рефераты курсовые

Загальна характеристика емоцій дітей дошкільного віку

Загальна характеристика емоцій дітей дошкільного віку

43

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ЕМОЦІЙ ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

1.1 Поняття про емоції, природа емоцій, характеристика емоцій, форми емоцій

1.2 Теоретичний аналіз концепції емоційного розвитку

1.3 Особливості розвитку емоційної сфери дітей дошкільного віку

РОЗДІЛ 2. ДІАГНОСТИКА ПОРУШЕНЬ ЕМОЦІЙНОЇ СФЕРИ У ДІТЕЙ ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

2.1 Можливості емоційної сфери у дітей дошкільного віку

2.2 Рекомендації практичними психологами по розвитку емоцій (батьками, педагогами)

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Додатки

ВСТУП

Мета: розглянути та вивчити особливості емоційного розвитку дітей дошкільного віку.

Завдання:

1. Виявити стан проблеми в психолого-педагогічній літературі присвячений проблемам емоційного розвитку дітей дошкільного віку;

2. Вивчити психолого-педагогічну літературу даної теми;

3. Проаналізувати та пояснити отримані дослідження, розглядання практичних рекомендацій для батьків та вихователів.

Емоції і почуття, як і інші психічні явища, являють собою різні форми відображення реального світу. На відміну від пізнавальних процесів, що відбивають навколишню дійсність у відчуттях, образах, представленнях, поняттях, думках, емоції і почуття відбивають об'єктивну реальність у переживаннях. У них виражається суб'єктивне відношення людини до предметів і явищ навколишньої дійсності. Одні предмети, явища, речі радують людину, вона захоплюється ними, інші - засмучують або викликають відразу, треті - залишають байдужою. Таким чином, відображення в мозку людини її реальних переживань, тобто відношення суб'єкта потреб до значимих для нього об'єктів, прийнято називати емоціями і почуттями, тобто іншими словами емоції - це особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбивають у формі безпосередніх переживань приємний або неприємний процес і результати практичної діяльності, спрямованої на задоволення актуальних потреб.

Оскільки всі те, що робить людина, у кінцевому рахунку служить меті задоволення її різноманітних потреб, остільки будь-які прояви активності людини супроводжуються емоційними переживаннями.

Емоції регулюють психічну активність не специфічно, а через відповідні загальні психічні стани, впливаючи на протікання всіх психічних процесів.

У людини емоції породжують переживання задоволення, невдоволення, страху, боязкості і т.п., що відіграють роль суб'єктивних орієнтовних сигналів. Найпростіші емоційні процеси виражаються в органічних, рухових і секреторних змінах і належать до числа вроджених реакцій. Однак у ході розвитку емоції утрачають свою пряму інстинктивну основу, здобувають складно обумовлений характер, творять різноманітні види так званих вищих емоційних процесів (почуття); соціальних, інтелектуальних і естетичних, що у людини складають головний зміст її емоційного життя.

У нашому житті емоції посідають дуже важливе місце. У психології емоціями називають процеси, що відбивають особистісну значущість і оцінку зовнішніх і внутрішніх ситуацій для життєдіяльності людини у формі переживань. Емоції, почуття служать для відображення суб'єктивного ставлення людини до самої себе і навколишнього світу. Все життя людини побудоване на почуттях, відчуттях, емоціях. Пізнаючи дійсність людини так чи інакше ставиться до предметів, явищ, подій, до інших людей, до своєї особистості. Емоції невіддільні від особистості, бо вони найбільш характеризують її суть, характер, індивідуальність. Емоції мають велике значення для людини, бо вони породжують різноманітні реакції психіки на об'єкт або ситуацію. Емоції відіграють діагностичну функцію, оскільки у типових для людини емоційних станах виражаються індивідуально-типологічні особливості особи. Удосконалення вищих емоцій означає особистісний розвиток її власника. Саме тому, ця тема є актуальною, і я обрала саме її.

РОЗДІЛ 1. Загальна психологічна характеристика емоцій

1.1 Поняття про емоції, природа, характеристика, форми емоцій

Емоції - особливий клас суб'єктивних психологічних станів, що відбиваються у формі безпосередніх переживань, відчуттів, приємного або неприємного ставлення людини до світу і людей, процес і результати її практичної діяльності. До класу емоцій належать настрої, прочуття, афекти, пристрасті, стреси. Це так звані "чисті" емоції. Вони включені у всі психічні процеси і стан людини. Будь - які прояви її активності супроводжуються емоційним переживаннями.

Емоції і почуття - особистісні утворення. Вони характеризують людину соціально - психологічно. Емоції, якими б різними вони не здавалися, невіддільні від особистості.

С.Л. Рубінштейн вважав, що в емоційних проявах особистості можна виділити три сфери: її органічне життя, інтереси матеріального порядку та її духовні, моральні потреби. Він позначив їх як органічну (афективно-емоційну) чутливість, предметні почуття й узагальнені світоглядні почуття. До афективно-емоційної чутливості належать, на його думку, елементарні задоволення і невдоволення, переважно пов'язані із задоволенням органічних потреб. Предметні почуття пов'язані з володінням певними предметами і заняттями окремими видами діяльності. Ці почуття відповідно до предметів підрозділяються на матеріальні, інтелектуальні і естетичні. Вони виявляються в захваті одними предметами, людьми і видами діяльності й у відразі до інших. Світоглядні почуття пов'язані з мораллю і ставленням людини до світу, людей, соціальних подій, моральними категоріями і цінностями. Емоції людини насамперед пов'язані з її потребами. Вони відбивають стан, процес і результат задоволення потреби. Цю думку неодноразово підкреслювали практично усі без винятку дослідники емоцій, незалежно від того, яких теорій вони додержувалися. За емоціями, вважали вони, можна точно судити про те, що в даний момент часу хвилює людину, тобто про те, які потреби й інтереси для неї актуальні.

Люди, як особистості, в емоційному плані відрізняються один від одного за багатьма параметрами:

1. емоційною збуджуваністю;

2. тривалістю й сталістю виникаючих емоційних переживань;

3. домінуванням позитивних або негативних емоцій. Але найбільше емоційна сфера розвинутих особистостей розрізнюється за силою і глибиною почуттів, а також за їхнім змістом і предметною спрямованістю. Саме система і динаміка типових емоцій характеризує людину як особистість.

Емоція, виражена в почутті, бажанні, потягу або пристрасті, безсумнівно містить у собі спонуку до діяльності, переломними емоціями (афектами, щиросердечними хвилюваннями) називають такі стани, як страх, гнів, безліч подібних переживань. Те загальне, що є між емоціями, почуттями і потягами, викликає потребу в загальній груповій назві. Блейлер об'єднав почуття й емоції під загальною назвою «афективність». Переживання почуття виступає як особливий психічний стан, в якому сприймання та розуміння будь-чого, знання про щось виступає в єдності з особистим відношенням до явища, яке сприймається та розуміється. В усіх цих випадках говорять про переживання почуття як про особливий емоційний стан людини. Разом з тим, переживання почуття являється психічним процесом, який має свою динаміку.

Емоційний процес включає в себе три основних компоненти.

Перший компонент - це емоційне збудження, яке визначає мобілізаційні зрушення в організмі. В усіх випадках, коли відбувається подія, яка має значення для індивіда, і така подія констатується у формі емоційного процесу, відбувається зростання збудливості, швидкості та інтенсивності протікання психічних, моторних та вегетативних процесів. В окремих випадках під впливом таких подій збудливість може, навпаки, зменшуватись. Емоційне збудження може прийняти також форму емоційного напруження, яке виникає у всіх випадках, коли спостерігається сильна тенденція до певних дій, але ця тенденція блокується (наприклад, у ситуаціях, які викликають страх, але виключають втечу, викликають гнів, але роблять неможливим його вираження, викликають бажання, але перешкоджають їх здійсненню, викликають радість, але потребують зберігати серйозність).

Другий компонент - знак емоції: позитивна емоція виникає тоді, коли подія оцінюється як позитивна, негативна - коли вона оцінюється як негативна. Позитивна емоція спонукає дії підтримки позитивної події, негативна - спонукає дії, спрямовані на усунення контакту з негативною подією. Негативна емоція дезорганізує ту діяльність, яка приводить до її виникнення, але організує дії, спрямовані на зменшення на усунення шкідливих впливів.

Третій компонент - ступінь контролю емоції. Слід розрізняти два стани сильного емоційного збудження: афекти (страх, гнів, радість), при яких ще зберігається орієнтація та контроль, та крайнє збудження (паніка, жах, сказ, екстаз, повний відчай), коли орієнтація та контроль практично неможливі.

Природа емоцій.

Різноманітні реакції організму на ситуацію пов'язані з виникненням емоцій. Існує інстинктивна координація між актом сприймання і реакціями організму. Сприймання як активний процес передбачає, що об'єкт або ситуація сприймаються не лише так, як вони існують, а й у своєму емоційному значенні: ми сприймаємо появу вівчарки не лише на собаки, а й як хижака, що нам загрожує. Будь-який акт передбачає наявність стимулу й відповіді. Поява стимулу супроводжується активацією, його вибір зумовлюється потягом, а форма відповіді, спосіб поведінки відображають координацію між стимулом і відповіддю. Емоція виникає щоразу, коли задоволення потреби не відбувається, коли дія не досягає цілі. Якщо предмети чи явища задовольняють потреби людини або полегшують задоволення їх, то в неї виникають позитивні емоції, якщо ні - негативні.

Емоція може викликати порушення пам'яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб'єкта відповідно до ситуації. Дезорганізація може бути корисною в певній ситуації (заплакати, щоб вплинути на іншу людину; виявити наполегливість у подоланні труднощів). Людина, як суб'єкт, що пізнає і змінює світ, не байдужа до нього. “Око людського пізнання не сухе, навпаки зволожене пристрастями і волею” (Ф. Бекон). Людина не безсторонній споглядач подій, вона їх активний учасник.

Фізіологу І.П. Павлову належить учення про динамічний стереотип -- сталу систему реакцій-відповідей тварини і людини, яка відповідає певній комбінації зовнішніх сигналів. При порушенні стереотипу з'являються ознаки емоцій. Зокрема, емоція виникає тоді, коли виконання дії пов'язане з перешкодою. Якщо людина може втікти, вона не відчуває емоції страху. Або, навпаки, емоція виникає, коли перешкоди не виявляється там, де вона має бути. Якщо не порушується динамічний стереотип реакцій (відповідність між певним стимулом і комплексом реакцій), виразність емоцій занадто низька. Емоція -- це реакція індивіда на ті ситуації, до яких індивід не може водночас адаптуватися, і значення її переважно функціональне.

Емоція може викликати порушення пам'яті, навичок, заміну складних дій легшими, простішими. Ця дезорганізація зумовлюється активною реакцією суб'єкта на зміну ситуації.

Характеристика емоцій

Емоції - це специфічна форма взаємодії людини з навколишнім світом з середовищем, спрямована на пізнання світу та свого місця в ньому через саму себе. Ця специфічність виявляється в суттєвих якостях позитивного і негативного полюсів емоцій. Згідно з трьохвимірною теорією емоцій В. Вундта, в емоціях присутні полярність приємного і неприємного, протилежності напруження і розрядки, збудження і пригніченості. Поряд із збудженою радістю (радістю-тріумфом) існує радість спокійна (радість - умиротворення, радість - зворушення) і радість напружена) радість палкої, жагучої події радість тремтливого очікування). Відповідно існують напружений смуток (тривога); збуджений смуток, близький до відчаю і тихий сум, в якому відчувається розрядка, смуток, що тяжіє до меланхолії. Власний досвід підказує кожній людині, що саме вона відчуває: щастя, печаль чи страх; вона знає, що вони відрізняються за внутрішніми переживаннями і за зовнішнім виглядом. Водночас, емоції взаємодіють одна з однією - радість послаблює страх, печаль посилює відчай. Названі особливості виступають характеристиками емоцій. Це - якісні характеристики:

знак - позитивні чи негативні;

людяність - страх, грів, радість, сором...

кількісні:

сила - слабкість як збудженість та пригніченість;

глибина;

інтенсивність - визначається через напруженість - розрядку;

тривалість

Емоції хоча й чуттєві у своїй основі але, на відміну від сприймання, не наочні, відображають не предмет чи явище предметного світу, а внутрішній світ суб'єкта. Тому вони надзвичайно інтимні, лабільні. Як тільки ми звертаємо увагу на свої тілесні зміни або переживання - емоції змінюються. Суб'єкт, що переживає емоцію, не може не звернути на неї увагу. Але звернувши увагу, скажімо, на радість, ми втрачаємо радість як емоцію з її інтенсивністю, вираженістю (напруженістю). Два переживання не можуть відчуватись точно в один і той самий момент, вони існують лише послідовно. Емоція виникає за недостатності знань, необхідних для досягнення цілі, і компенсує цю недостатність. Саме емоція забезпечує продовження пошуку нової інформації. Емоції виникають щоразу, коли задоволення потреби не відбувається коли дія н досягає цілі, Зв'язок інформації та евкомій П.Сім онов показав у вигляді логічної формули:

Е=П (Ін-Іі);

де Е - емоція;

П - потреба;

Ін - інформація, необхідна для задоволення потреби;

Іі - інформація існуюча (якою суб'єкти володіє).

Отже, емоції виконують функцію компенсаторного механізму, вони заповнюють дефіцит інформації необхідний для досягнення цілі, тобто для задоволення потреб.

Через свою предметну зумовленість емоції визначають спрямованість діяльності, надаючи їй чуттєвого характеру. Це - специфічна форма контролю за діяльністю, за тією її стороною, яка має вигляд переживань. Переживання виступають регулятором діяльності. Вони можуть як стимулювати діяльність (на радощах “гори перевертають”, так і гальмувати її (у розпачі все “падає з рук”). Причому якщо в органічних відчуттях ми фіксуємо різний ступінь розладу (аж до хаосу) фізіологічних функцій, то як переживання емоція завжди має сенс, завжди щось означає. Емоційні переживання як регулятор діяльності виконують оцінку і спонукальну функцію.

Отже, аналіз емоційних переживань дає можливість виділити їхні характеристики (якісні та кількісні); властивості (реальність, суб'єктивність, інтимність, предметність і ситуативність) та головні регуляторні функції (оцінку і спонукальні).

Стинічні емоції підвищують життєдіяльність організму; астенічні пригнічують життєдіяльність, знижують енергію суб'єкта. Розрізняють прості (нижчі) та складні (вищі) емоції. Прості (нижчі) - переживання, пов'язані із задоволенням або незадоволенням фізіологічних потреб. Характерна ознака складних емоцій полягає у тому, що вони виникають у результаті усвідомлення об'єкта, що викликав їх, розуміння їхнього життєвого значення.

Форми емоцій

Емоції, почуття служать для відображення суб'єктивного ставлення людини до самої себе і до навколишнього світу. Найбільш потужна емоційна реакція - афект - сильне, бурхливе і відносно короткочасне емоційне переживання, що цілком захоплює психіку людини і визначає єдину реакцію на ситуацію в цілому (часом ця реакція і діючі подразники, усвідомлюються недостатньо, і це одна з причин практичної некерованості таким станом).

Афект - це сильне і відносно короткочасне емоційне переживання, що супроводжується різко вираженими рухливими та вісцеральними проявами (змінами у функціях внутрішніх органів).

Афекти - це особливо виражені емоційні стани, супроводжувані видимими змінами в поведінці людини, яка їх відчуває. Афект - особливий тип емоційних процесів, що розвиваються в критичних умовах, коли суб'єкт неспроможний знайти адекватний вихід з небезпечних, травмуючи, найчастіше несподівано виникаючих ситуаціях. Афект бурхливо протікає, має значну інтенсивність та найбільш очевидні наслідки своїх проявів, що характеризуються дезорганізацією поведінки і порушенням перебігу психічних процесів (зміна виразу обличчя, дезорганізація моторики, відхилення в мисленні, в розподілі та стійкості уваги, порушення, свідомого контролю над вибором тієї чи іншої дії). Афект не передує поведінці, а ніби зміщений на її кінець. Це реакція, що виникає в результаті вже зробленої дії або вчинку і виражає собою її суб'єктивне емоційне забарвлення з погляду того, якою мірою в результаті вчинення такої дії вдалося досягти поставленої мети, задовольнити стимульовану потребу. Афекти, як правило, перешкоджають нормальній організації поведінці, її розумності. Вони здатні лишати сильні та стійкі сліди в довгостроковій пам'яті. На відміну від афектів, робота емоцій і почуттів пов'язана переважно з короткочасною й оперативною пам'яттю.

Розрізняють фізіологічний і патологічний афекти. У стані фізіологічного афекту виникло раптово, здатна керувати своєю діяльністю, контролювати її. Цей афект виникає як реакція організму на сильний і несподіваний подразник.

Патологічний афект здебільшого спричиняється відносно слабким подразником, наприклад незначною образою. Як правило патологічний афект супроводжується значним руховим і мовним збудженням людини. Порушуються змістові зв'язки між окремими словами. Людина практично не контролює свої дії і не в змозі усвідомлювати свої вчинки. Вона може образити, скоїти вбивство. Для стану афекту характерне збудження свідомості, під час якого увагу людини цілком поглинають обставини, що склали до афекту, нав'язані ним дії. Порушення свідомості може призвести до того, що згодом людина не буде в змозі згадати окремі епізоди події, що зумовила цей афект, а в результаті надзвичайно сильного афекту можлива непритомність та повна амнезія (втрати пам'яті на певні події). Афект немовби нав'язує суб'єктові стереотипні дії, що являють собою спосіб “аварійного” виходу з ситуації (втеча, заціпеніння, агресія), який склався у процесі біологічної емоції й виправдовує себе лише в типових біологічних умовах.

Емоційна напруженість, що накопичується в результаті виникнення афектогенних ситуацій, може підсумовуватися рано або пізно, якщо їй вчасно не дати виходу, призвести до сильної і бурхливої емоційної розрядки, що, знімаючи напруження, часто спричиняє відчуття втоми, пригніченості, депресії.

Одним з найбільш поширених у наші дні видів афекту є стрес. Він являє собою стан надмірне сильного і тривалого психологічного напруження,, що виникає в людини, коли її нервове, система одержує емоційне перевантаження. Стрес дезорганізує діяльність людини, порушує нормальний хід її поведінки. Стреси, особливо якщо вони часті і тривалі, негативно виливають не тільки на психологічний стан, але Ш на фізичне здоров'я людини. Вони являють собою головні «чинники ризику» при виникненні і загостренні» наприклад, серцево-судинних захворювань і захворювань шлунково-кишкового тракту.

Страх - емоція, що виникає в ситуаціях загрози біологічному чи соціальному існуванню людини і спрямована на джерело справжньої або уявної небезпеки. Індивід у психологічному стані страху, як правило, змінює свою поведінку. Страх людини викликає депресивний стан, неспокій, прагнення уникнути неприємної ситуації, іноді паралізує її діяльність. Якщо джерело небезпеки є невизначеним або неусвідомленим, стан, що виникає, називається тривогою. Під впливом строку в людини виникають вегетативні дисфункції (серцебиття, тремтіння м'язів, рясне потовиділення), з'являється своєрідний вираз обличчя. У випадках, коли страх досягає сили помічного страху, жаху він здатний нав'язати стереотипи поведінки (втеча, заціпеніння захисна агресія). Неадекватні реакції страху спостерігаються при різних психічних захворюванням (фобії).

Крім якісних і кількісних загальних характеристик, загальними властивостями емоцій і почуттів виступають переключення, передбачення і просторово-часове зміщення.

Переключення - це можливість перенесення емоційного забарвлення з причин почуттів на другорядні умов. Несподівана зустрів із приємною людиною надає всій ситуації (місце, люди) позитивної валентності. Відбувається генералізація емоцій і почутті. На відміну від неї локалізація звужує загальну позитивну валентність (серія невдач у спортивних змаганнях може призвести до афекту, якщо людина сконцентрується на них).

Передбачення виникає на основі емоційної оцінки обставин, котрі раніше сприяли успіху чи неуспіху. Це емоційний сигнал про ймовірні наслідки дій, що передує їх учиненню. Емоції і почуття немовби заглядають у майбутнє і допомагають людині орієнтуватись в передбачуваній ситуації. Ця властивість засвідчує універсальність емоцій і почуттів як особистісного механізму виділення актуального в практично необмеженому просторі й часі - і в минулому, і в майбутньому, і тепер, і тут, і реально, і в думках.

Просторово-часове зміщення - властивість переживань, емоцій, почуттів зміщатись із самої події у згадку про неї. Пригадуючи, ми можемо переживати інтенсивніше, виразніше ніж у момент події.

Почуття - ще більш, ніж емоції, стійкі психічні стани, які мають чітко виражений предметний характер: вони виражають стійке ставлення до якихось об'єктів (реальних або уявних). Людина не може переживати почуття взагалі, безвідносне, а тільки до кого або чого-небудь. Наприклад, людина не в змозі відчувати почуття любові, якщо в неї немає об'єкта уподобання. Залежно від спрямованості почуття поділяються: на моральні (переживання людиною її ставлення до інших людей), інтелектуальні (почуття, пов'язані з пізнавальною діяльністю), естетичні (почуття красоти при сприйнятті мистецтва, явищ природи), практичні (почуття, пов'язані з діяльністю людини).

Почуття носять предметний характер, пов'язуються з уявленням або ідеєю щодо деякого об'єкта. Інша особливість почуттів полягає в тому, що вони удосконалюються і, розвиваючись, утворюють ряд рівнів, починаючи від безпосередніх почуттів і закінчуючи вищими почуттями, які належать до духовних цінностей та ідеалів.

Почуття носять історичний характер. Вони різноманітні в різних народів і можуть по-різному виражатися в різні історичні епохи в людей, які належать до тих самих націй і культур.

В індивідуальному розвитку людини почуття відіграють важливу соціалізуючу роль. Вони виступають як значущий чинник у формуванні особистості, особливо її мотиваційної сфери. На базі позитивних емоційних переживань типу почуттів з'являються і закріплюються потреби й інтереси людини.

Почуття - продукт культурно-історичного розвитку людини. Вони пов'язані з певними предметами, видами діяльності і оточуючими людьми.

Почуття виконують у житті і діяльності людини, у її спілкуванні з навколишнім світом мотивуючу роль. Людина намагається діяти так, щоб підкріпити і підсилити свої позитивні почуття. Вони в неї завжди пов'язані з роботою свідомості, можуть довільно регулюватися.

Настрій - найтриваліший емоційний стан, що забарвлює всю поведінку людини.

Емоційні стани, що виникли в процесі діяльності, можуть підвищувати або знижувати життєдіяльність людини.

Настрій - це запальний емоційний стан, що забарвлює протягом значного часу окремі психічні процеси й поведінку людини.

При розрізненні почуттів за силою виділяють пристрасті як складне психічне явище, у якому тісно переплітаються емоційні, вольові та пізнавальні процесі. Настрій - найтриваліший емоційний стан, що забарвлює всю поведінку людини.

Емоційні стани, що виникли в процесі діяльності, можуть підвищувати або знижувати життєдіяльність людини. Перші називаються стенічними, другі - астенічними. Виникнення і прояв емоцій, почуттів пов'язані зі складною комплексною роботою кори, підкірки мозку і вегетативної нервової системи, що регулює роботу внутрішніх органів. Так визначається тісний зв'язок емоцій і почуттів з діяльністю серця, дихання, із змінами в діяльності скелетних м'язів (пантоміміка) і лицьових м'язів (міміка). Спеціальні експерименти виявили в глибині мозку, у лімбічній системі, існування центрів позитивних і негативних емоцій, що одержали назву центрів «насолоди» і «страждання».

Пристрасть - це можливість ідеї постійно, впродовж тривалого часу викликати сильну емоційну реакцію. Це сильне, стійке всеохоплююче почуття, яке домінує над іншими спонуками людині і призводить до зосередження на предметі пристрасті всіх її сил і поривань.

Цікавість зацікавленість, інтерес) - позитивний емоційний стан, який сприяє розвиткові навичок, вмінь, здобуванню знань, мотивує навчання.

Страждання - емоційний стан, пов'язаний з отриманням достовірної або такої, що здається достовірною, інформації про неможливість задоволення важливих життєвих потреб, які досі здавались більш або менш імовірними. Найчастіше набирає форму емоційного стресу. Має характер астенічної емоції.

Гнів - емоційний стан, який протікає у формі афекту і викликається раптовим виникненням значної перешкоди на шляху вдоволення винятково важливої для суб'єкта потреби. Має стенічний характер.

Відраза - негативний емоційний стан, що його спричинюють об'єкти (предмети, люди, обставини і т. ін.) зіткнення з якими фізична взаємодія, спілкування тощо) заходить у суперечність із моральними або естетичними принципами і установками суб'єкта. Відраза, що поєднується з гнівом, в особистих стосунках може мотивувати агресивну поведінку, бажання позбутись когось або чогось.

Сором - негативний емоційний стан, що характеризується усвідомленням невідповідності власних помислів, вчинків і зовнішності не тільки очікуванням інших людей, а й власним уявленням про належну поведінку і зовнішній образ.

У педагогічній практиці той чи інших настрій створюється самим навчальним процесом, відносинами, що складаються між учителем та учнями, тією манерою, в якій учитель вед уроки. Неприємно бачити на уроці вчителя, який розмовляє з учнем у дратівливо-підвищеному тоні.

Навчатися керувати настроєм можна і потрібно, для цього слід його (настрій) аналізувати, контролювати, проводити автогенне тренування.

1.2 Теоретичний аналіз концепції емоційного розвитку

Психологи на протязі тривалого часу пробували вирішити питання природи емоцій. В ХVІІІ-ХІХ ст. вчені не мали єдиного погляду на це питання. Найпоширенішою була думка про те, що органічні прояви являються наслідком психічних явищ. Найбільш вузьке формулювання цієї теорії дав німецький психолог І.Д. Гербарт (1776-1841), який рахував, що найважливішим психологічним фактором є уява, образ. Наші відчуття ніби створюють зв'язок, який базується між нашими уявленнями. Між уявленням складаються стосунки протидії і конфлікту. Кожне з даних уявлень бажає “перемогти” всі інші. Відчуття, що виникали при цьому, Гербарт розглядав як реакцію на протиріччя, які виникали між сценами відчуттів.

Наприклад, образ померлої добре знайомої людини, який порівнюється з образом живої, породжує смуток. В свою чергу цей емоційний стан механічно, майже рефлекторно викликає відповідні фізіологічні реакції: сльози, зміни кольору шкіри обличчя, шиї, інші органічні зміни, притаманні проявам туги.

Такої ж думки дотримувався і другий, відомий німецький психолог В. Вундт (1832-1920). На його думку, емоції - це перш за все внутрішні зміни, які характеризуються безпосереднім впливом відчуттів на протікання уявлень і, в деякій степені, зворотнім впливом - уявлень на відчуття. Органічні та фізіологічні процеси - це тільки наслідок емоцій.

Сучасна історія емоцій розпочинається з появи в 1884 р. статті відомого американського психолога І. Джеймса “Що таке емоція”. І. Джеймс (1842-1910) і незалежно від нього Г. Ланге сформулювали теорію, згідно з якою виникнення емоцій пов'язане зі змінами, що відбуваються в керованій руховій сфері, так і в сфері, неконтрольованій свідомістю (в серцевій, судинні, секторній системах). Те, що ми відчуваємо при цих змінах і є емоційними переживаннями. За Джеймсом, “ми сумні того, що плачемо; боїмося тому. Що тремтимо; радіємо тому, що сміємось”. Якщо спробувати пояснити наші переживання з погляду цієї теорії, то виявиться, що ми говоримо неправильно. Так, замість того, що сказати: “Я побачив велику собаку, перелякався і втік”, потрібно казати, замінивши послідовність подій: “Я побачив велику собаку, побіг і злякався”.

Якщо Джеймс пов'язував емоції з широким колом різних фізіологічних змін, то Ланге - тільки з змінами судинної системи. Периферичні органічні зміни, які звичайно розглядалися як наслідок емоцій, почали розглядатися їх причиною. Звідси стає зрозумілим спростований підхід в регуляції емоцій. Вважалося, що небажані негативні емоції, наприклад горе, можна витіснити, якщо спеціально здійснювати дії, характерні для досягнення позитивних емоцій. Відомий девіз американських підприємців “Посміхайтесь!” побудований власне на цьому твердженні. І дійсно, спробуйте посміхнутися незалежно ні від чого, і ви відчуєте, що ваш настрій покращився.

Однак, теорія Джеймса-Ланге не пояснювала всієї широти емоційних проявів і тому викликала ряд заперечень. Наприклад, американський фізіолог І. Кеннон звернув увагу на той факт, що реакції тіла, що виникають при різних емоціях, дуже подібні. Людина блідне при смутку і при страху, а червоніє при радості і гніві. Тому, одних зовнішніх змін недостатньо, щоб задовільно пояснити багатогранність людських емоцій.

Крім цього, якщо у людини в експерименті спеціально, штучно викликали подібні органічні зміни, то вони далеко не завжди супроводжувались емоційними переживаннями.

Тілесні зміни при емоціях, за Кенноном, мають важливе біологічне значення. Основне їх завдання - попереднє на лаштування організму до ситуації, коли від нього потрібна підвищена трата енергії.

В зв'язку з цим більша група психологів схильна розглядати емоцію не як психічний стан, а як відповідь організму на ситуацію. Такий підхід ми бачимо вже у Ч. Дарвіна (1809-1882), який вважав, що більша половина емоційних реакцій пояснюється двома типами явищ: або тим, що вони корисні (гнів лякає ворога, а страх збирає додаткові запаси при втечі), або просто тим, що вони є рухами, що ще не зникли і залишились від попередньої стадії еволюції (рудиментами). Якщо від страху руки стають вологими, то це означає, що колись у наших мавпоподібних попередників така реакція при небезпеці полегшувала схоплювання гілок дерев. Ч. Дарвін показав, що зовнішні емоційні вираження у тварин еволюціонують так, як і будова їх тіла. В подальшому цю теорію розглядав Э. Клепаред, який писав: “Емоції виникають тільки тоді, коли по тій чи іній причині забруднена адаптація. Якщо людина може втекти, вона не відчує емоції страху”. Кожний спостерігав, що один і той самий проступок, скоєний в ситуації, коли про це хтось знає чи коли про це ніхто ніколи не дізнається, викликає різні переживання.

Окремо стоїть група теорій, які пояснюють природу емоцій через інтелектуальні чи, як ще їх називають, когнітивні фактори. Серед них слід відмітити теорію когнітивного дисонансу, запропоновану американським дослідником Л. Фестингером в 1957 році.

Початкове положення: дисонанс з заперечливим станом, що виникає в ситуації, коли людина має різні, суперечливі одна одному відомості, думки, знання про цей самий об'єкт. Коли про вашого кращого товариша хтось говорить погано, ви відчуваєте негативні емоції і хочете довести, що це не так.

Позитивні емоції людина відчуває, коли реальні результати діяльності співпадають з запланованими чи очікуваними. І якщо вашого товариша похвалять, то ви відчуваєте гордість за нього. Стан дисонансу суб'єктивно переживається, як дискомфорт, внутрішня незадоволеність, якої людина бажає позбутися. Для цього у кожної людини є два виходи: змінити свої очікування так, щоб вони відповідали реальності, чи спробувати отримати нову інформацію, яка б скасувала протиріччя і співпадала з попередніми очікуваннями. Тому, виникаючі емоційні стани розглядаються як основна причина відповідних дій і вчинків.

До подібного типу підходів може бути віднесена й інформаційна концепція емоцій психофізіолога П.В. Симонова. Згідно з його концепцією, емоційні стани людини визначається його (її) бажанням чи, як говорить П.В. Симонов, силою актуальної потреби, з одного боку, й оцінкою, яку вона дає імовірності задоволення, - з другої. Цю оцінку ймовірності людина вибирає на основі вродженого й раніше набутого нею досвіду. Причому емоція виникає тоді, коли є розходження між тим, що необхідно знати для задоволення бажання, і тим, що насправді відомо. Тобто ми постійно вільно чи невільно порівнюємо необхідну нам інформацію (про засоби, час, ресурси). Яка необхідна нам для задоволення бажання, з інформацією, яку ми маємо в даний момент. Наприклад, емоція страху розвивається при недостачі відданостей, необхідних для захисту. На цій основі була розроблена формула емоцій:

Е = -П (Іп - Іс),

Де Е - емоція (її сила і якість);

П - потреба (в формулі вона береться з від'ємним знаком);

Іп - інформація, яка потрібна для задоволення важливої потреби;

Іс - інформація існуюча, тобто відомості, які людина має в даний момент (те, що відомо).

Результати, які отримаємо з формули: якщо у людини нема потреби (П=0), то емоції вона не відчуває (Е=0); емоція не виникає втому випадку, коли людина, яка відчуває якесь бажання, має повну можливість для його реалізації. (Іп = Іі).

Якщо імовірність задоволення потреби велика, проявляються позитивні відчуття (Іі > Іп). Негативні емоції виникають, якщо людина негативно оцінює можливість задоволення потреби. (Іі < Іп).При цьому максимум негативних і позитивних емоцій при постійній силі потреби людини відчуває, коли Іп=0 чи Іі=0.

Таким чином, в середині нас ніби знаходиться манометр, показники якого залежать від того, яка інформація є про те, що необхідно для задоволення потреби, і про те, що ми маємо, і в залежності від їх співвідношення ми відчуваємо різні емоції.

1.3 Особливості розвитку емоційної сфери дітей дошкільного віку

Особливості емоційного розвитку у немовлячому віці.

Пізнання людини спрямоване на відображення об'єктивних властивостей і закономірностей дійсності. В результаті виникають образ, думка, знання.

По-іншому відображається дійсність в емоційно-вольових процесах. Своєрідність полягає у тому, що почуття відображають значення об'єктів для життя людини у формі переживання (приємного і неприємного, задоволення і незадоволення).

Вони пов'язані з потребами і виступають показником того, як відбувається їх задоволення.

Враховуючи значення об'єктів, людина регулює свою діяльність за допомогою волі уникає шкідливого та засвоює корисне.

Емоційно-вольові процеси іноді називають афективною сферою особистості.

Емоції - психічне відображення у формі безпосереднього пристрасного переживання життєвого сенсу явищ та ситуацій, зумовленого відношенням їх об'єктивних властивостей до потреб суб'єкта.

Емоції (лат. eтovere - хвилювати, збуджувати) - психічні стани і процеси, виражені у формі безпосереднього переживання ставлення людини до світу, до того, що вона почуває і робить.

Вищий продукт емоцій людини - стійкі почуття до предметів, що служать задоволенню й вищих потреб. Почуття носять предметний характер, оскільки пов'язані з яким-небудь конкретним об'єктом.

Період від двох до шести років називають віком афективності, який характеризують бурхливі, нестійкі емоції, швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого.

Афективність (лат. affectus - пристрасть, хвилювання) - бурхливе реагування на ситуацію, швидкий перехід від одного емоційного стану до іншого, емоційна імпульсивність, що виявляється у неприродних інтонаціях, міміці, жестах, позах, мовних зворотах тощо. Дитину легко налякати, розсердити, зацікавити, викликати у неї задоволення, радість. Вона відкрита до сприйняття і впливу емоцій, які переживають інші діти й дорослі («емоційна заражуваність»).

Здатність до емоційних переживань проявляється одразу після появи дитини на світ. Проведені спостереження показують, що перші емоції - негативні, вони викликані дією різних для новонародженого подразників: яскравого світла, дотиками одягу до ніжного тіла, гучних звуків. Низка дослідників розглядає момент народження як емоційний стрес: «Подивіться на новонародженого у перші хвилини його життя. Ця трагічна мaска на обличчі, заплющені напружені до максимуму» (Є.В. Субботський, Ф.Лабуайє). Негативні переживання переважають у перші тижні після народження дитини і пов'язані з фізіологічними причинами. Через крик, плач, рухові реакції емоції виконують захисну функцію, сигналізуючи про якесь неблагополуччя малюка: голод, хворобу, мокрі пелюшки, потребу спати тощо. (Н.Л. Фігурін, М.П. Денісова). Тепер від уважності й догляду дорослого залежить емоційне благополуччя дитини. Задоволення всіх органічних потреб дитини сприяє швидкому зростанню організму, збільшенню періоду активності порівняно зі сном. Під час активності малюк перебуває у постійному контакті з дорослим, який адресує йому свої посмішки, радість, ласкаві слова. Дорослий стає особливо значущим фактором оточення дитини, його поява у полі сприймання малюка викликає в останнього пожвавлення, увагу, а наприкінці першого місяця життя і першу посмішку. Реакції малюка, що свідчать про його позитивні емоції при контакті з близьким дорослим, до трьох місяців ускладнюються, охоплюють все тіло дитини (ручки, ніжки, обличчя). Систему таких емоційних реакцій Н.Л. Фігурін та М.П. Денисова назвали «комплексом пожвавлення».

Найсильніше і найважливіше джерело переживань дитини - її взаємини з іншими людьми. Якщо дорослі ласкаво ставляться до неї, визначають ЇЇ права, виявляють увагу, то у неї переважає бадьорий, життєрадісний настрій, вона переживає емоційне благополуччя - почуття впевненості, захищеності, яке сприяє нормальному розвитку особистості дитини, виробленню у неї позитивних якостей, доброзичливого ставлення до людей. Прояви ставлення до дитини викликають у неї відповідні почуття - радість, гордість, співчуття, страх, образу, гнів, заздрість та ін. Вона гостро переживає як ласку, похвалу, так і розчарування, несправедливість.

У сім'ях, де батьки не вважають за потрібне приділяти увагу емоційно позитивним контактам з дитиною, де дорослі реагують тільки на негативні переживання дитини, росте вередливий і плаксивий малюк.

Дитина не тільки реагує на виражені стосовно неї особисто емоції дорослого, але й заражається його емоційним станом, чутливо реагує на нього. У роздратованої мами малюк плаче, у засмученої й виснаженої - малюк тривожний, страждає безсонням, у нього знижена зацікавленість оточуючим. Як дослідила М.І. Лісі , у малюка формується певне ставлення до оточуючого під впливом дорослого. Якщо дорослий надмірно охороняє дитину від зовнішнього світу, намагається викликати у дитини страх перед всім новим, невідомим, то це значно знижує пізнавальну активність малюка, замість зацікавлення оточуючим у неї виникає страх і недовіра, прагнення уникнути, заховатися. Страх малюка перед сторонніми людьми виникає після 8 місяців, який при чуйному ставленні до малюка проходить приблизно в 1,5-2 роки.

Бурхливу радість і захоплення викликають у дитини перші вдалі спроби захопити й утримати предмет, маніпулювання з ним. Дитина проявляє підвищену увагу та зацікавленість стосовно нових іграшок у разі виявлення в них нових властивостей.

При досягненні малюком шести місяців його спілкування з дорослим набуває ситуативно-ділової форми. Радість малюка викликають дії з предметами, з іграшками, які демонструє дорослий. Згодом вона із задоволенням включається у предметну дію дорослого, діє разом з ним. До кінця року у дитини виникає засмучення, якщо їй не вдалось отримати очікуваного результату предметної дії: трясе брязкальцем, яке «мовчить», не може дістати шарик з коробочки, хоча довго намагається це зробити. Вираження негативних емоцій, як правило, адресується дорослому як заклик про допомогу. Отримуючи біль від деяких дій з предметами, дитина реагує незадоволенням, плачем: потрапила пальчиком в отвір коробочки, а витягти не може, відкрити кришку дерев'яної коробки, яка різко впала, вдаривши руку тощо. Дитина починає уникати дій з предметами, що викликали негативні переживання.

У процесі предметних маніпулювань дитина пізнає оточуюче, в неї розвиваються пізнавальні процеси, що неввіддально пов'язані із емоційним життям малюка. Особливо важливим для розвитку пізнавальної активності дитини виступають реакції на новизну, Їхня емоційна забарвленість та інтенсивність. Сенсорна активність дитини у відповідь на нові подразники, що проявляються з перших місяців життя, до кінця року починає супроводжуватися виразним здивуванням. Орієнтувальний рефлекс «що таке?» поступово перетворюється на пізнавальне ставлення до дійсності.

До кінця 1-го року у дитини виникає здатність до емоційного відгуку на негативні переживання інших людей. Ось граються два хлопчики, у кожного - машинка. Один з хлоп'ят хоче потримати машинку іншого, вириває й з рук ровесника. Той - уплач. Малюк здивовано й злякано дивиться на ровесника кілька секунд і повертає йому іграшку. Якщо мама закриває руками обличчя, то малюк наближається до неї, стурбовано дивиться в очі, намагається відсунути руки матері від її обличчя. Здатність виявляти співчуття та симпатію до інших виникає на основі наслідування дорослого, тому без відповідного прикладу в дитини не формується.

Висновки про особливості емоційного розвитку немовляти:

- вроджена здатність дитини до емоційного життя проявляється одразу після народження у формі негативних переживань;

- любов і турбота дорослих стають джерелом появи позитивних переживань дитини, пов'язаних із благополуччям її організму та із задоволенням потреби у спілкуванні; - при оволодінні дитиною хапанням маніпулювання предметами починає викликати як позитивні, так і негативні емоції залежно від їх результатів;

- до кінця першого року реакція на нові подразники супроводжується здивуванням - першою інтелектуальною емоцією;

- дитина заражається емоціями близьких людей, на основі чого виникають перші прояви симпатії; співчуття.

Емоційний розвиток у ранньому дитинстві.

Емоції продовжують відігравати значну роль у забезпеченні психічного благополуччя дитини раннього віку. Дитина ще не вміє керувати своїми емоціями, стримувати небажані їх прояви. Тому вся активність дитини виразно емоційна, забарвлена позитивними чи негативними переживаннями. Дорослий скеровує емоційне життя малюка: коли той засмучений? підбадьорює, переключає на іншу діяльність; втома, дратівливість, занадто бурхливі вияви емоцій свідчать про перезбудження нервової системи, потребу у відпочинку - дорослий заспокоює малюка, створює умови для сну.

Оволодіння предметно-маніпулятивними іграми роблять цей вид діяльності джерелом різноманітних переживань дитини. Вона радіє, коли виконання дій вдається, у грі використовуються різноманітні, цікаві для дитини предмети; засмучується - якщо предметна дія невдала (чашка із «супом» впала під стіл; пластмасовий глечик тріснув, картонний кубик зім'явся). Виникають уподобання серед іграшок. З них є такі, якими дитина особливо часто й довго грається. Виникнення у дитини мотивувальних уявлень приводить до того, що відсутня улюблена іграшка викликає в неї сум, плач. Подібні реакції спостерігаються, якщо іграшку дитина десь забула, загубила тощо. Дитина може плакати за лялькою, яку вранці разом з мамою бачила у магазині.

Негативні емоції дитини часто пов'язані із проявами кризи 3-х років, неправильно побудованим спілкуванням з дорослим. Так, дитина, уникає контактів з дорослим, замикається, якщо їй не надається простору для виявлення ініціативи у грі, у предметних діях, їй забороняється самостійно виконати той чи інший побутовий процес.

Чимдалі виразніше виявляються вищі почуття. Серед них у ході побутової діяльності прилучення дитини до дотримання певного порядку в своїй кімнаті, до наведення ладу у своєму одязі, іграшках виникає уявлення про красиве і некрасиве, супроводжуване естетичними переживаннями. Коли у кімнаті все прибрано, лежить на своїх місцях - дитині це подобається. ІЦоб красиво виглядати, потрібно доглядати за своїм обличчям, волоссям, одягом, взуттям.

Здатність дитини виконувати предметні дії, у тому числі і пов'язані із обстеженням предмета, зміцнює переживання, пов'язані із процесом пізнання. Здивування, характерне для немовляти, набуває характеру допитливості, що пов'язані із пізнавальними діями (обстеженням предмета, постановкою запитань).

Характерними для дітей раннього віку є нові переживання, пов'язані із іншими дітьми. Наприклад, більшість дітей переживає сильне почуття ревнощів при появі у сім'ї ще однієї дитини. При появі новонародженого дитина демонструє батькам бажання стати такою ж маленькою: просить, щоб її погодували з соски, погойдали на руках, покатали у колясці. Вона починає ссати палець, не проситься у туалет, наслідуючи новонародженого. Нерідко ревнощі виражаються в агресії: старша дитина намагається образити меншу, сварить їі, вигадує образливі прізвиська. Буває, що дитина стає вередливою, плаксивою, неслухняною. Щоб попередити такі емоційні розлади, батьки повинні формувати у дитини позицію старшої, бути до неї уважними, проявляти свою любов, пояснювати дитині зміни, що стались у родині.

Щодо однолітків у дітей проявляється суперництво, елементи заздрості, ревнощі, які також повинен усувати дорослий шляхом організації спільних видів діяльності дітей на засадах співпраці, взаємодопомоги.

Діти добре розуміють настрій близьких, любов і симпатія до яких набуває нових форм. У дітей виникає вибіркове ставлення до дорослих, залежно від їх емоційного портрета, що склався завдяки спілкуванню: із забрудненими штанцями малюк біжить до бабусі, бо очікує, що та пожаліє, а мама - може сваритись, буде незадоволеною. Малюк прагне похвали, заохочення, засмучується, якщо їх не одержує. Зростає його здатність розуміти слова, що виражають оцінки дорослих, їх аргyменти: погано, бо забруднився, бо не доїв супу, бо посварився з товаришем. Згодом дитина добре розрізняє смисл оцінок «добре» і «погано».

Під впливом дії на малюка позитивної та негативної оцінки виникає почуття сорому, пов'язане зі всім минулим досвідом взаємодії дитини з оточуючим. Воно є проявом дитячої самолюбності, виниклого почуття гордості й власної гідності.

Висновки про особливості емоційного розвитку в ранньому віці:

- емоційне життя дитини насичене глибокими, інтенсивними, позитивними та негативними, слабо керованими переживаннями, що забарвлюють всю активність малюка; - дорослий повинен скеровувати переживання дитини, попереджати їх негативний вплив на стан нервової системи, її перезбудження;

- головним джерелом емоцій дитини виступає предметно-маніпулятивна гра, спілкування з дорослим та з ровесниками;

- емоції починають відігравати функції; пов'язані із уявленнями предметів;

- під впливом виховання виразніше виявляються вищі почуття - естетичні, інтелектуальні, моральні;

- розвиток емоцій дитини впливає на якісні зміни У відносинах з дорослими, починає відігравати важливу роль у розвитку особистості дитини - з'являється прагнення до схвалення, орієнтація на оцінки дорослих, пов'язані із бажанням уникнути сорому, приниження своєї гідності.

Емоційний розвиток дітей у віці 3 - 7 років.

Почуття З-4-річної дитини, хоч і яскраві, але дуже ситуативні і нестійкі. Так, любов дитини до матері спонукає малюка обнімати її, цілувати, вимовляти ніжні слова, але ще не може бути постійним джерелом вчинків, які б її тішили. Дитина ще не здатна до тривалого співчуття і піклування про інших, навіть рідних людей.

Не тривалі почуття молодших і середніх дошкільників щодо однолітків. Здебільшого вони дружать почергово з багатьма дітьми залежно від обставин. Така дружба заснована не на стійкому ставленні до однолітка, а на тому, що дитина з ним грається або сидить поряд за столом.

З часом почуття дитини набувають більшої глибини і стійкості. Старші дошкільники можуть виявляти істинне піклування про близьких людей, намагаються відгородити їх від хвилювання, засмучення. Типовою для них стає постійна дружба з однолітками, хоч часто трапляються і прояви почергової дружби. Для виникнення дружби основне значення має не зовнішня ситуація, а взаємна симпатія дітей, позитивне ставлення до їхніх якостей «Він знає багато ігор», «З ним весело», «Вона добра»).

З-річні діти радіють похвалі дорослих, засмучуються докорам, переживають почуття гордості і сорому залежно від того, як їх оцінюють дорослі. Однак ці переживання стосуються не вчинків, а оцінок іншими людьми. Унаслідок засвоєння норм і правил поведінки, формування самооцінки дитина переживає виконання (невиконання) цих норм, відчуваючи залежно від обставин радість, гордість або смуток, сором.

Важливим новим фактом емоційної сфери дошкільника стає переживання з приводу можливої реакції дорослих на його дії та вчинки: «що скаже мама?», «батько буде сваритися». Таким чином, емоції дошкільника включаються у внутрішні механізми забезпечення супідрядності мотивів як важливий їх компонент.

Значного пpoгpecy зазнають вищі почуття, як неодмінна ознака особистості.

Вищі почуття - емоційні процеси, які виражають цілісне ставлення до світу, людей, відображають моральну позицію особистості.

Одним із найважливіших елементів системи вищих почуттів є гуманні почуття - переживання, у яких виражається ставлення до людей, визнання їх самоцінності, прав і свобод. Їх джерелом є взаємини з близькими людьми, доброзичливість, увага, піклування, любов дорослих.

Справжньою школою таких почуттів для дошкільників виступає сюжетно-рольова гра, де виникає потреба зрозуміти іншого, врахувати його позицію, інтереси, настрій, бажання. Виконання ролі кожною дитиною та їх співвідношення будується на певних моральних уявленнях про належні способи поведінки. Розвивається відповідальність за свою ділянку роботи: якщо «лікар» буде постійно вибігати з «кабінету», то хворі залишаться без допомоги; якщо «продавець» буде Їсти цукерки, то покупцям не вистачить. Таким чином, завдяки грі діти не тільки переживають відповідні етичні колізії, але й краще усвідомлюють моральні норми, в них формується установка на їх глибше пізнання.

Оволодіння нормами поведінки також є джерелом розвитку моральних почуттів - переживань, у яких виявляється ставлення до суспільних подій та їх учасників, до себе. Переживання тепер породжуються тим, що думають про дитину дорослі й однолітки.

У дошкільному віці вищі моральні почуття поглиблюють почуття гордості і самоповаги - задоволення від усвідомлення досягнутих успіхів, першості у чому-небудь, поваги до себе. До 7-ми років ці почуття набувають характеру індивідуальних стійких проявів особистості дошкільника. В одних дітей почуття гордості, самоповаги розвинені сильніше, вони не допускають приниження з боку дорослих і однолітків, інші - постійно перебувають під чиїмось впливом, нездатні і не прагнуть дати відсіч кривднику. Почуття гордості і самоповаги є важливим емоційним компонентом самооцінки дитини, що мотивує її поведінку.

На 3-му році життя зароджується моральне почуття обов'язку. Малюк підкоряється вимогам дорослого, не усвідомлюючи їх смислу, не розуміючи значення для інших здійснених ним вчинків. Він лише фіксує і нагромаджує первинні моральні уявлення: «можна»), «не можна»), «погано», «добре»), співвідносить їх зі своїми діями. Його емоційні реакції на позитивне і негативне у вчинках дорослих ще нестійкі.

ВИСНОВКИ про особливості етичних почуттів дошкільника: - етичні почуття дошкільників становлять важливу складову їхньої емоційної сфери, свідчать про розвиток їх особистості;

- етичні почуття лежать в основі такого особистісного утворення, як емоційна позитивна спрямованість на іншу людину;

- у розвитку етичних почуттів провідне значення мають спілкування та спільна діяльність дитини із дорослими та з ровесниками;

- етичні переживання виникають спочатку під впливом вимог дорослих, а до кінця дошкільного віку внаслідок засвоєння моральних норм.

Розлади емоційної сфери дошкільника.

Емоції дитини пов'язані з внутрішнім світом дитини і різними соціальними ситуаціями розуміння, переживання яких викликає у неї певні емоційні стани. Причини емоційних розладів досить складні. Проте джерелом їх, як правило, виступають особливості спілкування, по-перше, із дорослими, а по-друге, із ровесниками. Внаслідок порушення соціальних ситуацій (зміна режиму, способу життя тощо) у дитини може виникнути стресовий стан, афективні реакції, страх. Це викликає негативне самопочуття дитини, тобто її емоційне неблагополуччя.

Афект - короткочасне бурхливе нервове збудження, яке супроводжують різкі рухові прояви, зміни У діяльності внутрішніх органів, втрата вольового контролю за власними діями і бурхливим вираженням емоцій.

Як правило, афект зумовлений слабкістю коркового гальмування, тому збудження у дитини може переважати над гальмуванням. Невміння дитини загальмувати бурхливий прояв позитивних емоцій може спровокувати у неї негативні емоції: бурхливі веселощі закінчуються плачем, слізьми.

На розвиток емоцій і почуттів впливають вікові етапи і кризи особистості. Центральне для певного віку новоутворення, що виникає у відповідь на потреби дитини, містить емоційний компонент. Якщо нові потреби, що з'явились наприкінці кожного етапу, не задовольняються або придушуються, у дошкільника розпочинається стан фрустрації.

Фрустрація (лат. frustratio - обман, розлад) - психічний стан людини, зумовлений нездоланними труднощами на шляху до мети або задоволення власних потреб і бажань.

Проявляється вона як агресія або як депресія. У стані агресії дитина переживає гнів, лють, прагнення фізичної розправи з противником; у депресії вона пасив на, пригнічена. Якщо дитина починає малювати себе у важких ситуаціях або постійно зображує страшні сни - це сигналізує про її емоційне неблагополуччя. Воно може спричинюватися незадоволеністю дитини спілкуванням з дорослими (батьки) й однолітками, дефіцитом людського тепла, ласки, розладами у сім`ї. Симптомами фрустрації є тривожно-песимістичні очікування, невпевненість малюка, почуття незахищеності, іноді страх у зв'язку з імовірним негативним ставленням дорослого. Все це провокує у нього впертість, небажання підкорятися вимогам батьків, тобто є серйозним психологічним бар'єром між ним і дорослими.

Страх - негативний емоційний стан, який виникає у ситуаціях уявної або реальної загрози біологічному або соціальному існуванню людини, спрямований на джерело цієї ситуації.

Поява страхів залежить від життєвого досвіду дитини, рівня розвитку самостійності, уяви, емоційної чутливості, хвилювання, тривожності, сором'язливості, невпевненості. Найчастіше їх зумовлюють біль, інстинкт самозбереження. Залежно від ситуації, яка склалася, ступеня її небезпечності та індивідуальних особливостей людини він може набувати різної інтенсивності: від легкого побоювання до жаху, що повністю паралізує рухи і мову.

Вирізняють конкретні і символічні страхи. Конкретними страхами є емоції, що виникають у ситуації, коли небезпека пов'язується з конкретними предметами, істотами чи явищами навколишньої дійсності. У віці 3-х років дитина вже перестає боятись конкретних предметів, людей, тварин тощо, у неї зменшується кількість конкретних страхів, натомість з'являються страхи символічні. Символічними страхами називають переживання стану або ситуації загрози безпосередньо до предмета; загрозливою постає ситуація невизначеності або фантазії.

Невиправдане суворе ставлення дорослого, неадекватні засоби виховання перенапружують нервову систему дитини і створюють сприятливу основу для появи страхів. До цього призводять погрози, суворі покарання (іноді - тілесні), штучне обмеження рухів, зневага до інтересів і бажань малюка та ін. Постійне залякування робить дітей безсилими, нездатними міркувати, викликає стан тривожності. Виникнення страхів у дитини спричинюють і страхи матері. Пам'ятаючи свої дитячі страхи, вона мимовільно відгороджує малюка від об'єктів її страху, наприклад тварин. Так не усвідомлено формуються тривожні почуття «спадкові» страхи.

Для подолання страхів дорослому потрібно ближче і уважніше спілкуватися з дитиною, взяти участь в лякливій дитину діяльності, наприклад, разом увійти до темної кімнати.

ВИСНОВКИ про розлади емоційної сфери дошкільників: - негаразди в емоційній сфері дошкільника негативно позначаються на формуванні особистості;

- профілактика розладів емоційної сфери дошкільника передбачає дотримання нормативних вікових показників спілкування дитини з дорослими та ровесниками;

- при відсутності нормального спілкування з дорослими у дитини виникає апатія, пригніченість, байдужість;

- невідповідна вікові залежність від батьків породжує страх самотності, невпевненість, безініціативність;

- страхи дошкільників набувають хворобливого характеру при неправильному ставленні дорослих до цих страхів; - у спілкуванні з ровесниками емоційні розлади полягають, як у нездатності дитини до спільних дій, так і у небажанні спілкуватися.

РОЗДІЛ 2. Діагностика порушень емоційної сфери у дітей дошкільного віку

2.1 Можливості емоційної сфери у дітей дошкільного віку

Дослідження проводилося в ДНЗ № 444

Завдання дослідження:

1. Виявити вікові та індивідуальні особливості емоційної сфери у дітей.

2. Виявити вікові особливості емоційної сфери, особливості сприймання емоцій дітьми дошкільного віку.

Метод дослідження: природній експеримент.

Матеріал: 5-6 картинок на кожну дитину, «смайли», які виражають емоції.

В експерименті приймало 5 дітей молодшого віку та 5 дітей старшого віку.

Дітям було роздано пять різних картинок „смайлики”, було запропоновано розглянути й назвати емоції які притаманні дітям.

Результат експерименту було записано в таблицю. За кожну правильну відповідь дається 1 бал, за невірну 0, за не чітко визначену 0,5 балів. Проаналізовані дані експерименту (відповіді дітей), ми визчили показники розуміння емоцій кожної дитини та перевели в кількісні значення.

Отже, можна дійти висновку, що показники значно вищі у дітей старшого віку ніж у дітей молодшого віку.

Ці дані взяті за допомогою відсодкового співвідношення показників розуміння емоцій, а саме у дітей молодшого віку показник дорівнює 78 %, а у дітей старшого віку - 94 %.

Результати експерименту

Прізвище, Ім`я, вік дитини

Показники

картинка №1

картинка №2

картинка №3

картинка №4

картинка №5

Показники

Андрій П. 3,5 р.

V

V/Л

V

Л

V

3,5

Марія Р. 3,8 р.

V

V

V

V

V

5

Микола Л. 3,2 р.

V

V

V

Л

V

3,5

Олеся С. 3,3 р.

V

V/Л

V

Л

V

3,5

Максим Д. 3,5 р.

V

V

V

V

V

5

Аня П. 5,5 р.

V

V

V

V

V/Л

4,5

Денис О. 5,9 р.

V

V

V

V

V

5

Максим А. 5,4 р.

V

V

V

V/Л

V

4,5

Олена Т. 5,8

V

V

V

V

V

5

Вадим Л. 5,6 р.

V

V

V

V

V/Л

4,5

2.2 Рекомендації практичними психологами по розвитку емоцій (батьками, педагогами)

Емоційному розвиткові сприяє така поведінка дорослих, яка робить їх джерелом комфорту і підтримки.

Тепло. Піл словом “тепло” розуміємо інтерес до дітей, доброзичливість і реакція на їхні потреби. Діти відчувають, що їх люблять, цінують, приймають. Тепло виражається в тому, що дорослі:

- завжди поруч;

- торкаються ніжно дитини;

- встановлюють і підтримують з нею зоровий контакт;

- використовують можливість, щоб поговорити з дитиною;

- розмовляючи з дитиною, нахиляються до неї так, щоб та їх бачила.

Чуйність. Коли реакція дорослих доброзичлива і передбачувана, діти очікують безпеки і затишку, світ безпечний для них. Постійна реакція вихователя на дитину і стосунки, які виникають між ними, є найважливішим чинником, який визначає ступінь подальшого успіху вихователь закріплений за певною групою дітей, взаємодіє з ними весь час. Ці взаємостосунки, засновані на щоденному контакту дитини і дорослого, роблять свій захищеним і передбачуваним. Вихователь може реагувати так:

Щойно малюк починає плакати, бере його на руки, з'ясовує причину сліз й усуває її;

- обговорює з батьками й іншими членами сім'ї, як поводитися з дитиною у певних ситуаціях;

- виробляє певні моделі поведінки, які відповідають особливостям дитини. Наприклад, коли Тетянка лягає спати, то любить, щоб її погойдали, в Юрко - щоб його погладжувати по спинці;

- пестіть дитину, коли є можливість.

Повага. Повага до дітей означає віру в їхні здібності та потенційна розвитку.

Щоб проявити повагу:

- дізнайтеся про особливості, інтереси, потреби, схильності дитини;

- робіть так, що діти самі шукали власні рішення;

- просіть дітей поділитися своїми ідеями.

Емпатія. Здатність розуміти і приймати емоційний стан, недоліки, думки іншого і є емпатією. Навчатися емпатії - означає мати досвід такого самого ставлення до себе.

Дорослі можуть виявляти емпатію до дітей різними способами:

- пристосовуючись до настрою дитини;

- виражаючи почуття дітей мімікою, голосом, жестами;

- повторюючи за дітьми звуки;

- називаючи емоції дітей просто і без оцінки: “Ти почуваєшся щасливим”; “Ти дуже розхвилювався”; “Ти засмучений”;

- хвалячи дітей, коли вони виявляють зародки емпатії стосовно інших: “Як ти добре мене обійняв”, “Ти пожалів Марійку”;

- у відповідь на жести дитини промовляють: “Ти хочеш персика”.

- повторюють і розвивають сказане дитиною. Наприклад, дитина каже: “Черевик”. Дорослий: “Ти хочеш знайти свій улюблений червоний черевик”.

Щирість. Щирість означає, що дорослі мають бути правдиві, розумні і мають хвалити дітей.

Щирість виражається так:

- чесно зізнайтеся, коли щось не так. Уникайте вселяти в дітей помилкові надії;

- будьте поруч, коли діти чимось самостійно займаються, щоб підтримати і підбадьорити їх;

- подякуйте дітям за допомогу чи спробу щось зробити;

- пояснюйте дитині, чому ви просите її зробити щось, чого їй спочатку не хочеться.

Для розвитку автономності і впевненості можна використовувати такі прийоми:

- дати дітям можливість самостійного вибору.

Нехай вони самі вирішують, з якої чашки пити, яку книжку розглядати, які фрукти їсти, чим зайнятися і яку руку мити першою;

- дати дітям можливість самостійно обслуговувати себе. Вони можуть самі налити сік, одягтися (наскільки це можливо) і допомогти навести порядок після гри. Заохочуйте подібні прагнення;

- дати дітям можливість (не забуваючи при цьому про їхню безпеку) досліджувати матеріали, не коментуючи, як саме це слід робити;

- дати дітям можливість фізично досліджувати навколишній світ - забиратися на гірку, ходити по колоді, стрибати з невисоких східців. Починаючи і повторюючи ці дії, діти вдосконалюються;

- дати дітям доволі часу для роботи з різноманітними матеріалами, щоб вони експериментували, пробували, здійснювали вибір, бачили результати своїх дій.

Як не варто поводитися. Діти вчаться керувати своїми емоціями, взаємодіючи з іншими людьми. Вони спостерігають за тим, як дорослі справляються зі своїми емоціями і беруть інформацію з того, як з ними поводяться в різних емоційних ситуаціях. З цього досвіду вони беруть корисні або шкідливі уроки. Коли дорослі ігнорують емоційні сигнали дітей, діти відчувають, що їхні почуття не мають значення для дорослих або просто “неправильні”.

Дорослі часто дозволяють собі неправильно поводитися - вони нав'язують, забороняють, не об'єктивно трактують дійсність, допускають раптові зміни у власній поведінці. Вони роблять це, наприклад, коли хочуть уникнути неприємної ситуації чи злагодити її гостроту. Ефект у цьому випадку виходить зворотній. При цьому ситуація не просто не вирішується, а загострюється, і діти позбавляються можливості зрозуміти те, як можна було справитися зі своїм станом.

Щоб не порушити емоційного розвитку дитини, дорослі можуть використовувати такі рекомендації.

Визначайте наявність у дітей емоцій, не спростовуйте їх.

Іноді дорослі заперечують наявність почуттів у дітей. Накладаючи заборону на емоції. Слова “не бійся”, “не можна сердитися”, “дайно, посміхнися”, “чого тут плакати” - спростовують самі емоції.

Іноді дорослі зменшують емоції дітей - “нічого тут страшного немає”, “Нічого з тобою поганого не трапиться”. Як правило, дорослі хочуть зробити як краще, але, на жаль, така реакція дорослих аналізує дітям, що їхні почуття й емоції неправильні, не приймаються дорослими, що вони надходять неправильно.

Правильна стратегія у таких випадках - визначити почуття дитини і спробувати пояснити, чому потрібно робити якось інакше.

Жартувати над дитиною чи соромити її, щоб вивести з емоційного стан, щонайменше, неправильно. Діти ображаються, коли чують: “Ти ж не маленький”, “Ти ж не дівчинка”, “Ось я бабусі розповім, як ти поводився”. Таке при соромлення підриває віру в справедливість і любов дорослого, змушує сумніватися у власній правильності та адекватності.

Визнайте наявність у дітей страху і не тисніть на дітей, коли вони бояться.

Помилково міркувати, що якщо у дітей залишити віч-на-віч зі своїми страхами Але якщо зросте страх, то діти переборюють його. На жаль, коли страхи зростуть, вони можуть залишитися на все життя. А неправильне поводження дорослих у цій ситуації може підігравати довіру до них.

Страхи слід визнавати і допомагати дитині поступово переборювати їх.

Визначайте наявність складних, хворобливих ситуацій.

Іноді, щоб захистити дітей від хворобливого емоційного досвіду, дорослі спотворюють те, що відбувається.

Дорослі мають ретельно підбирати слова і пояснення, щоб не зашкодити розвиткові здорових емоцій.

Будьте послідовні, не допускайте різкої зміни настрою.

Діти рідко дивуються тому, що роблять дорослі в тому разі, якщо поведінка їх узагалі важко зрозуміти. Проте якщо настрій дорослих різко змінюється (від веселого до сердитого. Від уважного до байдужого) без будь-яких причин, діти починають їх боятися. Важливо пояснити дітям, що відбувається, і поводитися так, аби поведінка була передбачуваною і викликала у дітей довіру.

Як розмовляти з дітьми про їхні емоції.

Батьки починають говорити з дітьми про їхні емоції відразу ж після народження. Важливо продовжувати знайомити дітей з “емоційним” словником.

Найбільше всебічно діти навчаються на власному досвіді, тому важливо називати їхні власні емоції й описувати їх. Наприклад, коли Катруся сердито відштовхує руку вчителя, він може сказати: “Катрусю, ти сердишся”. Тим самим вихователь пов'язує набутий досвід дитини з поняттям гніву, показує дитині, що її емоційний стан зрозумілий, піддається опису. А з тим, що зрозуміло, що піддається опису, легше справитися.

У разі такої поведінки дорослих діти навчаються краще зрозуміти і свій стан, і стан інших людей.

Уважно спостерігайте за дітьми

Значення або зміст будь-якої ситуації можна зрозуміти до кінця, лише розуміючи загальний контекст, в якому ця ситуація наявна. Уважно спостерігайте за дітьми, за виразом їхнього обличчя, за жестами, рухами, звуками чи словами. Якість почуття можуть бути загострені, а якість - помірні. Важливо говорити про них, які б вони не були. Називайте емоції різними словами. Визначте, що почуває дитина і скажіть це словами, звертаючись до неї: “Ти, здається, стурбований чимось?”, “У тебе задоволений вигляд”. Описуючи емоції, використовуйте різні слова. Розпочніть зі слів, які описують базові емоції: радісний, сумний, сердитий, зляканий. Потім поступово використовуйте слова, щоб якомога точніше визначити емоції і почуття: задоволений, розчарований, роздратований, стомлений, схвильований. Після нового слова поясніть його значення пропозицією. Наприклад “Ти розчарована, Катрусю? Ніяк не можеш скласти пірамідки”. Навіть коли дитина ще не розуміє цих слів, ви самі звикатимете спостерігати і якомога точно будете описувати цей вияв.

У міру дорослішання дини ваші слова будуть набувати для неї все більше й більше змісту, і вони уде все краще й краще розбиратися у своїх почуттях. Допомагайте дітям розповідати про свої почуття. Розпочніть із простих запитань, які припускають відповіді “так” чи “ні”. У міру того, як діти здобувають практичні знання й уміння, підказуєте їм прості слова, які можна використовувати для самовираження.

Допомагайте дітям розповідати про свої почуття, зауважувати і розуміти почуття інших людей.

Для того, щоб спілкуватися з іншими людьми, дитина має навчитися розуміти, що вони почувають у міру дорослішання дитини і набуття нею досвіду. Описуйте почуття інших людей. Виділяйте конкретні аспекти поводження, привертайте увагу дітей до подій, які викликають емоції.

Визначайте право дітей на емоції, але не допускайте руйнівної поведінки.

ВИСНОВОК

Отже, першою формою людської активності є емоції, за сьогоднішніх умов психічний розвиток дитини значно ускладнений. Емоції стають своєрідним орієнтиром в пізнанні світу, чим більше емоцій, тим більше дитина має можливостей взаємодії з дорослим. Провідною діяльністю в немовлячому віці є емоційне спілкування. Воно залежить від ситуації сумісного життя з матір'ю. Для дитини батьки стають центром світу, засобом розуміння його та інших людей. Спілкування в цей період повинно носити емоційно - позитивний характер. Тим самим у дитини створюється емоційно-позитивний тонус, що буде слугувати ознакою фізичного і психічного здоров'я.

Спираючись на психологічні та педагогічні факти, слід підкреслити, що соціальна ситуація психічного розвитку дитини-немовляти -- це: ситуація нерозривної єдності дитини і дорослого соціальна ситуація «МИ» - соціальна ситуація комфорту. Показником існування такої соціальної ситуації є позитивний емоційний фон, який є умовою нормального фізичного та психічного розвитку дитини. Цей емоційно-позитивний фон необхідно постійно підтримувати. Емоції розвиваються тільки при взаємодії з дорослими людьми, які наповнюють життя немовляти різними враженнями.

Соціальна ситуація спільного життя дитини з дорослим зумовлює виникнення нового типу діяльності, їх безпосереднього емоційного спілкування.

Отже, можна зробити висновки, що проблема емоційної культури є загальновизнаною, а успішність її вирішення залежить від підготовленості батьків і вихователів та їхньої співпраці у цьому напрямку. Особливо слід звернути увагу на необхідність поглибленого ознайомлення дошкільників з різними емоційними станами, формування у них уявлень про внутрішні та зовнішні чинники, що зумовлюють певний настрій у людини та його зовнішні прояви - міміку, жести, вчинки; також необхідно з'ясувати умови оптимізації спілкування з дорослими та однолітками як засобу виховання емоційної культури дошкільника. Дослідження цих питань, на нашу думку, сприятиме більш успішному вирішенню означеної проблеми.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Абрамов Г.В. Возрастная психология. - М., 1997. - Гл.12-14.

2. Аронсон Э., Уилсон Т., Эйкер Р. Социальная психология.

3. Психологические законы поведения человека в социуме. - СПб: прайм-ЕВРОЗНАК, 2002. - 560 с.

4. Бреслав Г.М. “Эмоциональные особенности формирования личности в детстве: норма и отклонения. - М, 1990.

5. “Взаємодія дорослих із дітьми раннього віку” Лідія Свирська, Ніна Петрова.

6. Возрастная и педагогическая психология / Под ред. А.В. Петровського. - М., 1979. - Гл. ІІІ.

7. Выготский Л.С. Вопросы детской психологии. - СОЮЗ С. - П., 1997. 224с.

8. Дудкевич Т.В Дошкільна психологія: Навч. посіб. - К., Центр учбової літератури, 2007 - 391с.

9. Емоційний розвиток дитин (Упоряд. Максименко С., Максименко К., Плавник О. 2003 р. (Психологічний інструмент)Заброцький М. Основи вікової психології. - Тернопіль, 2003.

10. Кононко О.Л. Соціально-емоційний розвиток особистості (в дошкільному дитинстві): Навч. посіб. для вищ. навч. закладів. - К.: Освіта, 1998. - 255 с.

11. Кошелеві А.Д “Эмоциональное развитие дошкольника».

12. Мухина В.С. Детская психология. - М., 1985

13. Павелків Р.В., Цигикало О.П Дитяча психологія: Навч. Посіб. - К., Академвидав, 2008 - 432с. (Алма - матер)


© 2010 Рефераты