p align="left">Егоцентричний рівень визначається прагненням ідивіда лише до власної зручності, вигоди; відношення до іншим сугубо споживче, у залежності від того, чи допомагає інший особистому успіху чи ні. На группоцентричному рівні людин ідентифікує себе з якою-небудь групою і відношення його до інших людей залежить від того, чи входять вони в цю групу чи ні; "інші" поділяються на коло "своїх", що володіють самоцінністю, і "чужих", її позбавлених. На гуманістичному (просоціальному) рівні принцип самоцінності стає загальним; по суті справи, тільки починаючи з цього рівня, затверджує Б.С. Братусь, можна говорити про моральність (на попередніх рівнях ми маємо справу з мораллю), і тільки тут починає працювати відомий імператив И. Канта -- роби так, щоб правило твого поводження було придатним для всього людства, що рівнозначно золотому правилу етики: веди себе з іншими так, як би ти хотів, щоб інші велись з тобою. Духовна ступінь розвитку особистості (Б.С. Братусь називає її ще сакральної, есхатологічною) є, з погляду цього автора, найвищої, над гуманістичної,-- на цій ступіні "людин починає усвідомлювати себе і дивитися на себе й іншого не як на кінцевих і смертних істот, але як на істот особливого роду, зв'язані, що співвідносяться з духовним світом, як на істот, життя яких не кінчається разом з кінцем життя... це рівень, у межах якого зважуються суб'єктивні відносини людини з Богом, встановлюється особиста формула зв'язку з ним"

Дуже часто в останні настільки бурхливі сторіччя, рятуючи людини від фобій, особливо від страху смерті, визначав позитивні регулятиви в інтраперсональнім, інтерперсональнім і більш широкому соціальному контекстах (позитивний образ людини як гори, повної коштовностей, універсальний для всіх монотеїстичних релігійних навчань), релігія сама перетворювалася в морально-психологічну проблему через фанатизм, нетерпимості, жорстокості до інакомислячим і що сумнівається, що дуже істотно не тільки, для взаємин усередині великих соціальних груп, але також і для безпосередніх міжособистісних взаємодій, особливо між родичами.

Якщо релігія глуха до людських повсякденних нестатків (часто власне психологічним по своїй природі, а не, як представляється на перший погляд, економічним, політичним і т.д.), радощям і прикрощям душі, то люди біжать від традиційної духовності в негативізм атеїзму і вульгарного матеріалізму (маючого можливість приймати як комуністичні, так і сугубо капіталістичні, ринкові форми хоча і що залишається маніпулятивним по своїй суті) або звертаються до нового радикально антипсихотерапевтичній релігійності, що використовує психологічні кризи (у тому числі й у сфері міжособистісних взаємин у родині) людей для контролю над їхньою свідомістю.

"Не можна бути глухим і думки,-- пише К. Юнг,-- що і дух також є не абсолютним, а чимось відносним, нужденним у доповненні і поповненні життям.., у нас занадто багато прикладів, коли дух настільки опановував людиною, що жив уже не людину, а тільки дух, причому не в змісті більш багатої і насичений для людини життя, а навпаки... Життя -- це критерій істини духу. Дух, що позбавляє людину всіх життєвих можливостей,-- це дух загубленний... Життя і дух являють собою дві чи сили необхідності, між якими знаходиться людина. Дух наділяє його життя змістом і можливістю найбільшого розквіту. Життя ж необхідне духу, тому що його істина, якщо вона не життєздатна, нічого не значить".

Повертаючи до схеми Б.С. Братуся, можна сказати, що гранично верхове духовне бачення лютості і міжособистісних взаємин, у тому числі й у родині, повинне бути співвіднесене з життям, зіставлено з тим протиріччям, тією драмою, що, по Л.С. Виготському, існує між природними і культурно-історичними детермінантами розвитку людини - і спілкування між людьми: людина одночасно є складовою частиною природи і принципово відрізняється від інших її істот, що населяють, що, як ми думаємо, має надзвичайно важливе значення для питання про якісну специфіку людських внутрісімейних взаємин, робить необхідним вивчення їхній гранично глибинних, еволюційно-генетичних детермінант.

Однак психологія міжособистісних відносин у родині (як і будь-яке психологічне дослідження) не може абстрагуватися від тієї обставини, що людина жива істота, вона включений у біологічну низку поколінь своїх родичів -- предків і нащадків. В. Сатир пише: "Кожний з нас зароджується на всесвітнім дереві духовності. Це дерево зв'язане своїми коренями з усіма живими істотами. Кожен, навчивши, може стати мудрим наставником, що буде оберігати дорогоцінне життя, любити її і піклуватися про неї... Наше відношення до духовних проявів життя свідчить про те, наскільки ми цінуємо життя взагалі... Моя духовність виявляється в тім, що я в однаковій мірі поважаю життєві сили, що наповняють усе живе на Землі".

Разом з тим слід зазначити, що традиційним для психології (у тому числі і для психології родини) є уявлення про індивіда як про живий організм, включеному в процес безупинної взаємодії з зовнішнім середовищем: взаємодіючи із середовищем і за допомогою фізіологічних механізмів пристосовуючи до неї, організм змінює свій стан шляхом пошуку оптимальних реакцій і фіксації найбільш адекватних з них -- такі самі загальні умови виникнення і первісного функціонування психіки, що були введені в психологію під впливом навчання Ч. Дарвіна, що включило психічне відображення (у тому числі і психіку людини) як невід'ємну частину в єдиний ланцюг еволюції органічного світу. Разом з тим поза розглядом теоретико-психологічної думки виявилися принципи генетики, що також йдуть безпосередньо від Ч. Дарвіна, універсальні для всієї живої природи і більш загальні в порівнянні з закономірностями адаптації організму до середовища,-- з позицій сучасної еволюційної біології самим загальним критерієм життя виступає відтворення індивідом собі подібних і підтримка, відповідно до генетичної програми, специфічної структури даного організму.

Тому психологам, що вивчають питання про природу і якісну специфіку міжособистісних відносин у родині, варто не конструювати свою власну, зручну для них біологію, а звернутися до сучасних досліджень еволюційно-генетичних основ соціального поводження тварин і людини

-- сучасної соціобиологіі, що є безумовним піонером у цій області: наскільки нам відомо, систематичне співвіднесення еволюційно-генетичного, психологічного і культурно-історичного підходів до міжіндивідуальними взаємодіями, у тому числі й у родині, у концептуальному плані до 1975 р. (тобто до виходу роботи Э. Уілсона "Соціобіологія: новий синтез") не проводилося. Слід також зазначити, що останнім часом багато психологів, що займаються родиною і дитинством, звертаються до робіт соціобіологов.

1.2 Види та причини подружніх конфліктів

Сімейні конфлікти є однієї з найпоширеніших форм конфліктів. По оцінках фахівців, у 80-85 % родин відбуваються конфлікти, а в інших 15-20% виникають сварки по різних приводах. Унікальність сімейних відносин обумовлює не тільки специфіку виникнення і протікання конфліктів у родині, до й особливим образом відбивається на соціальному і психічному зодоровї всіх її членів. У дійсній темі розглядаються особливості сімейних конфліктів, їхня класифікація, а також інші питання, що розкривають суть цього складного явища. Сімейні конфлікти -- це протиборство між членами родини на основі зіткнення протилежно спрямованих мотивів і поглядів.

Родині конфлікти мають свої особливості, облік яких необхідний при попередженні і дозволі таких конфліктів.

1. Насамперед, сімейні конфлікти відрізняються особливим предметом, специфіка якого обумовлена унікальністю сімейних відносин. Найважливішою особливістю сімейних відносин є те, що їхній основний зміст складають як міжособистісні відносини,так і правові і моральні зобов'язання, зв'язані з реалізацією функцій родини: репродуктивної, виховної, господарсько-економічної, рекреативної (взаємодопомога, підтримка здоров'я, організація дозвілля і відпочинку), комунікативної і регулятивної..

2. Сімейні конфлікги відрізняються по причинам. Найважливішими з них є:

* обмеження волі активності, дій, самовираження членів родини;

* поводження, що відхиляється, одного чи декількох членів родини (алкоголізм, наркоманія і т.д.)

* наявність протилежних інтересів, устремлінь, обмеженість можливостей для задоволення потреб одного з членів родини (з його погляду);

* авторитарний, твердий тип взаємин сформованих у родині в цілому;

* наявність тяжко вирішуючих матеріальних проблем;

* авторитарне втручання родичів у подружні відносини;

* сексуальна дисгармонія партнерів у шлюбі й ін.

При аналізі причин сімейних конфліктів важливо враховувати соціальні фактори мікро- і макросередовища. До факторів мікросередовища варто віднести: погіршення матеріального становища родини; надмірну зайнятість одного чи обох з пожружжя на роботі; неможливість нормального працевлаштування чи подружжя інших членів родини; тривала відсутність житла; відсутність можливості улаштувати дітей у дитячу установу й ін.

3. Особливості сімейних конфліктів виявляються в їхньому динаміку, а також у формах протікання. У цілому динаміка сімейних конфліктів характеризується класичними етапами (виникнення конфліктної ситуації, усвідомлення конфліктної ситуації, відкрите протиборство, розвиток відкритого протиборства, дозвіл конфлікту й емоційне переживання конфлікту). Але такі конфлікти відрізняються підвищеною емоційністю, швидкістю протікання кожного з етапів, формами протиборства (докори, образа, сварка, сімейний скандал, порушення спілкування і т.п.), а також способами їхнього вирвшення (примирення, досягнення згоди, притирання відносин на основі взаємних поступок, розвід і ін.).

4 Істотною особливістю сімейних конфліктів є і те, що вони можуть мати важкі соціальні наслідки. Нерідко вони закінчуються трагічно. Дуже часто приводять до різних захворювань членів родини. Особливо важкі наслідки сімейні конфлікти мають для дітей.[21]

Різноманіття сімейних конфліктів представлене в табл. 1.1

Табл. 1.1 Классифікація сімейних конфліктів
№
Підстава класифікації
Тип конфлікту
Основна причина
1
Суб'єкти конфлікту
Подружні конфлікти
Весь спектр сімейних конфліктів
Конфлікт між батьками і дітьми
Витрати виховання дітей; ригідність сімейних відносин; вікові кризи дітей; особистісний фактор
Конфлікт родичів
Авторитарне втручання родичів
2
Джерело конфлікта
Позитивні конфлікти
Боротьба за лідерство в родині. Незадоволені потреби в позитивних емоціях (відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння з боку одного з членів родини)
Ціннісні конфлікти
Наявність протилежних інтересів, цінностей
Сексуальні конфлікти
Психосексуальна несумісність подружжя.
Емоційні конфлікти
Незадоволення потреби в позитивних емоціях (відсутність ласки, турботи, уваги і розуміння з боку одного з членів родини).
Господарсько-економічні конфлікти
Протилежність поглядів подружжя на ведення домашнього господарства й участь у цьому процесі кожного з них, а також інших членів родини. Важке матеріальне становище родини.
3
Поводження конфліктуючих сторін
Відкриті конфлікти (відкрита розмова в підкреслено коректній формі; взаємні словесні образи; биття посуду і т.п.).
Індивідуально-психологічні особливості членів родини, рівень виховання, зміст причини конфлікту
Сховані конфлікти (демонстративне мовчання, різкі погляди, що говорять про незгоду, і ін.)
Причини ті ж, що й у попередньому випадку.
Гнів, суперечки - важливі і хворобливі елементи успішно розвиваючих взаємин. Якщо цього немає, думки і почуття ховаються, у відносинах не залишається місця для чесності і відкритості. Чоловіки купують собі світ ціною близькості. Конфлікти між подружжям бувають різними і відповідно до класифікації Ллойда підрозділяються на чотири категорії.
Суперечки по дріб'язках неминучі, якщо ми живемо з кимсь, хто не є нашим власним клоном. Якщо чоловік пропонує дружині поїхати з вечірки раніше, вона може образитися, і подумати, що чоловік зіпсував весь вечір. Але ранком вже усе позабуто.
Суперечки по дріб'язках щораз случаються на нову тему. Вони звичайно не викликають бурю емоцій, люди спокійно виражають своє невдоволення і на цьому суперечка буває вичерпаний. Суперечки по дріб'язках неминучі вони є здоровим явищем. З їхньою допомогою люди підтверджують свою незалежність, одночасно виражають те, що їхній спільний союз набагато важливіше дрібних сварок. Це дуже важливо: адже якщо люди терпимо відносяться до вираження точки зору дружина, вони не схильні застосовувати силу.
Подружжя, схильні до використання насильства, рідко сваряться між собою через дрібниці. Вони рідко дозволяють собі виражати навіть мінімальну незгоду. Якщо ж вони починають сперечатися, так усі неодмінно виливається в скандал. Ніж сильніше розлад у подружніх взаєминах, тим більше уваги повинні приділяти психотерапевти сваркам по дрібницях, оскільки саме сварки по дрібницях викликають неадекватний гнів. Якщо подружня пара функціонує нормальним образом, то не слід витрачати час на розбір причин, більше уваги варто приділити частоті виникнення дрібних сварок.
Подружжя, що складаються в щасливому шлюбі, також сперечаються між собою. Звичайно вони сперечаються через те, яким саме способом вирішити ту чи іншу проблему. У результаті обміну думками, обговорення можливих варіантів розвитку ситуації подружжя виробляють спільне рішення. Стратегія вироблення спільних рішень можуть бути з успіхом застосовані для рішення інших типів конфліктів. Психотерапевтам варто приділяти приблизно однаковий час вивченню суті конфліктних ситуацій і виявленню стратегій успішного рішення конфліктів, що підходять саме цій парі.
Регулярно повторювані жаркі суперечки на ті самі теми відбивають ранню стадію розвитку подружніх взаємин. У цю категорію потрапляють сварки на наступні теми: поділ домашніх обов'язків, виховання дітей, ведення сімейного бюджету. Подібні конфлікти можуть закінчуватися голосним скандалом і навіть застосуванням фізичної сили. Прийняті рішення або неприйнятні взагалі, або прийнятні лише на тиждень, не більш. У подібних випадках психотерапевти повинні приділити особливу увагу жарким сваркам. Під час сеансів психотерапії варто виявляти батьківські установки, що грають головну роль на арені сімейних взаємин, і при необхідності заміняти їх.
Це ж відноситься і до звичних старих конфліктів у шлюбі. Звичні конфлікти подібним до пари зношених шкарпеток - вони вже не потрібні, але до них дуже звикли. Наприклад, щорічно подружжя свариться через того, скільки днів вони проведуть у родичів під час чергової відпустки. Суть такого конфлікту не міняється з часом. Звичні старі конфлікти вказують на наявність батьківських установок, до тепер керуючих подружніх взаєминах. Батьківські установки визначають особистісні границі між подружжям границі особистої волі.
Припинення старих конфліктів приводить до більш зрілих, високо духовним взаєминам, у яких подружжя роблять один одному підтримку. Стратегії терапевтичного процесу містять у собі сеанси, під час яких подружжя обговорюють один з одним батьківські установки виробляють жести і репліки, що сигналізують про початок суперечки і про його закінчення, обговорюють те, що коштує за подібними сварками, приходять до єдиної думки, прийнятному для них обох.
Причина насильства в подружніх взаєминах полягає в недостатньому розвитку навичок звертання з гнівом. Груба фізична сила застосовується набагато частіше, ніж про це говорять.
Відповідно до досліджень Вивиан, Малоне тільки 1,5% чоловіків і 6% дружин указали під час тестування фізичну агресію як актуальну проблему. Однак в особистій бесіді з психотерапевтом уже 46% чоловіків і 44% дружин (56% подружніх пар) указали на присутність фізичного насильства і словесних образ у своєму сімейному житті.
Тому кожній подружній парі варто ставити запитання, чи допускається застосування насильства в їхній родині й у якій формі це відбувається. Далі обговорюються найбільш важкі види насильства в подружніх взаєминах.
Всі існуючі програми проти насильства в родині спрямовані на чоловіків, оскільки фізичне насильство з їх боку з більшою імовірністю заподіює збиток життя і здоров'ю дружини. Більшість чоловіків, на яких піднімають руку дружини, зовсім не вважають це насильством і не сприймають це як серйозну погрозу для свого життя і здоров'я.
Дотепер ведуться суперечки про тім, хто ж усе-таки частіше провокує насильство - чоловіка чи жінки. Штраус (1994) на основі аналізу матеріалів "Національного огляду насильства над жінками в родині" прийшов до висновку, що стать не є визначальним чинником у даному питанні. Так, чоловіки провокували насильства в 2 5,9% випадків, дружини в 25,5% випадків, і обоє з подружжя провокували конфлікт у 48,6% випадків. Навіть у найважчих ситуаціях (побиття кулаками, ногами, погрози зброєю) зберігалися тієї ж самі: дружини провокували насильство в 29,6% випадків, чоловіки в 35,2%. обоє дружина в 35,2% випадків. За нашими спостереженнями, жінки прибігають до насильства так само часто, як і чоловіка, хоча по більшій частині їм приходиться захищатися. Штраус у своїх дослідженнях користався Шкалою тактики поводження в конфліктній ситуації. Ця шкала містить 19 видів поводження насильства, що розрізняються способами,: обговорення ситуації приведення доводів і доказів (три пункти), словесні чи погрози образи (шість пунктів), мінімальне насильство (ляпасу, поштовхи) і жорстоке насильство (побиття, нанесення раней партнеру якою-небудь зброєю), що також включає шість пунктів.
Однак Добаш і його колеги критикують Штрауса, Геллеса і Шнайнметца за те, що ті покладаються на вірогідність зведень, зазначених у письмових тестах. Крім того, мотиви, контекст, значення і наслідки насильства відіграють важливу роль у розумінні даного феномена. В одному випадку дружина дає чоловіку ляпас за те, що той намагався неї зґвалтувати. В іншому випадку чоловік ударив дружину за те, що вона розмовляла зі своїм колишнім коханцем. Мотиви, контекст ситуації різний.
Останнє дослідження підтверджує, що основною проблемою є чоловіча агресія. Якобсон і його колеги (1994), вивчивши групу чоловіків, схильних до насильства, виявили, що в кожнім випадку дружини є жертвами. Якщо починався скандал то ніяке поводження дружини не могло запобігти насильству з боку чоловіка. Дружини відповідали насильством тільки на емоційну чи образу фізичне насильство, що неприпиняється.
Інші дослідники, зокрема Хэмбергер і Хастингс (1986), виявили три характерологические риси, що свідчать про особистісні порушення в чоловіків, що відвідують програму запобігання насильства в родині. Найчастіше це були прикордонні шизоїдні, нарциссично-антисоціальні, схильні до володіння і залежності особистості. Кожен тип особистості вимагає свого підходу в терапії.
Деякі дослідники розробили методи профілактики насильства в родині. Так, при незначних проявах насильства в родині краще не доводити ситуацію до жорстоких побоїв. У насильства є свій початок і продовження: наприклад, словесні образи можуть з часом перейти в більш екстремальні види насильства. Важливо запобігати невеликі прояви насильства в родині в і розцінювати це як серйозний недолік контролю поводження.
Так, фахівці, що займаються проблемою сімейних розбіжностей, підрозділяють усі відносно неблагополучні родини на три типи: конфліктні, кризові і проблемні. До конфліктних подружніх союзів вони відносять такі, у яких між подружжям маються сфери, де їхні інтереси, потреби, наміри і бажання постояно приходять у зіткнення, породжуючи особливо сильні і тривалі негативні емоції. До кризових - такі, де протистояння інтересів і потреб чоловіків носить особливо різкий характер і захоплює важливі сфери життєдіяльності родини. Нарешті, до проблемних подружніх союзів відносять такі, перед якими виникли особливо важкі життєві ситуації, здатні завдати відчутного удару стабільності шлюбу: відсутність житла і засобів, важка і тривала хвороба одного з чоловіків, осуд на тривалий термін і т.п. Об'єктивні обставини життєдіяльності родини впливають на її благополуччя тільки через їхню суб'єктивну оцінку чоловіками, що у свою чергу визначається соціально-психологічним кліматом і взаємною задоволеністю взаєминами один з одним, що, утім, давно констатовано в приказці "З милим рай у курені, якщо милий по душі".
Якщо розглядати сімейні труднощі по убиваючій ступені, то шкала має наступний вид: організація домашнього господарства; напружені відносини з родичами; діти і їхнє виховання; труднощі комунікацій; фінансові утруднення; зловживання алкоголем; різна спрямованість інтересів по дозвіллю; ревнощі; сексуальна дисгармонія. Перше з перешкод на шляху до сімейного благополуччя зв'язано з можливою неузгодженістю існуючих у чоловіка і дружини моделей розподілу обов'язків. Для того щоб це їм було зрозуміле, як ілюстрації скористаємося запропонованим Э. Тійт і В. Уколової (хоча і трохи спрощені) підрозділом усіх моделей на дві основні: традиційні і модні.
У традиційних ("асиметричних") родинах чоловік є основою матеріального забезпечення і безперечною її главою. Саме він визначає статус сімейного союзу, установлює коло її спілкування і приймає основні рішення по всіх найважливіших проблемах. За це чоловік звільняється від усіх домашніх обов'язків. Дружина в традиційній моделі або зовсім не заробляє, або заробляє дуже мало, отчого головним для неї є рачивое і зразкове ведення господарства, догляд за дітьми і їхнє виховання. При подібному розподілі обов'язків саме на неї лягають основні турботи по формуванню і відтворено сімейного мікроклімату.
На відміну від традиційної моделі "симетрична" родина (чи, інакше, еголітарна; від французького "еголіте"- ґрунтується на практиці повної рівноправності чоловіка і дружини, що забезпечують відповідно приблизно рівний (пропорцноналъный) внесок у матеріальний добробут сімейного союзу, спільно господарюють, спільно приймають усі найважливіші рішення і в однаковій мірі займаються відходом за дітьми і їхнє виховання. Роль і значення кожного з чоловіків у формуванні сімейного клімату рівні, статус родини встановлює чоловік, що має більш високе положення.
Друга причина сімейних труднощів - різнонаправленність інтересів подружжя у сфері дозвілля -- є досить очевидної і не має потребу в надто докладному обговоренні. Однак варто підкреслити необхідність свідомої боротьби за цю спільність, творення спільного дозвілля родини, від яких найчастіше відмовляються молоді подружні пари -- хто по лінощам, а хто і по недомислі. Змістовність і спільність захоплень є дуже важливим фактором сімейного благополуччя. Так, для гнітючого більшості невдалих шлюбів виявилося властиве бідність захоплень і індивідуальних, і загально-сімейних. Починати ж роботу з узгодження захоплень необхідно з перших днів брага, тому що здатність до взаємоадаптації, до звичок один одного визначається віком подружжя (чим молодше, тим краще: менше закостеніли звичок і примхів) і ступенем їхньої інтелігентності (при взаємній інтелігентності простіше відбувається пристосування звички).
Проблема культури сімейних відносин не можна аналізувати без і поза її базовою умовою -- стабільності родина, її збереження як єдиного цілого. Тим часом в останні десятиліття рівень стабільності родини помітно понизився, що у свою чергу об'єктивно виразилося в різко зрослому рівні розводів.
Третя з виділених нами частих причин сімейних утруднень зловживання алкоголем -- заслуговує окремої розмови. На жаль, дослідження вчених показали, що ще не всі молоді люди змогли виробити в собі не просто пасивно поблажливе, але активно-негативне відношення до "зеленого змія" (у їхній анкеті "Твій ідеал" відповіді "за" і "проти" вживання алкоголю зустрічалися приблизно з однаковою частотою).
Наступні зловживання неминуче супроводжуються деградацією особистості, падінням почуття відповідальності і звуженням кола інтересів. Постійна погроза з боку "зеленого змія" послідовно погіршує сімейний мікроклімат. Родина стає тяжко-непотрібної для всіх її членів і хибно дефектної для нормального виховання дітей. Тому, якщо в чоловіка, що упав жертвою пагубної пристрасті, не знаходиться сил і волі для боротьби з хворобливою пристрастю, а навколишні виявляється не в змозі вивести його на правильний шлях, повернути до здорового способу життя, єдиний вихід для такої родини - розвід. Не випадково даної анкети для що розводяться дозволяють затверджувати, що половина розводів випливає із супутніх вживанню алкоголю обставин.
Усе вище викладене приводить нас до сумних думок. Виходить, що скандали і конфлікти є не тільки бажаним, але і необхідним елементом сімейного життя, що безконфліктного сімейного життя не може бути, як не може бути безконфліктних фільмів. Люди старшого покоління добре пам'ятають кінокартини 30--50-х років, у яких усі було гарно і не було ніяких серйозних проблем. А головний конфлікт був конфліктом "гарного з ще кращим".
Причинами конфліктів можуть бути напружені відносини між людьми і внутрішня напруженність, властива одному з учасників конфлікту. Тому першою причиною розвитку конфлікту є характер одного з членів родини. Є вираження -- конфліктна людина. Йому звичайно притаманні підвищена емоційна збудливість, запальність, причепливість, педантичність. Психіатри і психологи в такому випадку звичайно говорять про важкий характер. Якщо риси такого характеру виявляються в малому ступені, вони вважають ці характерологічні відхилення варіантами чи норми акцентуаціями, а якщо у великий,-- психопатіями. Це вже лікарський діагноз, що серйозно обмежує людину у виборі тієї чи іншої професії, праві служити в армії, водити транспорт. На жаль, у процесі сімейного життя характерологчні особливості конфліктної людини можуть стати причиною постійної напруженості.
Найбільш розповсюджена причина сімейних конфліктів -- це боротьба за верховенство. Це перший рівень проблеми. Варто підкреслити, що функція верховенства і реалізація -- це дві різні речі. Бути командиром і командувати не те саме. У родині главою може бути чоловік, і в той же час усім практично розпоряджається дружина. Але, проте, усім, хто спостерігає дану родину, ясно, що дружина розпоряджається усім винятково тому, що чоловік довіряє їй ці функції. Якщо ж коли ні будь необхідно буде прийняти істотне і важливе рішення, останнє слово залишиться за чоловіком. А може
бути і так, що таке вирішальне слово так і не буде сказано в процесі життя цієї родини. Верховенство в родині не є розподіл тих чи інших функцій. Це особливе емоційне відношення між подружжям, і за таке верховенство бороти неможливо. Воно або є, або його немає.
Другий рівень проблеми -- це розподіл обов'язків. Його ні в якій мірі не слід плутати з першим. Іноді пишуть про те, що функції верховенства в родині розділені. Наприклад, культурну програму визначає чоловік, а стратегію економіки родини - дружина. Але цей не поділ верховенства, а розподіл обов'язків, розумний розподіл праці. Верховенство, як ми вже говорили вище, розділити неможливо.
В даний час багато пишуть про так називаний шлюбний кліринг (термін запозичав з економіки і позначає систему безготівкових розрахунків шляхом взаємних вимог і зобов'язань) і його 5 складових. Саме по цим складовим і може бути не досягнуте згода, саме ці 5 складових і є "фронти", на яких можуть розігруватися міжособистісні сімейні конфлікти. Приведемо цю концепцію в тім виді, у якому її викладає найбільш відомий вітчизняний сексопатолог Г. С. Васильченко.
Перша складова шлюбного клитинга -- це фізичний фактор. Цей фактор сугубо інтуїтивний, людині подобаються люди з визначеним фізичним додаванням, кольором волосся, очі і т.д. Узагалі реакція однієї людини на зовнішній вигляд іншого є індивідуальної і глибоко особистісної.
Друга складова -- це сексуальний фактор. Він тісно зв'язав з фізичним фактором, і визначається відповідністю реальної програми інтимної близькості одного з партнерів сексуалъним чеканням іншого. Якщо в ХІХ ст. проблемою була поінформованість шлюбного партнера (у більшості випадків жінки) про полове життя як такий, то сьогодні ми відзначаємо часту неузгодженість через так називаний діапазон прийнятності, а саме прийнятності для людини тих чи інших конкретних форм полової близькості.
Третя складова шлюбного клірингу -- матеріальний фактор. Об'єктивно він визначається внеском кожного зі шлюбних партнерів у матеріальне благополуччя родини. Найбільш простим коефіцієнтом при цьому виступає співвіднесення заробітних плат. Чоловіки, що заробляють, як правило, трохи більше своїх дружин, у конфліктних ситуаціях часто використовують цей фактор. Тут доречно нагадати про те, що істотним є не стільки сума отриманих грошей, скільки їхній розподіл і розумне вкладення. Тому уміння правильне вести сімейний бюджет випливає також без усяких коливань відносити до складових матеріального фактора.
Четверта складова -- культурний фактор. Визначається він співвіднесенням інтелектуального і культурного рівня чоловіків. Кожен шлюбний партнер вправі розраховувати на те, що його інтереси і установки будуть розділені близьким йому людиною. Однак вимога до іншого, безумовно підтримувати його культурну позицію є явно надмірним.
Нарешті п'ятої, найбільш складної складовий шлюбного клірингу є психологічний фактор. Це як би підсумок, сума всіх чотирьох попередніх факторів, але в ньому є і щось своє, неповторне, то, що визначає взаємну психологічну і психічну привабливість чоловіків, їхній взаємний потяг друг до друга, погодженість їхніх дій.
Наступна група конфліктів це так називані конфлікти приналежності. Їхнє джерело знаходиться поза конкретною родиною. Адже кожний із членів родини належить до тієї чи іншої мікросоціальної групи. Найбільш простий варіант: кожний з нас є членом родини, у якій він виріс. А конфлікти, що виникають у нашій власній родині через наші відносини з родичами, вимагають окремого опису.
Нарешті, чоловік і дружина як група можуть вступити в конфлікт із якою-небудь іншою групою, скажемо, з іншою родиною. У наші дні такого роду конфлікти найбільш часті в комунальних квартирах. Вони також впливають на весь психологічний вигляд життя родини.
Останній тип конфліктів можна назвати конфліктом соціальним, та соціально економічним. Це конфліктна ситуація, що обумовлюється загальною соціальною ситуацією в даній державі, у даній республіці, місті. Так, наприклад, конфлікт у змішаному в національному відношенні шлюбі може виникати чи не виникати в залежності від загальної національної напруженості в регіоні.[57]
1.З Попередження і рішення сімейних конфліктів

Попередження і рішення сімейних конфліктів варто розглядати як основні види діяльності по керуванню такими конфліктами. Часто при рішенні сімейних конфліктів користаються послугами посередника.

Попередження сімейних конфліктів залежить від усіх членів родини і, насамперед від подружжя. При цьому варто мати на увазі, що деякі дрібні сімейні сварки можуть мати позитивну спрямованість, допомагаючи прийти до згоди по спірних питаннях і запобігти більш великий конфлікт. Але в більшості випадків сімейних конфліктів допускати не слід. Основні шляхи попередження сімейних конфліктів залежать від потенційних суб'єктів конфліктної взаємодії (чоловіки, батьки, діти, родичі і т.д.). По кожнім конкретному випадку в рекомендованій літературі можна знайти корисні ради. Тут ми назвемо лише самі загальні шляхи попередження сімейних конфліктів, що випливають із соціально-психологічних закономірностей розвитку родини. Такими шляхами є:

* формування психолого-педагогічної культури, знань основ сімейних відносин (у першу чергу це стосується подружжя);

* виховання дітей з обліком їх індивідуально-психологічних і вікових особливостей, а також емоційних станів;

* організація родини на повноправних початках, формування сімейних традицій, розвиток взаємодопомоги, взаємної відповідальності, довіри і поваги;

* формування культури спілкування.

Рішення сімейних конфліктів може бути забезпечено досягненням згоди по спірних питаннях. Це самий сприятливий варіант рішенню будь-яких сімейних конфліктів. Але є й інші форми рішення таких конфліктів, що не є конструктивними. Прикладом цього може бути відхід дітей з родини, позбавлення батьківських прав і т.п. Таке рішення важким тягарем лягає на батьків чи дітей, викликає в них важкі емоційно-психологічні переживання.

Особливою формою рішення подружніх конфліктів є розвід. Більшості розвід приносить звільнення від проблем, що нагромадилися. Але часто він задовольняє інтереси тільки однієї зі сторін і викликає важкі нервово-психічні переживання в іншої.

Особливі негативні наслідки розвід несе дітям. Крім того, варто мати на увазі і та обставина, що в результаті розводу суспільство одержує неповноцінну родину, а це у свою чергу породжує злочинність, наркоманію й інші форми девіантного поводження серед підлітків.

Для молодих дружин.

Багато засмучень і навіть страждання в сімейному житті зв'язані з тим, що чоловік не відповідає вирощеному в душі ідеалу. У згоді зі сталими представленнями, більшість жінок цінують у чоловіку надійність, уміння прийняти рішення у важкій ситуації, самостійність. Ці прекрасні якості можна підсилити в будь-якому чоловіку. Однак у тій родині, де дружина намагається всі рішення приймати сама це здійснити сутужніше. Напрошується висновок приймати рішення одноосібно недоцільно перспективніше спонукувати чоловіка до рішень.

Не соромтеся своєї слабості, якщо ви боїтеся темряви, не можете носити важкі чи сумки убивати цвяхи. Зате якщо чоловік убив цвях, то свято повинне бути на всю округу. Міжність розвивається швидше, якщо чоловік частіше виступає як захист і опора слабкої жінки. Уміння заохочувати прояв здібностей улюбленого визначає і ділову кар'єру чоловіка, що багато в чому залежить від розташування дружини виявляти безустанний інтерес і співучасть у його професійних справах він повинний бути упевнений, що знайде в дружині не тільки зацікавленого слухача, але і друга, що, насамперед, спробує зрозуміти і розділити його позицію, стати на його оборону незалежно від об'єктивних обставин. Сприяння жінки в підтримці почуття власної гідності у всіх членів родини в значній мірі визначає її власну життєстійкість і самопочуття. Надзвичайно прикрашає жінку такт і церемонність, навіть якщо їй хочеться сказати "так" те їй не слід квапитися.

Основні життєві цінності формуються в батьківській родині. Образ, ідеал улюбленої жінки багато в чому навіяний спогадами молодої людини про образ моєї матері. І якщо дружина хоче зрозуміти які якості особливо цінує в ній чоловік корисно уважної любовно вивчати матір і бабусю чоловіка. Те, що багато чоловіків вибирають собі дружину ґрунтуються на тім наскільки вона схожа на матір -- факт надійно встановлений. Тому, знаючи про властивості матері чоловіка можна, у якомусь ступені пророчити якість які визначають вибір цього чоловіка. Не дивно, що розуміння жіночих якостей, що він цінує в матері допоможе дружині зрозуміти і розвити ті якості свого характеру, що особливо цінує чоловік. Від сюди стає зрозумілої згубність протиставлення собі свекрухи і прагнення посварити з нею чоловіка. Це порушує ідеальний образ дружини, вносить глибокий розлад у його щиросердечне життя і руйнує його психічне здоров'я. Мати може ревнувати сина до дружини, з огляду на це треба ні в якому разі, враховувати вік свекрухи. Наприклад, бажано вибирати їй подарунки як жінці, а не як літній людині. Якщо хочете зберегти світ у родині не втручайте у сварки чоловіка зі свекрухою, тому що подібне вторгнення скривдить її який би не була ваша позиція. Краще просто виражати розгубленість і заклопотаність.

Для молодих чоловіків.

Для молодих чоловіків, говорячи про причини нерозуміння в родині, насамперед треба пам'ятати про різну домінантність чоловіків і жінок. Як показали дослідження, серед чоловіків частіше зустрічаються обличчя з лівою домінантною півкулею. Нерозуміння поводження жінок чоловіки переконані, що жіноча логіка ця відсутність усякої логіки. Однак це в більшому ступені логіка почуттів і відносин. Жінки інтуїтивно вважають головним достоїнством чоловіка розум, логіку і надійність -- (виправдання для тих, хто не має великого ...). Чоловіка так само інтуїтивно більше всего зачаровуються зовнішньою красою жінок, -- тому говорять, що чоловіки і жінки люблять по-різному. Чоловіка очима, а жінки вухами. Жінці необхідне підтвердження любові щодня інакше вона стане думати і говорити, що її давно розлюбили. Любов інтуїтивно по своїй сутності не дивно, що сексуальність порушується тим більше чим більше контроль і керування над нею. Потреба любові в жінки значно сильніше, ніж у чоловіка. Це зв'язано з роллю матері. Позбавлена любові жінка швидше стає деспотичної, тому що не має можливості розкритися як жінка.

Тому, помітивши в поводженні дружини подібний трюк потрібно, насамперед, подумати про те, що чи задоволена її потреба в любові.

Незадоволена жінка може замінити чоловіка як об'єкт ніжної прихильності маленьким сином. Це приводить до занадто раннього розвитку в нього чуттєвості, що викрадає частину його майбутньої мужньості. Роздратування нелюбимої дружини в основі сценарію "усі чоловіка покидьки" який мати неусвідомлено нав'язує дочці.

Як показують результати досліджень у житті багатьох чоловіків центр ваги їхніх інтересів приходиться на службовий справи, а в жінок, особливо у визначеному віці домінують проблеми сімейних відносин. Звідси зрозуміло, що при втраті новизни у відносинах у жінок раніш, ніж у чоловіків може виникнути незадоволеність сімейним спілкуванням і нудьга починає активно роз'їдати інтимні відносини. У подібній ситуації чоловіку варто перебороти лінь і організувати нестандартні ситуації, що допоможе йому і дружині повернуться друг до друга новими гранями свого характеру.

Що ж таке вдалий комплемент? Це не штамп, а прояв доброзичливої уваги, людині потрібно говорити те, що більше за все підтримає його в даній ситуації. Роблячи комплімент пам'ятай, що в кожній людині є гарне. Виділяючи і підкреслюючи це гарне не поскупимося на похвалу -- у цьому і складається мистецтво компліменту, його позитивна роль, він закріплює краще в людині фіксуючи це краще.

Жінки вдалий подарунок розглядають, як глибоке розуміння їхніх бажань здатність чоловіка перейти від декларування почуттів до вчинків. Наприклад, чоловік волає:

"Я тобі так люблю, що готово подарувати тобі всі зірки і місяць у додачу" - "не треба місяць - хочу черевички". Благий порив висихає під впливом прози життя -- і інших неприємностей.

Пам'ятайте, що любов не можна воскресити, а тим більше розбудити докорами і закликами.

Любов тримається на людській гідності, її не зміцнити постійним підкресленням недоліків. Можна воскресити радісним (несамовито захопленим) настроєм.

Якщо чоловіки більш схильні до любові в періоди тривог і небезпек, то жінки в спокійній і привабливій обстановці.

Якщо любов слабшає, то варто шукати нові способи винагороди і заохочень, тому що старі поступово знижують свою цінність -- до них звикають.[37]

Розділ II Психологічна діагностика подружніх конфліктів

2.1 Стандартизовані методики сімейної психодіагностики

Можливістъ надання психологічної допомоги сім'ї залежить насамперед від правильного виявлення її проблеми на основі психодіагностичних даних.

Одним із психологічних методів вивчення сім'ї є науково-дослідні, спрямовані на теоретичне узагальнення даних, що розширюють професійний кругозiр психолог-практика.

Також важливими є діагностичнi методи, за допомогою яких отримують конкретні дані, необхідні для роботи з певною сім'єю.

З компонентом практичної ефективності сімейного психологічного консультування є коректне застосування стандартизованих психодіагностичних методик. Сформулюємо необхідні умови, що забезпечують таке використання методик:

1) глибоке оволодіння змістом основних діагностичних концептів, істотних для обстеження родини, уміння психологічного тлумачення цих концептів;

2) оволодіння прийомами оперативного планування психодіагностичного обстеження конкретної родини, при якому пропорція стандартизованих і клініко-діагностичних методів психодіагностики, а також самої корекційно-терапевтичної роботи з утручання знаходилася б в адекватній відповідності з а) змістом запиту і чекань клієнта, б) психологічним змістом і динамікою самого проблемного комплексу, що характеризує поточні (динамічні) стани родини, в) об'єктивними соціально-економічними умовами роботи психолога (умовами платного чи безкоштовного проведення обстеження),

3) оволодіння репертуаром конкретних спеціалізованих методик стандартизованої сімейний психодіагностики, адекватних визначеним умовам і задачам психолога;

4) оволодіння психометрикой і застосування стандартизованих психодіагностичних методик вимірювального типу (тестів).

Відомі на сьогоднішній день психодіагностичні стандартні методики по предмету діагностики підрозділяються на наступні типи:

1) психофізіологічні властивості індивідуальності членів родини. Відомі моделі діагностики і прогнозування сімейної стабільності на основі виміру ступеня сумісності типів ВНД, характеристик темпераменту, таких, як урівноваженість, активованість (інтроверсія), інертність (ригідність). Найчастіше ці моделі застосовуються для діагностики подружньої сумісності (Д. Л. Буртянский, В. В. Кришталь, 1982; Н. Н. Обозів, А. Н. Обозова, 1982; Використовуються експрес-діагностичні методики не апаратурного характеру - тест-опросники Стреляу, Айзенка, I6РF.

2) характерологические властивості індивідуальності членів родини. Тест-опросник I6РF; ММРІ.

3) характеристики когнітивної сфери членів родини.

У загальному випадку -- когнітивний стиль, засоби психологічного захисту, такі інтегральні характеристики структури свідомості, як когнітивна складність. В окремому випадку сімейна компетентність, орієнтування в сімейних укладах;

4) характеристики цінностно-мотиваціонної сфери індивідів. Методика ціннісних орієнтації Рокича -- Ядова; стандартизована техніка діагностики тематичної апперцепції - ТЮФ і інші методики. Приватні методики виявлення "сімейних цінностей".(А. Н. Волкова, Т. М. Трапєзнікова)

5) характеристики міжособистісних відносин:

а) емоційних відносин (В.В. Столін, М. І.Голосова)

б) свідомих рефлексивних-оцінних відносин: методика суб'єктивної ідентифікації(А. Г. Шмєлєв), особистісний семантичний диференціал, тест Лірі.

6) характеристики внутрісімейного спілкування і взаємодії, для їхнього визначення застосовуються методи лабораторної імітації самого спілкування у виді практичної взаємодії: апаратурні методики типу "гомеостат"(В. А. Тєрєхін, А.Н.Доценко); ДГЕІ --методика "діючої групової емоційної інтеграції"(А.І.Папкін, А.В. Петровський) а також у виді символічної взаємодії -- гри(А.А. Кронін).

По операціонально-методичному виконанню можна кваліфікувати методики наступних типів:

1) апаратурні, що забезпечують об'єктивну реєстрацію індивідуальних, діагностичних чи групових параметрів за допомогою приладів (типу ДГЭИ);

Страницы: 1, 2, 3