Міфологія - один з найкращих витворів грецької уяви, вона була зібранням безсмертних тем, мотивів та символів, без яких і в наш час мистецтво не може обійтись, до яких воно постійно повертається.

З історичного погляду Олімпійська міфологія - це вже загально грецька міфологія періоду патріархату. Дослідники зазначили цікавий момент: імена місцевих богів чи місця їх шанування ставали епітетами загальних богів.

Олімпійський пантеон очолює “отець всіх богів і людей “ Зевс. Він живе на горі Олімп, всі боги цілком підлеглі йому. Родина Зевса складалася з дружини Гери, образ якої створено на основі образу мікенської богині-корови, покровительки браків, сім'ї; і їхніх дітей: Аполлона - бога сонця і музики; Артеміди богині полювання, Афродіти - богині краси і кохання; Афіни - богині мудрості, Гермеса - бога торгівлі. Крім них до родини Зевса входили його брати: Посейдон - бог моря, Аїд - бог підземного царства. А також богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості

Феміда, символа вічної юності - Геба тощо. Всі олімпійські боги антропоморфні, не тільки як загальний образ, а, так би мовити, в деталях: вони фізично тотожні людям, мають всі людські якості, в тому числі і негативні, які інший раз ганблять цих богів. Вони їдять і п'ють, сваряться і милуються, народжуються і вмирають. Давні греки вважали, що світ сам по собі вічний і не потребує творця (ця ідея потім була сформульована в давньогрецькій філософії). Олімпійські боги не були творцями світу, вони захопили готовий світ і поділили цого між собою. Вони нічого не роблять, акерують світом і банкетують. Із олімпійських богів лише один бог Гефест був ремісником, він - покровитель ковалів. Богиня землеробства - Деметра, бог скотарства - Діоніс, бог пастухів - Пан, за уявленнями греків, на Олімпі не живуть. Такий поділ богів відображає цілком реальний процес відокремлення розумової праці від фізичної, який відбувся на цей час у давньогрецькому рабовласницькому суспільстві.

Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги-герої - Прометей і Геракл.

Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Так як під час творіння люди вийшли беззахисними і менш пристосованими до життя, ніж тварини. Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, використовувати ремесло, за що Зевс покарав його, прикувавши ланцюгом до скель Кавказу.

Поруч з олімпійським пантеоном богів виникає значна кількість міфічних героїв, які приборкують чудовиська, що шкодять людям.

Антропоморфізм стародавнтьгрецької міфології був свідченням усвідомлення їх влади над силами природи, відчуття її суспільної значимості.

Згодом антропоморфні грецькі боги все більше і більше набирають значення уособлення абстрактних сил природи і суспільства.

В еліністичній літературі, а потім і в римському епосі міфологія, крім релігійного, набирає також літературного і мистецького значення, вона дає матеріал мистецтву для аллегорій і характерів.

Але головним для стародавньогрецької міфології є її релігієутворююча функціональність - вона стає основою для формування уявлень, обумовлює фетишизм і магію стародавньогрецької релігії.

Стародавньогрецька міфологія, сповнена гармонією і відчуттям реального життя, стає основою реалістичного мистецтва не тільки в часи античності, але й до наших часів.

Виховані на суворому дотриманні законів і норм стародавні греки ретельно ставились до виконання культових положень. Великого значення в них набрав культ бога сонця, світла, мудрості і мистецтва Аполлона, йому було присвячене святилище в Деталях. Дельфійські жерці і оракули Аполлона мали великий авторитет, могли втручатися в державні справи і серйозно впливати на події.

Ще одним значним культом того часу був культ Деметри, богині радючості і землеробства, а також законодавства, осільки землеробство вимогало стабільності в житті. Їй було присвячено святилище в Елевсіні, поблизу Афін. В цьому святилищі традиційно, сотнями років відбувалися містерії, - таємничі обряди з участю лише посвячених. Першим ступенем посвячення були пісні і танці вночі в свято Великих Елевсіній. На другому ступені збиралися у самому святилищі, де виконувалася драматична вистава про викрадення богом підземного царства Аїдом дочки Деметри - Персефони (Кори). Персефона стала жінкою Аїда. Але щовесни вона поверталася до матері, а потім знов до підземного царства. Це була символізація вимираючого і проростаючого зерна, споконвічного акту плодючості, таїнства вічного життя. Посвячені в культ Деметри набували права на вічне життя після смерті. Правда, при цьому практичні греки не забували і про вимоги благочестивого, добродійного життя. До елевсинських містерій не допускали, накриклад, тих, хто пролив чиюсь кров. Вимагалось також виконання державних і суспільних обов'язків. Згодом Великі Елевсінії були визнані загальнодержавним святом.

В архаїчну епоху відбувалася істотна зміна з культом Діоніса, він став богом рослинності, виноградарства і виробництва, цого поставили на рівні з Аполлоном, він став уособлювати ідеї безсмертя людської душі.

З культом Діоніса і Деметри пов'язана релігійно-філософська течія орфікій, яку начебто заклав міфічний співець Орфей, син бога річок Еагра і музи Калліопи. Міф разповідає про смерть його дружини Еврідіки, яку укусив змій. Бажаючи повернути кохану жінку до життя, Орфей спустився у підземне царство. Грою і співом він зачарував стража підземного царства Кербера, а також Персефену, жінку Аїда. Орфею було дозволено забрати жінку з собою. Але він, ведучи її на верх мусив не оглядатися назад. Та цікавість перемогла цого, він таки оглянувся (чи не на красуню Персофену?) і втратив Еврідіку. Але Орфей надбав знання про душу. Він розповів людям, що душа - це початок добра, частина божества, а тіло - це таємниця душі. Після визволення душі із смертного тіла вона продовжує існувати, перевтілюється.

Орфею навіть приписують вчення про метемпсихоз - переселення душі з одного тіла в інше.

Вчення орфіків в наступному було сприйняте філософами (піфагорійцями та неоплатоніками) і християнськими богословами.

Характеризуючи міфологію архаїчної епохи, ми мусимо звернути увагу на її зв'язок з філософією, як тільки що виявилось при розгляді стародавньогрецького вчення про безсмертну душу. Міфологічна, пишно художньооздоблена стародавньогрецька релігія не встигла набрати застиглих догматичних форм так, як це було, наприклад, в індуїзмі. Вона не встигла різко відокремитися від філософії та від науки в цілому. Жреці не утворили соціальної групи, не стали кастою. Раціональне мислення, яке стало історичною ознакою культури цього періоду, не минуло релігійної думки і було присутнє в міфології. Внаслідок цього відбулось, скажемо, оригінальне поєднання космогонічних і теогонічних уявлень. Народження космосу і богів ототожнювалось. Творцем всього був бог Хронос, він з хаосу і ефіру створив срібне яйце, з якого вийшов бог Діоніс, він же - Ерос. Діоніс породив Ніч, Землю і Небо. Земля і Небо породили Океан, Фетіду (одну переїд - морських німф), Крона і Рея. Син Крона - Зевс - домігся влади над усіма богами і людьми. Так боги народжуються і переходять один в іншого із розвитком

Космосу розвивається, переплітається, ускладнюється божественний пантеон.

Так філософське, наукове і релігійне мислення йшли поруч. Інший раз заважали один одному, інший раз доповнювали один одного. Це був єдиний потік духовного розвитку, який кристалізувався в багатій духовній культурі стародавніх греків.

Велику роль відігравали в грецькій міфології тварини, які часто зустрічаються в легендах у зв'язку з визначеними божествами, починаючи з крітської епохи.

Населення Карії вважало, що скорпіон небезпечний для місцевих жителів, але не шкідливий для чужеземців. До подібних уявлень відносяться “роги посвячення” в розписах острова Кріт, які можна розтлумачити просто як зображення жертвенної тварини поряд з божеством, якому воно присвячене.

Бик був одним із найбільш розповсюджених тотемів доісторичної епохи в Середземномор'і. Коли егейське суспільство подолало кланову фазу, бик став одним із символів сили божества, а його роги, як знак сили, стали вшановувати окремо.

Також вживалися вовк в культі Зевса Лікейського, голубка, зображена разом із статуями жінок , а потім - разом із зображеннями Артеміди і Афродіти, бик і Зевс, змія Асклепія, павлін Гери, сова, галка, козина шкура богині Афіни.

У міфі про народження Зевса не важко розпізнати цілий тотемічний цикл. Бога викормлює молоком коза, свиня охороняє його, бджола годує його своїм медом і т.д. До культу Зевся додається дуб, Аполлону присвячений лавр, Діонісу - виноградни лоза. У піфагорійців існувала заборона їсти боби і вбивати півня. Вітер, дощ, гром, блискавка, вогонь, вода, хмари, бурі, море - входять в число атрибутів грецьких богів.

Ми дійшли висновку, що в Греції, як і взагалі первізно-общинному суспільстві, існувала фаза релігіозного розвитку, на якій тварини, рослини, атмосферні явища ототожнювалися з родоначальниками клану. Коли ж змінились умови життя і отримання засобів існування, люди втратили уявлення про свої зв'язки з тотемом, але в міфології нових релігійних форм залишилась згадка про них.

Також, завдяки міфології, численним святам і ритуальним дійствам на честь Олімпійських богів яскраво і швидко розвивалась культура давньої Греції : музика, театр, зароджувалася література.

Отже, поєднувальну, формотворчу роль для розвитку культури відігравала міфологія. Вона почала складатися ще в кріто-мікенський період. Прадавніми були божества, які втілювали сили природи. Від союзу Геї - землі і Урану - неба з'явилися титани, старшим був Океан, молодшим - Крон. Діти Крона - боги на чолі з Зевсом - в жорстрокій боротьбі з титанами здобули перемогу і розподілили владу над світом. Громовержець Зевс став царем богів і людей, Посейдон - морів, джерел і вод, Аїд - похмурого підземного царства.

Гора Олімп вважалася оселею дванадцяти верховних богів на чолі з Зевсом. Гера - дружина Зевса - була покровителькою шлюбу і сім'ї, одна сестра Зевса - Деметра - богинею родючості, інша - Гестія - покровителькою вогнища. Улюблена дочка Зевса Афіна шанувалася як богиня військової мудрості і мудрості взагалі, вона протегувала знанням і ремеслам. Згідно з міфом Афіна з'явилася з голови Зевса в повному бойовому обладунку - в шоломі і панцирі. Богом війни був син Зевса і Гери Арес. Гермес - спочатку бог скотарства і пастухів, пізніше шанувався як вісник олімпійських богів, заступник мандрівників, купців, бог торгівлі, винахідник міри і пастушої флейти. Артеміда спочатку була богинею родючості і покровителькою тварин і полювання, богинею Місяця, пізніше вона стала покровителькою жіночої цнотливості і охоронницею породіль. Аполлон - брат Артеміди, божество сонячного світла, освіти, медицини, мистецтва, яке втілюється його супутницями - дев'ятьма музами. Ще одна дочка Зевса - Афродіта, яка народилася з піни морської біля острова Кіпр, богиня кохання і краси. Чоловіком Афродіти був бог-коваль Гефест. Діоніс - найвеселіший з богів, покровитель виноградарів і виноробів, йому присвячувалися бучні свята в кінці сільськогосподарського року. Крім олімпійських, існувала безліч інших (переважно - місцевих, локальних) богів, які мали свої функції.

Боги в уявленні греків виглядали як люди, мали людські бажання, думки, почуття, навіть людські вади і недоліки. Вони суворо карали тих, хто намагався наблизитися до них за красою, розумом і могутністю. Особливе місце займає міф про титана Прометея - захисника людей від свавілля богів. Прометей викрав з Олімпу вогонь і передав його людям, за що Зевс прикував його до скелі і прирік на вічні муки.

Крім міфів про богів, існували легенди про героїв, найулюбленішим з яких був Геракл, що здійснив дванадцять великих подвигів. Міфи і легенди про богів та героїв складалися в цикли.

Паралельно з міфологією розвивалася культова практика - жертвоприношення і молитви, які проходили в храмах. Кожне місто мало бога-заступника. Афіна вважалася покровителькою Афін. Олімпія була центром поклоніння Зевсу, якому і присвячувалися тут спортивні змагання. Місце головного святилища Аполлона - Дельфи, де знаходилися відмічений особливим каменем центр (“пуп”) Землі.і знаменитий оракул (оракул - місце в святилищі, де отримували відповідь божества на поставлене питання, або це пророцтво божества).

Людяні, гармонійні образи грецької міфології стали грунтом для розвитку мистецтва. Міфологія давніх греків справила вирішальний вплив на формування давньоримської міфології і релігії, в епоху Відродження вона була активно включена в європейський культурний процес. Досі до неї не слабшає і науковий, і пізнавальний, і естетичний інтерес.

2. Дати визначення поняття “Агон”

Агон (грец., у множ. числі Agones). - Так називалася у греків усяка боротьба або змагання, але головним чином агонами позначалися ігри, що відбувалися із приводу релігійних або політичних свят. Ми знаходимо їх у греків ще в доісторичні часи; так, наприклад при облозі Трої на честь полеглого Патрокла влаштовуються змагання. В історичний час майже кожне значне місто Греції мало свої періодичні ігри, походження яких по більшій частині перебуває у зв'язку з національною міфологією. З VIII в. до Р. Х. 4 такі агони перетворилися в дійсні національні свята; це саме: Олімпійські ігри (з 776), Піфійські та інші. Крім розвитку фізичних сил і мужності, ці ігри, головним чином, сприяли посиленню національної самосвідомості еллінів, тому що участь у них строго заборонялося варварам, тобто нееллінам. Переможці цих ігор прославлялися в піснях й увічнювалися в добутках пластики. Такі ігри проходили з періодичністю раз в два або чотири роки.

Змагання, головним чином, були гімнастичні; вони полягали в бігу на колісницях, простому бігу, кулачному бої, боротьбі, стрибанні й киданні диска й списа. На Піфійських і багатьох місцевих іграх відбувалися й змагання в музиці, співі й танцях, а на святах на честь Діоніса проводилися драматичні дійства. Агони відбувалися по визначеній програмі, за дотриманням якої дивилися агонофеты (гелланодики в Олімпії); останні повинні були також розбирати виниклі незгоди й присуджувати призи, які складалися в лаврових або маслинових вінків, у внесенні імені переможців у публічні списки або в різних коштовних предметах і грошових сумах. Із часів Олександра Македонського ці змагання усе більше гублять своє національне значення й поширюються у всіх країнах із грецькою цивілізацією, як, наприклад, у Малій Азії, Сирії і Єгипті, де одержують характер звичайних публічних змагань. У Римі вони проводилися весь час до прийняття християнства. Олімпійські ігри були знищені Феодосієм в 394 р.

3. Пояснити значення крилатого вислову “Авгієві стайні”

Авгій був елідським володарем, сином Геліоса й Гірміни. Він мав багато худоби, стійла якої не вичищалися 30 років. Геракл спрямував води річки Алфей на Авгієві стайні й вичистив їх за один день (це був сьомий подвиг Геракла). У винагороду Авгій обіцяв йому десяту частину своєї худоби, але не дотримав слова. Між ними спалахнула війна, що закінчилася смертю Авгій, спадкоємцем якого за згодою Геракла став його син Філей.

За іншим міфом Авгій лишився живий і повернув собі царство, після смерті його шанували як героя. З іменем Авгія первісно пов'язувалося поняття про сонячне божество, а бруд у стайнях - це туман і хмари, що їх розганяє сонячний день.

Авгієві стайні - метафорично бруд, велике безладдя, занедбані справи. Ось як писав І.Франко : “...край наш - то Авгієва стайня, в котрій порядок зробити не можна.”

В іншому джерелі ми знайшли такі відомості:

П'ятий подвиг Геракла полягав у тому, що він повинен був за день почистити Авгієві стайні і скотарні. Так заздрісний і боягузливий цар Еврисфей замислив звести Геракла важкою роботою.

Авгій був сином осяйного Геліоса і царем Еліди, відомий значним багатством, отриманим у спадщину від батька. Незліченними, як хмари в небі, були його череди чудових биків і отари овець. У трьохсот биків шерсть на ногах була білою, як сніг, двісті були червоними, а дванадцять биків, присвячених Геліосу, були білі, неначе лебеді, а один із них блищав, як зірка.

На величезній скотарні, де було три тисячі биків, за довгі роки зібралося стільки гною, що вважалося неможливим їх очистити.

Геракл прийшов до Авгія й пообіцяв очистити ці стайні і скотарні за один день, але поставив умову, що цар віддасть йому за цю важку роботу десяту частину своєї череди. Посміявся цар Авгій і, переконаний у тому, що Геракл не зможе виконати свою обіцянку, погодився на цю умову. У свідки їхньої угоди Геракл узяв царського сина Філея. Геракл приступив до роботи і почав відводити убік річки Алфей і Пенею, потім він зруйнував у двох місцях стіни скотарні і провів через них канал. Вода завирувала бурхливим потоком і в один день винесла увесь гній на двір. Так Геракл виконав свою обіцянку. Проте Авгій не погодився віддати за роботу обіцяну плату і передав справу до суду.

Чесний Філей виступив на суді свідком проти свого батька. Тоді, не чекаючи рішення суду, хитрий Авгій вигнав із країни Філея і Геракла. Філей оселився на острові Дуліхія, а Геракл повернувся в Тіринф.

Згодом, звільнившись від служби Еврисфеєві, Геракл вирішив помститися Авгію. Зібравши велике військо, він вирушив з ним на Еліду; але племінники Авгія підстерегли військо Геракла в засідці і розбили його. Сам Геракл у цей час хворів; після одужання він помстився своїм ворогам і завдав їм поразки. Потім він знову повернувся в Еліду і, взявши місто, убив Авгія стрілою. Здобувши перемогу, він посадив на священному полі на честь Зевса маслинові дерева, приніс жертви дванадцятьом олімпійським богам і богу річки Алфеєві та заснував Олімпійські ігри.

З Еліди Геракл вирушив у місто Пілос помститися царю Нелею, який допомагав Авгію, і почалася в Пілосі страшна битва; у ній брали участь і боги. Герой Геракл боровся проти Ареса й Гери і своєю палицею бив по тризубцю Посейдона і по скипетру Аїда, яким той гнав мертвих у підземне царство.

Література

1. Парандовський Я. Міфологія. - К.: Молодь, 1997. - 227с.

2. Гловацька К. Міфи Давньої Греції. - К.: Веселка, 1998. - 264с.

3. Словник античної міфології. - К.: Наукова думка, 1998. - 240с.

4. Левчук Л. Історія світової культури. - К: Либідь, 2000. - 368с.

5. Шинкаренко О. Антична культура. - К.:Либідь, 2004. - 287с.