінювати свої можливості й відповідно до цього планувати навчання, розміряти свій рівень домагань.

3. Розвиток самооцінки - одне із центральних ланок становлення особистості. Рівень домагань складається під впливом успіхів і неуспіхів у попередній діяльності. У процесі навчання дитина, осягаючи основи наук, формує свою самооцінку, рівень домагань, установки на життєві успіхи або невдачі, своє відношення до людей.

Перспектива подальшого вивчення самооцінки й рівня домагань дуже велика, тому що самооцінка є важливим регулятором поведінки людини. Від самооцінки багато в чому залежать взаємини людини з навколишніми, його критичність, вимогливість до себе, відносини до успіхів і невдач як у навчальному процесі, так і в інших сферах взаємодії з навколишніми. Тим самим самооцінка впливає на ефективність діяльності людини й подальшу соціалізацію його особистості.

Список використаної літератури

1. Божович Л.І. «Проблеми формирования личности» / Під ред. Д.І. Фельдштейна.2-Изд- В "Институт практической психологии", Воронеж: НПО "МОДЭК", 1997.

2. Забродський М. «Основи вікової психологіі», Тернопіль, Навчальна книга - Богдан, 2003р.

3. О.А. Лапшина «Ваша дитина п'ятикласник» //Шкільний психолог. - 2006.

4. Менчинська Н.А. Проблемы обучения и психологического развития ребенка / под ред. Е.Д. Божович. - М: Изд-во «Институт практической психологии», Воронеж: НПО «МОДЭК», 1998.
5. Трубицина М.С. «Развитие адекватной самооценки учащихся уровня сформрованности основных коммуникативных компетенций.:Владимир, гімназия №23, 2003.

6. Петровский А.В., Ярошевский М.Г. “ Психология: Пособие для студентов высших педагогичних учбных заведений“ - 2-е изд., стереотип. - М.; издат. центр “ Академия “; Высшая школа, 2001.

7. Столяренко Л.Д., Самыгин С.И. “ Психологія и педагогіка в питанняхта відповідях “ - Ростов - на Дону; “ Феникс “, 1999.